Цяцькований Осел
Додумався осел, що він якаясь мина, Зневагу від усіх доводиться терпіть, Що надокучила така лиха година, Що треба і йому хоч трохи краще жить. Він чув, що там, над морем широченним, Стоїть гора одна; На тій горі, під дубом височенним, Сидить всесвітній старшина; По-вченому Юпітером він зветься, По-простому ж — Нечипір Громовик, Як гримне — аж земля трясеться, Жахається і звір, і чоловік. — Піду,—сказав Осел,—хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люде, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п'є.— Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився, А Громовик до його обізвавсь: — Чого се ти тут опинився? І як се ти сюди пропхавсь? — Приволокла лиха година! Сміється з мене всякий біс,— Жаліється Осел,— усякая скотина Дере передо мною ніс. От хоч і коні… збруя, бляшки, Коваль підкови їм кує, Прикраси їм усякі є — Побрязкачі, блискучі цвяшки… А я… отак, як бач, Хвіст теліпається, та й годі, Нема порадоньки, хоч плач… Владико! Змилуйся в пригоді! — Владика засміявсь, аж ліс застугонів; Покликав він Фортуниху Домаху; — Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху, Щоб між людьми і він бринів; Ти начепи йому на шию срібний дзвоник; Нехай, радіючи, хвостом вертить, Як у болоті ополоник, І дзвоником бряжчить.— Зрадів Осел, у ноги повалився, Фортуниху у рученьку лизнув І так з гори чимчикувать пустився, Що трохи шиї не звернув. Побіг він навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан— не розбирає. Толочить і ламає. На вигоні телят перелякав; Ускочив у село — всяк очі витріщає, А він брикає, хвіст задрав, Аж куряву підняв, Собаки гавкають, і дітвора тікає… Цяцькований Осел придбав нову біду, Де не повернеться — усе не до ладу, Чи шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить,— палюгою частують.
Осел прислів'я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люде, Що дурень всюди дурнем буде.
