Жаба й Віл
Раз Жаба вилізла на берег подивиться Та й трошечки на сонечку погріться. Побачила Вола Та й каже подрузі тихенько (Вигадлива була! ): — Який здоровий, моя ненько! Ну що, сестрице, як надмусь, То й я така зроблюсь? От будуть жаби дивуваться! — І де вже, сестро, нам рівняться. Казать їй друга почала; А та не слуха… дметься… дметься. — Що, сестро, як тобі здається, Побільшала хоч трохи я? — Та ні, голубонько моя! — Ну, а теперечки? Дивися! — Та годі, сестро, схаменися! — Не слуха Жаба, дметься гірш, Все думає, що стане більш. Та й що, дурна, собі зробила? З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є, Прощайте, ніде правди діти; А по мені — найлучче жити, Як милосердний бог дає.
