Гоголь Микола - Вій, Вій 15

Вій 15

Філозоф стояв на високому серед двору місці, і коли повернувся та глянув у другий бік, перед ним розстелився зовсім інший краєвид. Село разом зі схилом гори скочувалося до рівнини. Неоглядні луки розгорталися в далеку просторінь; ясна їхня зелень дедалі темнішала, і видно було, як синіли в далечині села, хоч було до них не менше двадцяти верстов. Праворуч від лук тягнулися гори, і ледве помітною здаля смугою горів і темнів Дніпро.

— Гей, та й гарне ж місце! — сказав філозоф. — Отут би жити, ловити рибу в Дніпрі і в ставках та полювати з тенетами чи з рушницею на стрепетів чи крольшнепів! Та, мабуть, і дроф немало серед цих лук. А садовини можна силу насушити на продаж у місті або, ще краще, накурити з неї горілки, бо горілку з садовини і рівняти не можна з пінною. Та не шкода й про те подумати, як би його звідси вшитися.

Він запримітив за тином маленьку стежечку, що зовсім заросла бур'яном. Якось мимохідь він поклав на неї ногу, думаючи спершу тільки прогулятися, а тоді вже тихцем поміж хат гайнути в поле, коли це почув на своїм плечі досить сильну руку.

Позад нього стояв той самий старий козак, що вчора так гірко нарікав на своє сирітство та на самотину.

— Марне ти намилився, пане філозофе, чкурнути з хутора! — промовив він. — Це не таке місце, щоб можна було втекти; та й дороги в нас, як на пішого, погані. А ходи-но краще до пана: він уже давно дожидає тебе в світлиці.

— Ходімо! Що ж… Я з задоволенням, — сказав філозоф і пішов услід за козаком.

Сотник, старий уже, сивоусий, чорно зажурений, сидів за столом у світлиці, опустивши голову На руки. Було йому десь під п'ятдесят, та глибока журба на лиці і якась хвороблива блідість виказували, що душа його прибита і зруйнована — враз, в одну мить, і всі колишні веселощі та буйне життя минулися йому навіки.

Вій 15 Viy 15

Філозоф стояв на високому серед двору місці, і коли повернувся та глянув у другий бік, перед ним розстелився зовсім інший краєвид. Philosophus stood on a high spot in the courtyard, and when he turned and looked in the other direction, a completely different landscape spread out before him. Село разом зі схилом гори скочувалося до рівнини. The village, along with the mountain slope, was sliding down to the plain. Неоглядні луки розгорталися в далеку просторінь; ясна їхня зелень дедалі темнішала, і видно було, як синіли в далечині села, хоч було до них не менше двадцяти верстов. The vast meadows stretched out into the distance; their clear greenery grew darker and darker, and one could see the villages in the distance, although they were at least twenty versts away. Праворуч від лук тягнулися гори, і ледве помітною здаля смугою горів і темнів Дніпро. Mountains stretched to the right of the meadows, and the Dnipro was burning and darkening in a barely visible strip in the distance.

— Гей, та й гарне ж місце! - Hey, it's a beautiful place! — сказав філозоф. - said the philosopher. — Отут би жити, ловити рибу в Дніпрі і в ставках та полювати з тенетами чи з рушницею на стрепетів чи крольшнепів! - I would like to live here, to fish in the Dnipro and in ponds, and to hunt with nets or a rifle for ospreys or rabbits! Та, мабуть, і дроф немало серед цих лук. And, apparently, there are many bustards among these bows. А садовини можна силу насушити на продаж у місті або, ще краще, накурити з неї горілки, бо горілку з садовини і рівняти не можна з пінною. And you can dry it for sale in the city or, even better, make vodka from it, because vodka made from gardening is not comparable to foam vodka. Та не шкода й про те подумати, як би його звідси вшитися. But it is not a pity to think about how to get him out of here.

Він запримітив за тином маленьку стежечку, що зовсім заросла бур'яном. He noticed a small path behind the fence that was completely overgrown with weeds. Якось мимохідь він поклав на неї ногу, думаючи спершу тільки прогулятися, а тоді вже тихцем поміж хат гайнути в поле, коли це почув на своїм плечі досить сильну руку. Once he put his foot on it in passing, thinking at first only to walk and then quietly run into the field between the houses, when he felt a rather strong hand on his shoulder.

Позад нього стояв той самий старий козак, що вчора так гірко нарікав на своє сирітство та на самотину. Behind him stood the same old Cossack who had complained so bitterly about his orphanhood and loneliness yesterday.

— Марне ти намилився, пане філозофе, чкурнути з хутора! - You've soaped yourself up in vain, Mr. Philosopher, to get out of the farm! — промовив він. - he said. — Це не таке місце, щоб можна було втекти; та й дороги в нас, як на пішого, погані. - It's not a place where you can run away; and the roads are not good for a walker. А ходи-но краще до пана: він уже давно дожидає тебе в світлиці. You'd better go to the master: he's been waiting for you in the parlor for a long time.

— Ходімо! Що ж… Я з задоволенням, — сказав філозоф і пішов услід за козаком. "Well... I'm happy to," said the philosopher and followed the Cossack.

Сотник, старий уже, сивоусий, чорно зажурений, сидів за столом у світлиці, опустивши голову На руки. The sotnyk, an old man, gray-haired, black-eyed, sat at the table in the room, his head down in his hands. Було йому десь під п'ятдесят, та глибока журба на лиці і якась хвороблива блідість виказували, що душа його прибита і зруйнована — враз, в одну мить, і всі колишні веселощі та буйне життя минулися йому навіки. He was about fifty years old, but the deep sadness on his face and a certain painful pallor showed that his soul was nailed down and destroyed - all at once, in an instant, and all his former fun and exuberant life were gone forever.