Вій 28 Viy 28

Понурив голову Хома Брут і запав у задуму. He lowered his head to Homes Brutus and fell into disbelief.

— Піду до пана, — сказав він нарешті, — розповім йому все і скажу, що більше не хочу читати. - "I'll go to the master," he finally said, "tell him everything and say that I don't want to read anymore. Нехай одсилає мене зараз же до Києва. Tell him to send me to Kyiv right away.

З такими думками подався він до ґанку панського дому. With these thoughts in mind, he went to the porch of the lord's house. Сотник сидів, наче й не здвигнувшись, у своїй світлиці; та сама нерозважна туга, що бачив він раніше на лиці його, залягала на ньому й тепер. The sotnyk sat unmoving in his room; the same reckless longing he had seen on his face before was still there. Тільки щоки йому запали ще більше, як тоді. Only his cheeks hollowed out even more than they did then. Було помітно, що він дуже мало підживлявся стравою, а може, й зовсім не торкався до неї. It was noticeable that he was eating very little of the dish, or maybe not touching it at all. Незвичайна блідість надавала йому камінної якоїсь нерухомості. His unusual pallor gave him a mantel-like stillness.

— Здоров, небоже, — сказав він, побачивши, як Хома з шапкою в руках став на порозі. - "Hello, brother," he said when he saw Khoma standing on the doorstep with his hat in hand. — Що, як там у тебе? - What if it's yours? Чи все гаразд? Is everything okay?

— Та чом би й не гаразд. - But why not? Таке чортовиння завелося, що хоч бери шапку та й стрімголов тікай світ за очі. It's such a mess that you could take your hat and run for your life.

— А що таке? - Why?

— Та ваша, пане, донька… Головою помисливши, вона, сказано, з панського єсть роду, нічого тут навпроти не скажеш; та тільки ж, не на гнів вам кажучи, царство їй небесне… - But your daughter, sir, is yours... With my head, she is said to be of the lord's family, and there is nothing to say against it; but, not to anger you, may she rest in peace

— Що ж дочка? - What about the daughter?

— Припустила до себе сатану. - I let Satan come to me. Такого страху завдає, що ніякого писанія не вчитаєш. It causes such fear that you cannot read any scripture.

— Читай, читай! - Read, read! Вона не дарма покликала тебе. She did not call you for nothing. Вона подбала, голубонька моя, про душу свою і молитвами схотіла вигнати всі грішні помисли. She took care of her soul, my dear, and wanted to drive out all sinful thoughts through prayers.

— Воля ваша, пане: їй-богу ж, не сила моя! - Your will, sir: by God, not my power!

— Читай, читай! — продовжував сотник таким же напутнім голосом. - The centurion continued in the same parting voice. — Тобі одна ніч тепер зосталася. - You have only one night left now. Ти вчиниш християнське діло, а я тобі нагороду дам… You do a Christian deed, and I will give you a reward...

— Та хоч яка б там нагорода… Як собі хочете, пане, а я читати не буду! - Whatever the reward... As you wish, sir, but I won't read it! — твердо промовив Хома. - Khoma said firmly.

— Слухай, філозофе! - Listen, philosopher! — сказав сотник, і голос йому спотужнів і набрався суворості. - The centurion said, and his voice grew stiff and stern. — Я не люблю цих витівок. - I don't like these tricks. Ти можеш робити таке у вашій бурсі. You can do this in your bursa. А в мене інакше: я вже як одшмагаю, то не так, як ректор. It's different for me: when I spank, it's not like the rector. Чи знаєш ти, що воно за штука добрячі ремінні канчуки? Do you know what a good belt whip is?

— Як не знати? - How can you not know? — відповів філозоф, притишивши голос. - The philosopher replied, lowering his voice. — Кожен знає, що таке ремінні канчуки: як багато, то штука нестерпна. - Everyone knows what a belt whip is: if you have too many, it's unbearable.

— Отож! - So! Тільки ти ще не знаєш, як мої хлопці вміють лупити! But you don't know how my guys can hit! — сказав грізно сотник, підводячись на ноги, і на лиці йому з'явився владний і лютий вираз, виказуючи нестриманість його вдачі, ненадовго лише прибитої тугою. - The centurion said menacingly, getting to his feet, and an imperious and fierce expression appeared on his face, revealing the intemperance of his temper, briefly only numbed by longing. — У мене спершу налуплять, тоді побризкають горілкою, а потому знов. - First, they'll slap me, then spray me with vodka, and then again. Іди, йди! Go, go! Роби своє діло! Do your job! Не зробиш — не встанеш; а зробиш — тисячу червінців! If you don't, you don't get up; if you do, you get a thousand chervonints!

«Ого-го! "Wow! Дивись, який зух, — подумав собі філозоф, виходячи. "Look at the zuch," the philosopher thought to himself as he left. — З таким не до жарту. - This is not a joke. Пожди, пожди, друзяко: я такого утну драпака, що ти й з собаками не доженеш мене». Wait, wait, buddy: I'm going to make such a mess of things that you won't be able to catch up with me even with dogs."

І Хома поклав собі неодмінно втекти. And Khoma vowed to escape without fail. Він дожидався тільки пообідньої години, коли вся челядь мала звичку залазити в сіно під повітками і, роззявивши рота, завдавати такого хропака та свисту, що панське подвір'я уподібнювалося до фабрики. He waited only for the afternoon, when all the servants had a habit of climbing into the hay under the eyelids and, with their mouths open, making such a snoring and whistling noise that the lord's yard was like a factory.