Байки Леонiда Глiбова, Горлиця й Горобець

Горлиця й Горобець Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Незчулася, як минула і весна, Не вгляділа, як одцвівся і садок, І черешні, і вишеньки, і бузок; Сумувала, що прийдеться восени Десь шукати ще іншої сторони. Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче справді запорозький молодець: — Ой послухай, голубонько, не журись, Ти на мене, молодчика, подивись! Чи є в світі де такії молодці, Як ми, славні та веселі горобці,— На все вдатні,— до любощів, до пісень?— Цвірінькати жартуючи, увесь день! Ти не бійся, голубонько, що зима Посиплеться білим снігом… То дарма! Нас з тобою теє лихо не зляка: Перебудем під стріхою в козака. А як гляне ясне сонце на весну — Забудемо тую зиму навісну. Порозтають тії білії сніги, Покриються травицею всі луги, Розів’ється калинонька і садок, Розцвітуться і вишеньки, і бузок; Заспівають усі пташки, як в раю, Привітатимуть голубоньку мою; А ти, серце-голубонько, не журись Та до мене, молодчика, прихились… — Бодай тобі, Горобчику, не брехать, А горлицям твоїх брехень не чувать! Не до пари голубоньці Горобець, Хоч який він прехороший молодець: Треба мені, сизокрилій, голубка, Як хорошій дівчиноньці козака.— Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! Пом’яв його, понівечив, як хотів, Оскуб його, молодчика, та й пустив: — Оце тобі, Горобчику, так не вчись, До чужої голубоньки не тулись.— Як дремене Горобчичок у садок,— Болить його головонька і чубок. Регочуться проклятії горобці: — Отак наші добувають молодці! — Засоромивсь осміяний Горобець Та й покинув ріднесенький табунець, Полетів він світ за очі у садки Відшіптувать головоньку і боки. Я вигадав, лежачи на печі, Для вас сюю баєчку, паничі! Ой не будьте, паниченьки-молодці, І ви такі, як отії горобці; Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат — Хіба мало є хороших бровенят? Дівчинонька, як квіточка,— з нею рай, А чужої молодиці не займай, Бо налетить часом сивий Голубок — Болітиме головонька і чубок!