×

Χρησιμοποιούμε cookies για να βελτιώσουμε τη λειτουργία του LingQ. Επισκέπτοντας τον ιστότοπο, συμφωνείς στην πολιτική για τα cookies.


image

Байки Леонiда Глiбова, Лев та Миша

Лев та Миша

Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись — Теперечки по світу розбрелись,— Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько. — Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти,— каже,— між панами, Та хто зна, що ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я… — Хто? Ти? — Лев заревів.— Така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?. Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! — Злякалась Миша та притьмом Поміж травою, лопушком З переполоху почухрала — Туди-сюди— й з очей пропала. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета якось і піймався. Рвонув він раз — тенета не тріщать; Удруге, втретє — ні… Вже як не силкувався Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь — зостався. Прибігли люди, узяли Зв'язали бідного та й повезли По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!). Прийшлося гірко бідному йому… Згадав про Мишу, що вона казала, Та й дума плачучи: «Якби вона була, Загинути б мені, дурному, не дала; Тенета б всі попрогризала… І я б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю…» А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, та вороття немає!

Скажу я, люди добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам): Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться.

Лев та Миша

Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись — Теперечки по світу розбрелись,— Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько. — Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти,— каже,— між панами, Та хто зна, що ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я… — Хто? Ти? — Лев заревів.— Така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?. Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! — Злякалась Миша та притьмом Поміж травою, лопушком З переполоху почухрала — Туди-сюди— й з очей пропала. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета якось і піймався. Рвонув він раз — тенета не тріщать; Удруге, втретє — ні… Вже як не силкувався Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь — зостався. Прибігли люди, узяли Зв'язали бідного та й повезли По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!). Прийшлося гірко бідному йому… Згадав про Мишу, що вона казала, Та й дума плачучи: «Якби вона була, Загинути б мені, дурному, не дала; Тенета б всі попрогризала… І я б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю…» А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, та вороття немає!

Скажу я, люди добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам): Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться.