Сила
Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток. На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум — і почали судити: — Отак і так,— Пан каже,— хочу я; Чи буде бобу решето, скажи ти? Чи гарна вигадка моя? — Цікаве діло! Що й казати! — Промовив Кум.— Гаразд придумав ти; Хоч не багатечко, а можна назбирати, Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати… Ось нум лічить, чи прийдеться до діла? Панько Небреха — перша голова, Вовчок та Мирний — се ще два; Нечуй та Свистуненко Сила… — Тю-тю на тебе! — крикнув Пан.— На біса ти до гурту пхаєш Силу? Хіба за те, що дорогий жупан?. А от і проминув ти Сліпченка Данилу! — Цить,— каже Кум,— я не збрешу; Не торохти, сховай слова завзяті, Скажу я нищечком, бо піч у хаті…— Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу… — Хіба! — промовив Пан і засміявся.— Покличемо і Силу, коли так… Розумний, Куме, ти удався! Куди не поверни — мастак.— Як радилися, так і сталось; Як квіточка, надія розцвіла; Хоч небагатечко гостей зібралось, А все ж бесіда гарная була. Як тихая вода, лились розумні речі І вимовлялось те, чого ніхто не чув; І Сила там між ними був — Скакав, як дурень з печі…
— От тобі й на! — хто-небудь пристидить.— Розумних кликали і дурня приліпили, Правенько почали та й покривили…— Та годі вам, мовчіть! Тут сила не в тому, що дурень Сила, А в тім, що гроші — сила.
