Вовк і Кундель Бурмило Кундель вирвався на луг — На волі трохи погуляти, Бо остогид йому ланцюг, Обридло в курені лежати. Піткнувсь у чагарник… Коли глядить — Назустріч Вовк біжить. Бурмило витріщивсь і став брехати — Стій!— крикнув Вовк.— Чого свариться нам! Ось не дурій, дай покій ти зубам! Я хочу щось тобі сказати.— Замовк Бурмило, бо злякавсь, А той до нього знов озвавсь: — Чим винен Вовк, що сіна не вживає, Трави не їсть, м'ясця бажає? А де ж того м'ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває — ніч і дві і там, і там нюхнем,— І вернемось, як кажуть, порожнем. Погане, я чував, життя собаче, Недобре ж і Вовкам… Ти знаєш, що надумав я, земляче? Побратаймось, на заздрість ворогам! Не хочу знаться з вовчою бідою, Піду і я з тобою, І будем жити ми Братами між людьми. — А що ж,— на се сказав Бурмило,— Хоч і диковина, а добре діло; Ми будем жити в курені; Спокійно і тобі, і веселіш мені; Тебе там будуть годувати, Бо знатимуть, що Вовк не хижий, свій… Ходім мерщій, Щоб часу не теряти.— Побачив Вовк на шиї ретязок, — Се що, пита,— у тебе за значок? — Бурмило став хвостом виляти. — Се,— каже,— щоб… ланцюг чіпляти… — Ланцюг? — Вовк здивувавсь.— На прив'язі живеш, Туди й мене упхнеш! Се, братику, погане діло; Ще не було Вовків дурних! — Похнюпився Бурмило, Стоїть ні в сих ні в тих; — Така вже,— каже,— доля наша! Аби, мовляли, борщ та каша — Поїв І гавкай на Вовків.— Вовк на Бурмила подивився І мовив: — Бодай би не діждать Тим ланцюгам бряжчать!. Прощай! — І в чагарник поплівся. Дарма що Вовк, а добре розсудив, Неначе хто навчив, Що іноді з'їси і не доволі, Зате живеш на волі.
Байки Леонiда Глiбова, Вовк і Кундель
To hear audio for this text, and to learn the vocabulary sign up for a free LingQ account.
