×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Цікавий

Цікавий

Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно — весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить — щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається — аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. — Здоров, Кіндрате! — Влас гукає.— Куди се бог носив? — А на базар пашню возив,— Кіндрат йому мовляє. — Що ж,— Влас пита,— чи справивсь молодцем? — А бач, вертаюсь порожнем… Та що балакать нам про теє… Ось попитай, що бачив я! І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, Що тільки в казці розказать. Дивлюся — люди аж кишать… Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть… Всі кажуть: треба заплатить. Віддав я копу — ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись: Яких я бачив там звірюк, Довготелесих та страшних гадюк, Комашечок… А овечата? Подивишся — аж сміх бере: Такі малесенькі, як кошенята… Хоч німець грошики й дере, Та вже ж і диво, пане-брате! — А бачив бугая, Кіндрате? — Питає Влас,— учора був У городі наш титар… З ним їздив і Микола-писар… Од них я чув, Що є бугай над бугаями, Неначе добрий віз з снопами… — Який бугай? Я бугая Не вгледів якось, пане-брате… — Овва! Такий же ти, Кіндрате!

Таких Кіндратів бачив я,— Уміють добре прибрехати… Та цур їм! — лучче не чіпати…


Цікавий

Раз край дороги Влас копиці волочив. Einmal am Straßenrand schleppte Vlas die Kopitsy. Вродило сіно — весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Es hat Heu geboren - es hat Spaß gemacht und es war geschafft... Sobald sich abends die Sonne senkte, setzte sich My Vlas mittags hin. Глядить — щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається — аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. Er beobachtet - etwas fährt auf der Straße ... Es ist ihm egal, wer in dem Karren ist ... Als er sich nähert - ist es Kindrat, der universelle Trauzeuge und Heiratsvermittler. — Здоров, Кіндрате! — Влас гукає.— Куди се бог носив? — А на базар пашню возив,— Кіндрат йому мовляє. — Що ж,— Влас пита,— чи справивсь молодцем? — А бач, вертаюсь порожнем… Та що балакать нам про теє… Ось попитай, що бачив я! І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, Що тільки в казці розказать. Дивлюся — люди аж кишать… Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть… Всі кажуть: треба заплатить. Віддав я копу — ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись: Яких я бачив там звірюк, Довготелесих та страшних гадюк, Комашечок… А овечата? Подивишся — аж сміх бере: Такі малесенькі, як кошенята… Хоч німець грошики й дере, Та вже ж і диво, пане-брате! — А бачив бугая, Кіндрате? — Питає Влас,— учора був У городі наш титар… З ним їздив і Микола-писар… Од них я чув, Що є бугай над бугаями, Неначе добрий віз з снопами… — Який бугай? Я бугая Не вгледів якось, пане-брате… — Овва! Такий же ти, Кіндрате!

Таких Кіндратів бачив я,— Уміють добре прибрехати… Та цур їм! — лучче не чіпати…