Вій 24 Viy 24

Підвищивши голос, почав він співати на різні голоси, щоб до краю притлумити свій острах. Raising his voice, he began to sing in different voices to dull his fear to the point of drowning it out.

Та кожної хвилини звертав свої очі до труни, мов би несамохіть питаючи: «А що, як підведеться, а що, як устане вона?» But every minute he turned his eyes to the coffin, as if asking: "What if she gets up, what if she gets up?" Та домовина і не зворухнулася. But the coffin did not move.

Хоч би згук який, якась там душа жива, нехай би цвіркун обізвався в кутку… Тільки ледве чулося легке потріскування якоїсь віддаленої свічки, та часом стиха ляскала воскова краплина, впавши на підлогу. Even if there was a call from a living soul, even if a cricket called out in the corner... Only the slight crackling of a distant candle could be heard, and occasionally a wax drop fell silently to the floor. «А що, як устане?..» "What if it gets tired?"

Вона підвела голову… She looked up...

Він здика глянув і протер очі. He looked up and wiped his eyes.

Та вона справді вже не лежить, а сидить у своїй домовині. But she is not really lying down anymore, she is sitting in her coffin. Він одвів очі і, знов жахнувшись, глянув на труну. He looked up and, horrified again, looked at the coffin. Вона встала… іде по церкві з заплющеними очима, все випростуючи руки, ніби хоче когось вловити. She stood up... walked around the church with her eyes closed, her arms outstretched as if she wanted to catch someone. Вона йде просто на нього. She goes straight for him.

Злякано обвів він круг себе коло. Frightened, he made a circle around himself. Над силу почав читати молитви і вимовляти закляття, похоплені від одного ченця, що все своє життя бачив відьом та нечистих. He began to recite prayers and cast spells with great strength, which he had learned from a monk who had seen witches and evil spirits all his life. Вона стала майже на край самого кола; та видко було, що не мала сили переступити його, і вся посиніла, як людина вже кілька днів по смерті. She stood almost on the edge of the circle; it was obvious that she had no strength to step over it, and she turned blue, like a person who has been dead for several days.

Хома не важився глянути на неї: вона була страшна. Khoma did not dare to look at her: she was scary. Вона клацнула зубами і розплющила мертві очі свої; та, не бачачи нічого, з шаленством — знати було по тому, як затремтіло їй лице, — кинулася в другий бік і, випроставши руки, обхоплювала ними кожен стовп і куток, намагаючись упіймати Хому. She clenched her teeth and opened her dead eyes; but, seeing nothing, she ran in a frenzy, as you could tell by the way her face trembled, and, arms outstretched, she gripped every pillar and corner, trying to catch Choma. Тоді спинилась, насварилася пальцем і лягла в свою домовину. Then she stopped, wagged her finger, and lay down in her coffin. Філозоф усе ще не міг отямитись і злякано поглядав на тісну відьмину домівку. Filozof still couldn't come to his senses and looked around the cramped witch's house in fear.

Коли це труна враз зірвалася зі свого місця і з свистом почала літати по всій церкві, перехрещуючи її з краю в край. Then the coffin suddenly took off from its place and whistling began to fly all over the church, crossing it from side to side. Філозоф бачив її мало не над самою головою, та разом з тим помічав, що вона не могла зачепити того обведеного кола, і ще дужче став проказувати закляття. Philosophus could see it almost over his head, but at the same time he noticed that it could not touch the circled circle, and he began to curse even more. Труна гримнула посеред церкви та так і зосталася. The coffin thudded in the middle of the church and stayed there. Труп ізнову підвівся з неї, синій, позеленілий. The corpse rose from it again, blue and green. Та саме на той час десь далеко заспівав півень; труп ліг у труну, і віко над ним зачинилось. But at that very moment a rooster crowed somewhere far away; the corpse lay in the coffin, and the lid closed over it. Серце філозофа гупало, з лиця котився рясний піт, та, звеселівши од співу півня, він швидше дочитував сторінки, що їх мусив був прочитати раніш. The philosopher's heart was pounding, sweat rolled down his face, and, amused by the rooster's singing, he quickly finished the pages he had to read earlier.