We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our
cookie policy.
Старший боярин
Старший боярин
Проза Тодося Осмачки (1895—1962) – одне з найяскравіших свічад, яке відбивало світло і темряву радянської епохи.
Його перу належать і вражаючі літописи злочинного винищення українства, і казкова й лірична повість «Старший боярин», яка відлунює екзистенціалістським мотивам «Нудоти» Сартра і «Чужинця» Камю. Головний герой твору, вчорашній семінарист Гордій Лундик, закохується в дівчину, яка суджена іншому, а на її весілля його кличуть лише старшим боярином.
Трагедія самотності спонукає замислитися над глибшим питанням: хто є людина в цьому світі, як не мисляча соломинка, яку несе бурхливе море буття? Чи справді вона є володарем свого життя? Але визволити людину з цієї безвиході здатна любов, яка долає самотність і розгубленість людини у Всесвіті.
Людино, глянь у світ і збагни де ми. І зрозумій, що ми манюсенькі. І роковані на поталу комусь страшному і незбагненному. і через те наш розпач нехай буде великим чуттям згоди між теплом твого єства і мого аж до останнього нашого зітхання.