Гадюка і Ягня Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить. Мале Ягнятко там гуляло; Скік-верть, сюди-туди — Та якось під той дуб і доскакало, Не сподіваючись біди… Гадюка кинулась та й укусила,— От так, як бач, Безвинного занапастила. Ягнятко в плач, А потім на травицю впало: — Ох, за що ж, за що? — простогнало… А бісова Гадюка знов сичить: — Щоб тут гулять не сміло! Ти, може, затоптать мене хотіло,— Вас треба вчить! — Ягнятко більше не озвалось… На світі нажилось, награлось… Затихло… спить… Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало. Тепер гадюкам час сказать: Минулися вже тії роки, Що розпирали боки,— Дай, боже, правді не вмирать!
Байки Леонiда Глiбова, Гадюка і Ягня
To hear audio for this text, and to learn the vocabulary sign up for a free LingQ account.
