Байки Леонiда Глiбова, Хазяїн та Шкапа

Хазяїн та Шкапа Хозяин и Шкапа

Хазяїн сіяв овесець; Була у його нивка невелика. Хозяин сеял овес; Была у него нива небольшая. От бачить Шкапа та й базіка: «І на який се він кінець Овес у полі розсипає? Вот видит Шкапа и болтуна: «И на какой это он конец Овес в поле рассыпает? Мабуть, і сам гаразд не знає… А я чувала, та й не раз, Як про людей гукають всюди, Що люди розумніші нас… Кий чортів батько — брешуть люди! Пожалуй, и сам хорошо не знает... А я слыхала, да и не раз, Как о людях кричат повсюду, Что люди умнее нас... Кто чертов отец - лгут люди! Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? Неначе нікуди подіть… Стрижчаті б дав, то й я б поїла; А хоч індикам, хоч качкам,— Усе б було видніше нам, Що робить він хоч трохи гарно І що пашні не втратить марно… Або нехай би й заховав — Сказали б, що скупенький став… А то — що зробить — все дурниця, Вже аж не хочеться дивиться!» Минуло літо, після жнив Овес Хазяїн змолотив І Шкапу ту, що вередує, Він і шанує, і годує. Как будто некуда деть… Стрижку дал бы, так и я бы поела; А хоть индюкам, хоть уткам, — Все было бы виднее нам, Что делает он хоть чуть-чуть красиво И что пашни не потеряет напрасно… Или пусть бы и спрятал — Сказали бы, что скупенький стал… А то — что сделает — все ерунда, Уже аж не хочется смотреть!» Прошло лето, после жатвы Овес Хозяин смолотил И Шкапу капризничает, Он и чтит, и кормит.

Так інший здуру неборак Над божим ділом вередує: «І се не так, і те не так, Чого се сонце дуже гріє Або не відтіль вітер віє…» Головонька його дурна Того й не зна, Що бог нас лучче розуміє. Так другой сдуру бедняг Над божьим делом капризничает: «И это не так, и то не так, Чего это солнце очень греет Или не оттуда ветер веет…» Головонка его глупая Того и не знает, Что бог нас лучше понимает.