Гуси
День за горою погасав; Затихло все в гаю густому; Гусятник-хлопець заганяв Од берега Гусей додому; Гукав їм: «Гайда!» — і свистав, Лозиною лінивих підганяв. — Отак ми дожились з дурною головою! Отак нас стали шанувать! — Гелгочуть Гуси між собою.— Нам тільки й світа — мандрувать Від хліва до болота, Та ще к тому така голота Лозиною тебе жене — Я, мов, отаман — бійсь мене! Де ж вона в світі, правда тая, Коли такеє діється з Гусьми? Забула, мабуть, доля злая, Відкіль наш рід і що за птиці ми. Учені та розумні люде Усюди славу рознесли, Що наші прадіди — нехай їм легко буде — Великий город Рим од ворога спасли…— А хлопець слуха і сміється: — Тривайте, прийдуть празники — І ваша славонька минеться: Хазяйка побере за вас коповики; Поопадають ваші роги Наперекір старовині, Лежатимете ви на черені Між стравою, задравши ноги.
Сказав би байку ще не так, Та мій язик примовкнуть мусить: Буває, вискочить Гусак, Почне сичать та ще й укусить.
