Пеня
Частенько між людьми буває, Один свою біду на другого звертає, А іноді ще так крутне: Не можна на людей, так він на біса спхне. Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку.
Жив-поживав козак заможний Клим. Вподобавсь він щасливій долі: Де не повернеться, вона усюди з ним — І дома, і у полі. Шановний, добрий чоловік; За те йому ввесь вік, Сказать до прикладу, кувало і плескало. І коники були, і пари три коров, І плуг волів, і овечат чимало, За огородом млин молов. Довгенько щось, ще змалечку, у його Оверко-наймит жив; Моторний парубок, дотепний хоч до чого, Усе він знав, усе гаразд робив. Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,— І в селах так, і в городах; Хоч ходить кінь на чотирьох ногах, Та й той не раз спіткнеться! Тяглась пилипівка, усе було як слід; Прийшла Оверкові годинонька лихая: Нізчимний борщ йому обрид, Капуста, і рулі, та ще кулага тая; Скоромного сердега забажав; Десь він од паничів чував, Що скором здоровіше, Та ще к тому й смачніше. «Нехай же,— думає,— яєць я напечу, Як буду у млині сидіти, Наїмся досхочу — Не буде так кортіти». Дождавсь черги, пішов у млин Та зараз же і заходився Зробить почин. Із дроту держальце скрутить він умудрився, Туди яєчко примостив, Недогарок в куточку засвітив І над вогнем давай яйце вертіти,— Розумного не треба вчити. Млин меле, стукотить, Оверко думає: «Не треба і вечері…» Аж тут хазяїн тиць у двері, Роззявив рот, стоїть. — А що се ти, Оверочку, готуєш? Пилипівки укоротив? Біду, чи що, на себе чуєш? — Оверко й руки опустив. — Я… далебі… і сам не знаю… Зовсім отуманів… Як воно скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив. — Та брешеш ти! Я тільки перше бачу! — Десь угорі озвалось чортеня.— Перемудрив чортячу вдачу, А на мене уся пеня.
