Перекотиполе
Котилося через поле Перекотиполе — Довідаться щастя й горя Край Чорного моря. Розходилися поляне, Аж серденько в'яне: Одні на сміх піднімають, Другі дорікають. — Тю-тю, дурний, розігнався! Будяк обізвався.— Чого тебе вража сила Отут розносила! — А Півники-самохвали І собі пристали, Як горохом обсипають, Сміються, гукають: — А куди, джигуне милий, Наш орле безкрилий, Несе тебе дурна воля Із нашого поля? — Полин гіркий дорікає, Сміху добавляє: — Буде пити меди й вина У вражого сина.— І Сон-трава не проспала, Словечко сказала: — Він з дурною головою Не має покою.— Одна тільки не судила Фіалочка мила, Козаченька привітала, В поход виряджала: — Добудь слави, нагуляйся, До мене вертайся, Я сплету тобі віночок, Поведу в таночок.— Мовчаливий Ковиль-свідок Сказав напослідок: — Ось покинь ти, пане-брате, Стрибання прокляте! Славні бубни за горами… Живи ти між нами, Бо незчуєшся, не вглянеш — В болоті застрянеш, А в болоті — з ким там жити? Не зілля, не квіти. Не червоная калина, А погана тина.— Перекотиполе чує І далі мандрує, Ні на кого не вважає, Усім одмовляє: — Не хочу я тут сидіти, Між вами марніти, Не такую треба долю Перекотиполю. Поборюся з дужим морем, Позмагаюсь з горем І покочу скрізь по полю Веселую долю.— Прикотилась сміла воля До чужого поля: Кругом море розляглося І з небом злилося… Де на світі тая сила, Щоб змагаться сміла? — Що ж то буде? — Страх озвався І в лози сховався. Не так снилось, не так ждалось, Як на лихо склалось: Розсердилось горде море, Накинулось горе. Одно хвилі-гори котить, Об берег колотить, Друге шкодить, зневажає І жалю не знає. Море кинуло в долину, Мов тую пір'їну, Горе вітром ізсушило, Піском придавило. Підманила, обманила Надієчка мила, Посміялась чужа доля З Перекотиполя. Лежить воно, гірко плаче, Чорний Ворон кряче: — Рятуй своє, рідна доле, Перекотиполе!
Козаченьки молодії, Орли золотії! До вас байку докотила Порадонька мила, Щоб і ви не забували, Як діди казали: Не жалкуй на тую долю, А на дурну волю!
