Вій 09 Viy 09

Скрізь було ясно від місячного, хоч і затьмареного, сяйва. Everywhere was clear from the moonlight, albeit dimly lit. Долини були гладенькі, та все воно від прудкого гону невиразно й плутано миготіло йому в очах. The valleys were smooth, but the whole thing was blurred and confused in his eyes from the rapid race. Він ухопив поліно, що лежало на дорозі, й почав щосили гатити ним стару. He grabbed a log that was lying on the road and began to hit the old woman with it with all his might. Дико закричала вона; спершу ті крики сердиті були та погрозливі, далі ставали тихші, приємніші, чистіші, а тоді вже тихо, ледве-ледве бриніли, як тоненькі, срібні дзвіночки, і западали йому в душу; і мимоволі зринула в голові гадка: чи справді ж це стара баба? She screamed wildly; at first those cries were angry and threatening, then they became quieter, more pleasant, clearer, and then they were soft, barely audible, like thin, silver bells, and they sank into his soul; and involuntarily a thought came to him: is it really an old woman?

— Ох, несила моя! - Oh, my God! — мовила вона в знемозі і впала на землю. - she said in exhaustion and fell to the ground.

Він став на ноги і глянув їй в очі: світанок розгорявся, і здалеку блищали золоті бані київських церков. He got to his feet and looked into her eyes: dawn was breaking, and the golden domes of Kyiv's churches were shining in the distance. Перед ним лежала красуня з розтріпаними пишними косами, з довгими, як стріли, віями. In front of him lay a beautiful woman with disheveled lush braids, with eyelashes as long as arrows. Зомлівши, розкинула вона на обидва боки білі свої руки і стогнала, звівши до неба очі, повні сліз. Fainting, she threw her white arms out to both sides and moaned, her eyes full of tears.

Затремтів, як на дереві лист, Хома. Khoma trembled like a leaf on a tree. Жаль і дивне якесь хвилювання, і острах, незнані йому раніше, опали його. Regret and a strange kind of excitement and fear, unknown to him before, fell upon him. Він кинувся втікати скільки сили. He ran away as fast as he could. Дорогою билося неспокійно його серце, і ніяк не міг він ізбагнути, що за дивне, невідоме почуття охопило його. On the way, his heart was beating restlessly, and he could not understand what strange, unknown feeling had gripped him. Він уже не хотів вертатися на хутори і поспішав до Києва, роздумуючи всю дорогу про таку чудну пригоду. He no longer wanted to return to the farms and hurried to Kyiv, thinking all the way about this wonderful adventure.

Із бурсаків у місті майже нікого не було: всі розбрелися, хто по хуторах, хто на кондиції, а хто й без кондицій, бо на українських хуторах можна їсти галушки, сир, сметану та й вареники з бриля завбільшки, не заплативши й шеляга. There were almost no Bursaks in the city: they had all gone to their farms, some on the condition and some without, because on Ukrainian farms you can eat dumplings, cheese, sour cream, and even dumplings the size of a block without paying a cent.

Велика похилена хата, де жила бурса, стояла собі пусткою, і хоч як нишпорив філозоф по всіх кутках і навіть обшукав усі дірки й заглибини на горищі, ніде не знайшов він ані шматка сала чи хоч книша черствого, нічого, що своїм звичаєм ховали там бурсаки. The large, tilted house where the bursa lived was empty, and though the philosopher searched every corner and even searched every hole and recess in the attic, he could not find a piece of bacon or even a stale book, nothing that bursaks used to hide there.

Та все ж філозоф незабаром надумався, як зарадити лихові: він пройшовся, посвистуючи, разів зо три по ринку, переморгнувся аж у самому кінці з якоюсь молодою вдовичкою в жовтому очіпку, що продавала стрічки, шріт та колеса, — і того ж таки дня його вже нагодували пшеничними варениками, курятиною… отже й не перелічити всього, скільки там було на столі в маленькій глиняній хатині у вишневому садочку. Nevertheless, the philosopher soon thought of a way to help the disaster: he walked around the market whistling three times, winked at a young widow in a yellow hat selling ribbons, wire, and wheels, and that same day he was fed wheat dumplings, chicken... so it is impossible to count all the things on the table in the little mud hut in the cherry orchard. Того ж вечора бачено філозофа в корчмі: він лежав на лаві, покурюючи, за своїм звичаєм, люльку, і при всіх кинув жидові-шинкареві півдуката. That same evening, the philosopher was seen in a tavern: he was lying on a bench, smoking a pipe, as was his custom, and in front of everyone threw a half-ducat to a Jew tavern keeper. Коло нього стояв кухоль. A mug stood next to him. Він дивився на тих, що приходили й виходили, байдужим і вдоволеним поглядом і вже й гадки не мав про свою дивовижну пригоду. He looked at those who came and went with an indifferent and satisfied look and had no idea about his amazing adventure.