Вій 18 Viy 18

Як сонце почало сідати, мертву понесли до церкви. As the sun began to set, the dead woman was carried to the church.

Філозоф одним плечем своїм підпирав чорну жалобну труну і чув на плечі своїм щось, як лід, холодне. Philosophus propped up the black coffin with one shoulder and felt something cold, like ice, on his shoulder. Сам сотник ішов попереду, несучи рукою правий бік тісної домівки покійниці. The sotnyk himself walked in front, carrying the right side of the deceased's cramped house with his hand. Дерев’яна церква, чорна, зеленим вкрита мохом, з трьома гострими банями, сумовито стояла на краю села. A wooden church, black and green with moss, with three sharp domes, stood sadly on the edge of the village. Примітно було, що в ній давно вже не було ніякої одправи. It was noteworthy that there had not been any services in it for a long time. Свічі горіли мало не перед кожним образом. Candles burned in front of almost every image. Труну поставили посередині, проти самого вівтаря. The coffin was placed in the middle, against the altar itself. Старий сотник поцілував іще раз покійницю, віддав їй чолом до землі і вийшов разом з усіма, що несли труну, наказавши добре нагодувати філозофа і після вечері одвести його до церкви. The old centurion kissed the deceased once more, put her forehead to the ground, and left with all those who were carrying the coffin, ordering them to feed the philosopher well and take him to church after dinner. Прийшовши в кухню, всі, хто ніс труну, почали тулити руки до печі, як це завжди роблять наші люди, побачивши мерця. When they got to the kitchen, everyone who was carrying the coffin began to put their hands to the stove, as our people always do when they see a dead person. Філозоф, зголоднівши, на який час був зовсім викинув з голови покійницю. Philosophus, being hungry, for a while completely forgot about the deceased.

Незабаром уся челядь почала потроху сходитися до кухні. Soon, all the people began to gather in the kitchen. Кухня в сотниковому домі немовби правила за клуб, куди злазилося все, що мешкало в дворі, у тому числі й собаки, що, помахуючи хвостами, приходили аж до дверей по маслаки та помиї. The kitchen in the centurion's house seemed to be a club, where everything that lived in the yard climbed, including dogs, who came to the door for butter and slop, wagging their tails. Куди б кого не посилали, за будь-якою потребою, він кожного разу перше заходив до кухні, щоб відпочити яку хвилину на лавці і покурити люльку. Wherever anyone was sent, for any need, he would go to the kitchen first to rest for a minute on the bench and smoke a pipe. Всі нежонаті, що жили в домі й пишалися козацькими свитками, лежали тут чи не цілий день на лавці, під лавкою, на печі, — скрізь, де тільки можна було знайти придатне для того місце. All the unmarried women who lived in the house and were proud of their Cossack scrolls would lie here almost all day long on a bench, under a bench, on the stove-wherever they could find a suitable place. Крім того, кожен раз у раз забував у кухні чи шапку, чи батога на чужих собак, чи таке щось інше. In addition, every now and then I would forget a hat in the kitchen, or a whip for other people's dogs, or something else. Та найбільше людей збиралося під час вечері, коли приходив і табунник, встигши загнати своїх коней у загороду, і чередник, що пригонив доїти корів, і всі ті, кого вдень тут не було видко. But the most people gathered during dinner, when the herdsmen came, having managed to drive their horses into the corral, and the herdsman who had brought the cows to be milked, and all those who were not seen here during the day. При вечері розбалакувались і найтугіші на язик. Even the most tongue-tied ones chatted during dinner. Тут, як заведено було, говорилося про все чисто: і хто пошив собі нові шаровари, і що там є всередині землі, і хто бачив вовка. Here, as was customary, everything was spoken of in the open: who had sewn new pants, what was inside the earth, and who had seen the wolf. Тут було також немало штукарів, що не переводяться серед нашого люду. There were also a lot of non-translatable scholars among our people. Філозоф присів разом з челяддю в широкому колі, на вільному надвір’ї, біля кухняного порогу. Filozof sat down with the household in a wide circle, in the open yard, near the kitchen threshold.

Незабаром і баба в червоному очіпку вигулькнула з дверей, несучи обома руками гарячий казанок з галушками, і поставила його серед зібраних на вечерю. Soon an old woman in a red cap came out of the door, carrying a hot pot of dumplings with both hands, and set it down among the people gathered for dinner. Кожний вийняв із кишені дерев’яну ложку; інші, того не маючи, дерев’яну шпичку. Each took a wooden spoon out of his pocket; others, not having one, took a wooden pin. Коли вже жувати стали повільніше і вовчий голод усього цього гурту трохи вгамувався, дехто почав і слівце закидати. When the chewing slowed down and the wolfish hunger of the whole group calmed down a bit, some of them started to say something. Розмова, як і годилося, зайшла про покійницю. As expected, the conversation turned to the deceased.