×

Nous utilisons des cookies pour rendre LingQ meilleur. En visitant le site vous acceptez nos Politique des cookies.


image

Trailin’! by Max Brand, CHAPTER III. SOCIAL SUICIDE

CHAPTER III. SOCIAL SUICIDE

At his box, Woodbury stopped only to huddle into his coat and overcoat and pull his hat down over his eyes. Then he hurried on toward an exit, but even this slight delay brought the reporters up with him. They had scented news as the eagle sights prey far below, and then swooped down on him. He continued his flight shaking off their harrying questions, but they kept up the running fight and at the door one of them reached his side with: "It's Mr. Woodbury of the Westfall Polo Club, son of Mr. John Woodbury of Anson Place?" Anthony Woodbury groaned with dismay and clutched the grinning reporter by the arm.

"Come with me!" Prospects of a scoop of a sizable nature brightened the eyes of the reporter. He followed in all haste, and the other news-gatherers, in obedience to the exacting, unspoken laws of their craft, stood back and followed the flight with grumbling envy.

On Twenty-Sixth Street, a little from the corner of Madison Avenue, stood a big touring car with the chauffeur waiting in the front seat. There were still some followers from the Garden.

Woodbury jumped into the back seat, drew the reporter after him, and called: "Start ahead, Maclaren—drive anywhere, but get moving." "Now, sir," turning to the reporter as the engine commenced to hum, "what's your name?" "Bantry." "Bantry? Glad to know you." He shook hands.

"You know me?" "Certainly. I cover sports all the way from polo to golf. Anthony Woodbury—Westfall Polo Club—then golf, tennis, trap shooting—" "Enough!" groaned the victim. "Now look here, Bantry, you have me dead to rights—got me with the goods, so to speak, haven't you?" "It was a great bit of work; ought to make a first-page story." And the other groaned again. "I know—son of millionaire rides unbroken horse in Wild West show—and all that sort of thing. But, good Lord, man, think what it will mean to me?" "Nothing to be ashamed of, is it? Your father'll be proud of you." Woodbury looked at him sharply.

"How do you know that?" "Any man would be." "But the notoriety, man! It would kill me with a lot of people as thoroughly as if I'd put the muzzle of a gun in my mouth and pulled the trigger." "H-m!" muttered the reporter, "sort of social suicide, all right. But it's news, Mr. Woodbury, and the editor—" "Expects you to write as much as the rest of the papers print—and none of the other reporters know me." "One or two of them might have." "But my dear fellow—won't you take a chance?" Bantry made a wry face.

"Madison Square Garden," went on Woodbury bitterly. "Ten thousand people looking on—gad, man, it's awful." "Why'd you do it, then?" "Couldn't help it, Bantry. By Jove, when that wicked devil of a horse came at my box and I caught a glimpse of the red demon in his eyes—why, man, I simply had to get down and try my luck. Ever play football?" "Yes, quite a while ago." "Then you know how it is when you're in the bleachers and the whistle blows for the game to begin. That's the way it was with me. I wanted to climb down into the field—and I did. Once started, I couldn't stop until I'd made a complete ass of myself in the most spectacular style. Now, Bantry, I appeal to you for the sake of your old football days, don't show me up—keep my name quiet." "I'd like to—damned if I wouldn't—but—a scoop—" Anthony Woodbury considered his companion with a strange yearning. It might have been to take him by the throat; it might have been some gentler motive, but his hand stole at last toward an inner coat pocket.

He said: "I know times are a bit lean now and then in your game, Bantry. I wonder if you could use a bit of the long green? Just now I'm very flush, and—" He produced a thickly stuffed bill-fold, but Bantry smiled and touched Woodbury's arm. "Couldn't possibly, you know." He considered a moment and then, with a smile: "It's a bit awkward for both of us, isn't it? Suppose I keep your name under my hat and you give me a few little inside tips now and then on polo news, and that sort of thing?" "Here's my hand on it. You've no idea what a load you take off my mind." "We've circled about and are pretty close to the Garden again. Could you let me out here?" The car rolled to an easy stop and the reporter stepped out.

"I'll forget everything you wish, Mr. Woodbury." "It's an honour to have met you, sir. Use me whenever you can. Goodnight." To the chauffeur he said: "Home, and make it fast." They passed up Lexington with Maclaren "making it fast," so that the big car was continually nosing its way around the machines in front with much honking of the horn. At Fifty-Ninth Street they turned across to the bridge and hummed softly across the black, shimmering waters of the East River; by the time they reached Brooklyn a fine mist was beginning to fall, blurring the wind-shield, and Maclaren slowed up perceptibly, so that before they passed the heart of the city, Woodbury leaned forward and said: "What's the matter, Maclaren?" "Wet streets—no chains—this wind-shield is pretty hard to see through." "Stop her, then. I'll take the wheel the rest of the way. Want to travel a bit to-night." The chauffeur, as if this exchange were something he had been expecting, made no demur, and a moment later, with Woodbury at the wheel, the motor began to hum again in a gradually increasing crescendo. Two or three motor-police glanced after the car as it snapped about corners with an ominous skid and straightened out, whining, on the new street; but in each case, having made a comfortable number of arrests that day, they had little heart for the pursuit of the grey monster through that chill mist.

Past Brooklyn, with a country road before them, Woodbury cut out the muffler and the car sprang forward with a roar. A gust of increasing wind whipped back to Maclaren, for the wind-shield had been opened so that the driver need not look through the dripping glass and mingling with the wet gale were snatches of singing.

The chauffeur, partly in understanding and partly from anxiety, apparently, caught the side of the seat in a firm grip and leaned forward to break the jar when they struck rough places. Around an elbow turn they went with one warning scream of the Klaxon, skidded horribly at the sharp angle of the curve, and missed by inches a car from the opposite direction.

They swept on with the startled yell of the other party ringing after them, drowned at once by the crackling of the exhaust. Maclaren raised a furtive hand to wipe from his forehead a moisture which was not altogether rain, but immediately grasped the side of the seat again. Straight ahead the road swung up to meet a bridge and dropped sharply away from it on the further side. Maclaren groaned but the sound was lost in the increasing roar of the exhaust.

They barely touched that bridge and shot off into space on the other side like a hurdler clearing an obstacle. With a creak and a thud the big car landed, reeled drunkenly, and straightened out in earnest, Maclaren craned his head to see the speedometer, but had not the heart to look; he began to curse softly, steadily.

When the muffler went on again and the motor was reduced to a loud, angry humming, Woodbury caught a few phrases of those solemn imprecations. He grinned into the black heart of the night, streaked with lines of grey where therein entered the halo of the headlights, and then swung the car through an open, iron gate. The motor fell to a drowsily contented murmur that blended with the cool swishing of the tires on wet gravel.

"Maclaren," said the other, as he stopped in front of the garage, "if everyone was as good a passenger as you I'd enjoy motoring; but after all, a car can't act up like a horse." He concluded gloomily: "There's no fight in it." And he started toward the house, but Maclaren, staring after the departing figure, muttered: "There's only one sort that's worse than a damn fool, and that's a young one." It was through a door opening off the veranda that Anthony entered the house, stealthily as a burglar, and with the same nervous apprehension. Before him stretched a wide hall, dimly illumined by a single light which splashed on the Italian table and went glimmering across the floor. Across the hall was his destination—the broad balustraded staircase, which swept grandly up to the second floor. Toward this he tiptoed steadying himself with one hand against the wall. Almost to his goal, he heard a muffled footfall and shrank against the wall with a catlike agility, but, though the shadow fell steep and gloomy there, luck was against him.

A middle-aged servant of solemn port, serene with the twofold dignity of double chin and bald head, paused at the table in his progress across the room, and swept the apartment with the judicial eye of one who knows that everything is as it should be but will not trust even the silence of night. So that bland blue eye struck first on the faintly shining top hat of Anthony, ran down his overcoat, and lingered in gloomy dismay on the telltale streak of white where the trouser leg should have been.

What he thought not even another Oedipus could have conjectured. The young master very obviously did not wish to be observed, and in such times Peters at could be blinder than the bat noon-day and more secret than the River Styx. He turned away, unhurried, the fold of that double chin a little more pronounced over the severe correctness of his collar.

A very sibilant whisper pursued him. He stopped again, still without haste, and turned not directly toward Anthony, but at a discreet angle, with his eyes fixed firmly upon the ceiling.

CHAPTER III. SOCIAL SUICIDE III SKYRIUS. SOCIALINĖ SAVIŽUDYBĖ BÖLÜM III. TOPLUMSAL İNTİHAR

At his box, Woodbury stopped only to huddle into his coat and overcoat and pull his hat down over his eyes. |||||||згорнутися||||||||||||| Στο κουτί του, ο Γούντμπερι σταμάτησε μόνο για να στριμώξει μέσα στο παλτό και το παλτό του και να τραβήξει το καπέλο του πάνω από τα μάτια του. У своїй коробці Вудбері зупинився лише для того, щоб загорнутися в свій піджак і пальто та потягнути капелюха над очі. Then he hurried on toward an exit, but even this slight delay brought the reporters up with him. Στη συνέχεια προχώρησε βιαστικά προς μια έξοδο, αλλά ακόμη και αυτή η μικρή καθυστέρηση έφερε τους δημοσιογράφους μαζί του. Потім він поспішив до виходу, але навіть ця незначна затримка привела репортерів з ним. They had scented news as the eagle sights prey far below, and then swooped down on him. ||пахучий|||||||||||||| Είχαν αρωματικές ειδήσεις καθώς ο αετός έβλεπε λεία πολύ πιο κάτω, και στη συνέχεια έπεσαν πάνω του. Вони вловили новини, як орел вміє помічати здобич далеко внизу, і потім накинулися на нього. He continued his flight shaking off their harrying questions, but they kept up the running fight and at the door one of them reached his side with: "It's Mr. Woodbury of the Westfall Polo Club, son of Mr. John Woodbury of Anson Place?" ||||||||||||||||||||||||||||||||Вестфолл|||||||||Ансон| Συνέχισε την πτήση του αποτινάσσοντας τις ενοχλητικές ερωτήσεις τους, αλλά συνέχισαν τον αγώνα και στην πόρτα ένας από αυτούς έφτασε στο πλευρό του λέγοντας: «Είναι ο κύριος Woodbury του Westfall Polo Club, γιος του κ. John Woodbury του Anson Place; " Він продовжував свій шлях, відганяючи їх настирливі запитання, але вони не відставали у цій бійці на втіку, і біля дверей один із них досяг його з словами: "Це містер Вудбері з поло-клубу Уестфолл, син містера Джона Вудбері з Ансон Плейс?" Anthony Woodbury groaned with dismay and clutched the grinning reporter by the arm. Ο Άντονι Γούντμπερι βόγκηξε με απογοήτευση και έσφιξε από το μπράτσο τον γελαστό ρεπόρτερ. Энтони Вудбери в смятении застонал и схватил ухмыляющегося репортера за руку. Ентоні Вудбері зітхнув з розпачем і схопив сміливого репортера за руку.

"Come with me!" "Іди за мною!" Prospects of a scoop of a sizable nature brightened the eyes of the reporter. ||||||значний||||||| Οι προοπτικές μιας μεγάλης σέσουλας φώτισαν τα μάτια του δημοσιογράφου. Перспективы крупной сенсации засветили глаза репортера. Перспективи отримання великої новини засвітили очі репортера. He followed in all haste, and the other news-gatherers, in obedience to the exacting, unspoken laws of their craft, stood back and followed the flight with grumbling envy. |||||||||збирачі||||||неозвучені||||||||||||| Ακολούθησε με κάθε βιασύνη, και οι άλλοι συλλέκτες ειδήσεων, υπακούοντας στους απαιτητικούς, άρρητους νόμους της τέχνης τους, στάθηκαν πίσω και ακολούθησαν την πτήση με γκρίνια φθόνο. Он торопливо последовал за ним, а другие сборщики новостей, повинуясь строгим, негласным законам своего ремесла, отступили и с ворчащей завистью последовали за бегством. Він поспішив слідом, а інші журналісти, відповідно до строгих, невиразних законів своєї справи, відступили і з заздрістю спостерігали за його шляхом.

On Twenty-Sixth Street, a little from the corner of Madison Avenue, stood a big touring car with the chauffeur waiting in the front seat. На двадцять шостій вулиці, недалеко від кута Мадісон-авеню, стояв великий туристичний автомобіль, в якому водій чекав на передньому сидінні. There were still some followers from the Garden. Υπήρχαν ακόμη κάποιοι οπαδοί από τον Κήπο. Все ще були деякі послідовники з Саду.

Woodbury jumped into the back seat, drew the reporter after him, and called: "Start ahead, Maclaren—drive anywhere, but get moving." |||||||||||||||Макларен||||| Ο Γούντμπερι πήδηξε στο πίσω κάθισμα, τράβηξε τον δημοσιογράφο πίσω του και φώναξε: «Ξεκίνα μπροστά, Μακλάρεν—οδήγησε οπουδήποτε, αλλά κουνήθηκε». Вудбері стрибнув на заднє сидіння, потягнув за собою репортера і закликав: "Рушай вперед, Макларен - їдь куди завгодно, але рухайся." "Now, sir," turning to the reporter as the engine commenced to hum, "what's your name?" «Τώρα, κύριε», γυρίζοντας στον δημοσιογράφο καθώς η μηχανή άρχισε να βουίζει, «πώς σε λένε;» "Тепер, сер," звертаючись до репортера, коли двигун почав гудіти, "як вас звати?" "Bantry." Бантрі "Bantry? Бантрі Glad to know you." He shook hands. Έδωσε τα χέρια.

"You know me?" "Certainly. I cover sports all the way from polo to golf. Я охоплюю спорт від поло до гольфу. Anthony Woodbury—Westfall Polo Club—then golf, tennis, trap shooting—" Anthony Woodbury — Westfall Polo Club — μετά γκολφ, τένις, τραπ σκοποβολή—" Ентоні Вудбері—Клуб поло Вестфолл—потім гольф, теніс, стендова стрільба—" "Enough!" "Досить!" groaned the victim. βόγκηξε το θύμα. "Now look here, Bantry, you have me dead to rights—got me with the goods, so to speak, haven't you?" ||||ти||мене|||права|||||||||| «Τώρα κοίτα εδώ, Μπάντρυ, με έχεις πεθάνει – με πήρες τα αγαθά, ας πούμε, έτσι δεν είναι;» — А теперь послушайте, Бэнтри, вы меня совершенно правильно поняли — так сказать, с товаром, не так ли? "Тепер подивись сюди, Бентрі, ти спіймав мене на гарячому — в тебе є всі докази, так би мовити, чи не так?" "It was a great bit of work; ought to make a first-page story." «Ήταν πολύ καλή δουλειά· έπρεπε να κάνω μια ιστορία πρώτης σελίδας». "Це була чудова справа; повинно стати історією на першій сторінці." And the other groaned again. Και ο άλλος βόγκηξε ξανά. А інший знову заскрипів. "I know—son of millionaire rides unbroken horse in Wild West show—and all that sort of thing. «Ξέρω – γιος εκατομμυριούχου κάνει ιππασία χωρίς άλογο στο σόου της Άγριας Δύσης – και όλα αυτά. «Я знаю — сын миллионера скачет на необъезженной лошади в шоу Дикого Запада — и все в таком духе. "Я знаю — син мільйонера їде на необ'їженому коні в шоу Дикого Заходу — і все в такому дусі. But, good Lord, man, think what it will mean to me?" Αλλά, καλέ Κύριε, άνθρωπε, σκέψου τι θα σημαίνει για μένα;» Но, Господи, мужик, подумай, что это будет значить для меня?» "Але, Господи, чоловіче, подумай, що це буде означати для мене?" "Nothing to be ashamed of, is it? «Τίποτα για το οποίο πρέπει να ντρέπεσαι, έτσι δεν είναι; «Нечего стыдиться, не так ли? "Немає чого соромитися, правда?" Your father'll be proud of you." |батько буде|||| Woodbury looked at him sharply. Ο Γούντμπερι τον κοίταξε απότομα.

"How do you know that?" "Πώς το ξέρεις αυτό?" "Any man would be." «Οποιοσδήποτε άντρας θα ήταν». "Будь-який чоловік був би таким." "But the notoriety, man! ||слава| «Μα η φήμη, φίλε! "Але ж notoriety, чоловіче! It would kill me with a lot of people as thoroughly as if I'd put the muzzle of a gun in my mouth and pulled the trigger." |||||один||||||||||||||||||||| Это убило бы меня с кучей людей так же основательно, как если бы я засунул дуло пистолета в рот и нажал на курок». Це вбило б мене серед багатьох людей так само, як якби я поклав дуло пістолета собі в рот і натиснув на спуск." "H-m!" muttered the reporter, "sort of social suicide, all right. But it's news, Mr. Woodbury, and the editor—" "Expects you to write as much as the rest of the papers print—and none of the other reporters know me." «Ожидает, что вы напишете столько же, сколько и остальные газеты, и никто из других репортеров меня не знает». "Очікує, що ти напишеш стільки ж, скільки друкують інші газети — і жоден з інших репортерів не знає мене." "One or two of them might have." "Один або два з них могли." "But my dear fellow—won't you take a chance?" — Но, мой дорогой друг, не рискнешь ли ты? "Але, мій дорогий друже — хіба ти не ризикнеш?" Bantry made a wry face. Бентрі скривив обличчя.

"Madison Square Garden," went on Woodbury bitterly. "Медісон Сквер Гарден," продовжив Вудбері гірко. "Ten thousand people looking on—gad, man, it's awful." |||||боже мій||| "Десять тисяч людей мають у цьому справу—боже, чоловіче, це жахливо." "Why'd you do it, then?" "Чому ти це зробив, тоді?" "Couldn't help it, Bantry. ||Не міг нічого вдіяти| "Не міг утриматися, Бентрі. By Jove, when that wicked devil of a horse came at my box and I caught a glimpse of the red demon in his eyes—why, man, I simply had to get down and try my luck. |||||||||||||||||||||диявол||||||||||||||| Клянусь Юпитером, когда этот злобный конь подошел к моему ящику, и я мельком увидел в его глазах рыжего демона, — ну, чувак, я просто должен был спуститься и попытать счастья. Боже, коли той лукавий диявол кінь підійшов до моєї коробки, і я побачив червоний демон в його очах—чому, чоловіче, я просто мусив зійти і спробувати свою удачу. Ever play football?" "Yes, quite a while ago." "Так, достатньо давно." "Then you know how it is when you're in the bleachers and the whistle blows for the game to begin. ||||||||||трибуни||||||||| "Тоді ви знаєте, як це, коли ви на трибунах, і свисток звиє для початку гри. That's the way it was with me. Ось так було зі мною. I wanted to climb down into the field—and I did. Once started, I couldn't stop until I'd made a complete ass of myself in the most spectacular style. |||||||||||||||||стилі Як тільки я почав, не зміг зупинитися, поки не зробив зі себе повного ідіота в найяскравішому стилі. Now, Bantry, I appeal to you for the sake of your old football days, don't show me up—keep my name quiet." Тепер, Бентрі, я звертаюся до тебе заради твоїх старих футбольних днів, не підводь мене - збережи моє ім'я в таємниці. "I'd like to—damned if I wouldn't—but—a scoop—" |||||||||ексклюзив — Я бы хотел — будь я проклят, если бы не хотел — но — совок… "Я б хотів - чорт візьми, я б цього не зробив - але - сенсація -" Anthony Woodbury considered his companion with a strange yearning. ||||||||прагнення Энтони Вудбери рассматривал своего спутника со странной тоской. Антоні Вудбері розглядав свого супутника з дивним бажанням. It might have been to take him by the throat; it might have been some gentler motive, but his hand stole at last toward an inner coat pocket. |||||||||||||||м'якший мотив|||||||||||| Це могло бути бажання вхопити його за горло; це могло бути якесь м'якше бажання, але його рука зрештою потягнулася до внутрішнього кишені пальта.

He said: "I know times are a bit lean now and then in your game, Bantry. Он сказал: «Я знаю, что время от времени в твоей игре, Бэнтри, наступают тяжелые времена. Він сказав: "Я знаю, що іноді вашій грі зовсім не вистачає ресурсів, Бентрі. I wonder if you could use a bit of the long green? Мені цікаво, чи ви могли б використати трохи довгих зелених грошей? Just now I'm very flush, and—" ||||багато грошей| Просто зараз я дуже при грошах, і—" He produced a thickly stuffed bill-fold, but Bantry smiled and touched Woodbury's arm. Він витягнув товстий гаманець, але Бентрі усміхнувся і торкнувся руки Вудбері. "Couldn't possibly, you know." "Не могло бути інакше, ти знаєш." He considered a moment and then, with a smile: "It's a bit awkward for both of us, isn't it? Він подумав хвилину, а потім з усмішкою: "Це трішки незручно для обох нас, чи не так?" Suppose I keep your name under my hat and you give me a few little inside tips now and then on polo news, and that sort of thing?" Предположим, я буду хранить ваше имя под своей шляпой, а вы время от времени будете давать мне несколько небольших советов по поводу новостей о поло и тому подобных вещах? Припустимо, я залишу твоє ім'я в таємниці, а ти час від часу будеш давати мені кілька маленьких порад про новини з поло та таке інше?" "Here's my hand on it. "Ось моя рука на цьому. You've no idea what a load you take off my mind." Ты не представляешь, какой груз ты снимаешь с моего ума». Ви навіть не уявляєте, яке велике навантаження ви зняли з моєї голови." "We've circled about and are pretty close to the Garden again. «Мы сделали круг и снова оказались довольно близко к Саду. "Ми вже обійшли навколо і досить близько до Саду знову." Could you let me out here?" The car rolled to an easy stop and the reporter stepped out. Автомобіль зупинився легко, і репортер вийшов.

"I'll forget everything you wish, Mr. "Я забуду все, що ти хочеш, пане. Woodbury." Вудбері." "It's an honour to have met you, sir. "Це честь було зустріти вас, сер. Use me whenever you can. Використовуйте мене, коли зможете. Goodnight." Добраніч." To the chauffeur he said: "Home, and make it fast." ||водій||||||| Водію він сказав: "Додому, і швидше." They passed up Lexington with Maclaren "making it fast," so that the big car was continually nosing its way around the machines in front with much honking of the horn. ||||||||||||великий||||пробираючись вперед|||навколо|||||||||| Они обогнали Лексингтон с Маклареном, который «делал это быстро», так что большая машина постоянно обходила машины впереди, много гудя. Вони проїхали Лексінгтон з Маклареном, "швидко рухаючись", так що великий автомобіль постійно маневрував серед машин попереду з багатьма сигналами клаксона. At Fifty-Ninth Street they turned across to the bridge and hummed softly across the black, shimmering waters of the East River; by the time they reached Brooklyn a fine mist was beginning to fall, blurring the wind-shield, and Maclaren slowed up perceptibly, so that before they passed the heart of the city, Woodbury leaned forward and said: "What's the matter, Maclaren?" |||||||||||гудів|||||блискучих|||||||||||||||||||||||||||помітно||||||||||||||||||| На Пятьдесят девятой улице они свернули к мосту и тихонько поплыли по черным мерцающим водам Ист-Ривер; к тому времени, как они добрались до Бруклина, начал падать тонкий туман, застилающий ветровое стекло, и Макларен заметно замедлил ход, так что, прежде чем они миновали центр города, Вудбери наклонился вперед и сказал: «В чем дело, Макларен? " На П'ятдесят дев'ятій вулиці вони повернули на міст і тихо проїхали через чорні, іскристі води Східної річки; до часу, коли вони дісталися до Брукліна, ніжний туман почав падати, розмиваючи лобове скло, і Макларен помітно сповільнився, так що перед тим, як вони проїхали серце міста, Вудбері нахилився вперед і сказав: "Що трапилося, Макларен?" "Wet streets—no chains—this wind-shield is pretty hard to see through." "Вологі вулиці — без ланцюгів — це вітрове скло важко побачити через нього." "Stop her, then. "Зупини її тоді. I'll take the wheel the rest of the way. Остальную часть пути я сяду за руль. Я повезу решту дороги. Want to travel a bit to-night." Хочу трохи поїхати сьогодні ввечері. The chauffeur, as if this exchange were something he had been expecting, made no demur, and a moment later, with Woodbury at the wheel, the motor began to hum again in a gradually increasing crescendo. ||||||||||||||заперечення|||||||||||||||||||| Шофер, как будто этого разговора он ожидал, не стал возражать, и мгновение спустя, когда Вудбери сидел за рулем, мотор снова загудел, постепенно усиливая крещендо. Шофер, ніби це обмін був чимось, що він очікував, не заперечував, і через мить, з Вудбері за кермом, мотор знову почав гудіти в поступово наростаючому крещендо. Two or three motor-police glanced after the car as it snapped about corners with an ominous skid and straightened out, whining, on the new street; but in each case, having made a comfortable number of arrests that day, they had little heart for the pursuit of the grey monster through that chill mist. |||||||||||||||||скрип колес|||||||||||||||||||арештів||||||||||||||||| Двоє чи троє поліцейських у автомобілях кинули погляд на машину, коли вона різко повертала за кути зі зловісним заносом і вирівнювалася, скигляючи, на новій вулиці; але в кожному випадку, зробивши за той день достатню кількість арештів, у них не було серця для переслідування сірого монстра в цьому холодному тумані.

Past Brooklyn, with a country road before them, Woodbury cut out the muffler and the car sprang forward with a roar. ||||||||||||глушник|||||||| Минаючи Бруклін, з сільською дорогою перед ними, Вудбері зняв глушник, і автомобіль стрімко помчав уперед з гуркотом. A gust of increasing wind whipped back to Maclaren, for the wind-shield had been opened so that the driver need not look through the dripping glass and mingling with the wet gale were snatches of singing. ||||||||||||||||||||||||||||змішуючись||||порив||уривки|| Порыв посилюючогося вітру повернувся до Макларена, адже лобове скло було відкрито, щоб водій не дивився через крапельне скло, а вологий вітер змішувався з уривками пісень.

The chauffeur, partly in understanding and partly from anxiety, apparently, caught the side of the seat in a firm grip and leaned forward to break the jar when they struck rough places. |||||||||||||||||а|||||||||||||| Шофер отчасти с пониманием, а отчасти от беспокойства, видимо, крепко ухватился за бортик сиденья и наклонился вперед, чтобы разбить банку при наезде на неровности. Шофер, частково розуміючи, а частково, мабуть, від занепокоєння, міцно схопився за бік сидіння і нахилився вперед, щоб пом'якшити удар, коли вони натрапили на тверді місця. Around an elbow turn they went with one warning scream of the Klaxon, skidded horribly at the sharp angle of the curve, and missed by inches a car from the opposite direction. Навколо||||||||||||||||||||||||||||||| Вони об'їхали поворот з одним тривожним криком клаксона, жахливо проковзнувши на гострому куті повороту, і пропустили за дюйми машину з протилежного напрямку.

They swept on with the startled yell of the other party ringing after them, drowned at once by the crackling of the exhaust. ||||||||||||||||||||||вихлоп Вони пронеслися далі з наляканим криком іншої сторони, який застряг за ними, який одразу заглушився тріском вихлопу. Maclaren raised a furtive hand to wipe from his forehead a moisture which was not altogether rain, but immediately grasped the side of the seat again. |||потаємний|||||||||||||||||||||| Макларен підняв приховану руку, щоб витерти з чола вологу, яка не була зовсім дощем, але відразу ж знову схопився за бік сидіння. Straight ahead the road swung up to meet a bridge and dropped sharply away from it on the further side. Прямо впереди дорога поворачивала вверх, встречая мост, и резко обрывалась в противоположную сторону от него. Прямо вперед дорога піднялася, щоб зустріти міст, а з іншого боку різко знизилася. Maclaren groaned but the sound was lost in the increasing roar of the exhaust. Макларен стогнав, але звук загубився в creciente реві вихлопної системи.

They barely touched that bridge and shot off into space on the other side like a hurdler clearing an obstacle. ||||||||||||||||бар'єрист||| Вони ледь торкнулися того мосту і вистрілили в простір з іншого боку, як бар'єрист, що долає перешкоду. With a creak and a thud the big car landed, reeled drunkenly, and straightened out in earnest, Maclaren craned his head to see the speedometer, but had not the heart to look; he began to curse softly, steadily. |||||||||||п'яно|||||||витягнув||||||||||||||||||| З хрипінням і стукотом великий автомобіль приземлився, почав хитатися, а потім виправився серйозно; Макларен витягнув голову, щоб подивитися на спідометр, але не зміг себе змусити; він почав м'яко, але вперто лаятися.

When the muffler went on again and the motor was reduced to a loud, angry humming, Woodbury caught a few phrases of those solemn imprecations. ||||||||||||||||||||||||прокляття Коли глушник знову спрацював і мотор зменшився до гучного, сердитого гудіння, Вудбері зловив кілька фраз тих урочистих проклять. He grinned into the black heart of the night, streaked with lines of grey where therein entered the halo of the headlights, and then swung the car through an open, iron gate. |||||||||провалив|||||||||||||||||||||| Він посміхнувся в чорне серце ночі, розсічене сивими лініями, через які влучало світло фар, а потім повернув автомобіль через відкриті залізні ворота. The motor fell to a drowsily contented murmur that blended with the cool swishing of the tires on wet gravel. |||||||||змішував||||шурхотіння|||||| Двигун впав у сонне задоволене муркотіння, яке злилося з прохолодним шипінням шин по вологому гравію.

"Maclaren," said the other, as he stopped in front of the garage, "if everyone was as good a passenger as you I'd enjoy motoring; but after all, a car can't act up like a horse." "Макларен," - сказав інший, зупинившись перед гаражем, - "якби всі пасажири були такими хорошими, як ти, мені б сподобалося їхати на машині; але в кінці кінців, автомобіль не може вередувати, як кінь." He concluded gloomily: "There's no fight in it." Він похмуро закінчив: "У цьому немає боротьби." And he started toward the house, but Maclaren, staring after the departing figure, muttered: "There's only one sort that's worse than a damn fool, and that's a young one." І він рушив до будинку, але Макларен, витріщаючи очі на віддаляючу фігуру, пробурмотів: "Є лише один вид, який гірший за проклятого дурня, і це молодий." It was through a door opening off the veranda that Anthony entered the house, stealthily as a burglar, and with the same nervous apprehension. |||||||||||||||||||||||тривога Через двері, що відкривалися з веранди, Антоні увійшов до будинку, крадькома, як злодій, і з такою ж нервовою тривогою. Before him stretched a wide hall, dimly illumined by a single light which splashed on the Italian table and went glimmering across the floor. ||||||||||||||||||||мерехтливий||| Перед ним розстилався широкий хол, слабо висвітлений одним світлом, яке падало на італійський стіл і відбивалося на підлозі. Across the hall was his destination—the broad balustraded staircase, which swept grandly up to the second floor. ||||||||з балюстрадою||||||||| По той бік коридору була його мета — широка балюстрадна сходи, яка велично підіймалася на другий поверх. Toward this he tiptoed steadying himself with one hand against the wall. ||||утримуючи||||||| Він підійшов на шкарпетках, тримаючись однією рукою за стіну. Almost to his goal, he heard a muffled footfall and shrank against the wall with a catlike agility, but, though the shadow fell steep and gloomy there, luck was against him. ||||||||крок||сховався|||||||||||||||||||| Почти достигнув своей цели, он услышал приглушенные шаги и с кошачьей ловкостью прижался к стене, но, хотя тень падала там крутой и мрачной, удача была против него. Практично до своєї мети, він почув приглушений крок і притиснувся до стіни з котячою спритністю, але, хоча тінь падала круто і похмуро, удача була не на його боці.

A middle-aged servant of solemn port, serene with the twofold dignity of double chin and bald head, paused at the table in his progress across the room, and swept the apartment with the judicial eye of one who knows that everything is as it should be but will not trust even the silence of night. |||||||спокійний|||||||||||||||||||||||||||судовий||||||||||||||||||||| Немолодой слуга торжественного портвейна, безмятежный с двойным достоинством двойного подбородка и лысины, остановился у стола, проходя через комнату, и окинул комнату судебным взглядом того, кто знает, что все обстоит так, как должно. быть, но не будет доверять даже тишине ночи. Служка середнього віку з урочистим виглядом, спокійний з двоякою гідністю подвійного підборіддя та лисої голови, зупинився біля столу в своєму русі через кімнату і промайнув поглядом по квартирі, як суддя, що знає, що все так, як має бути, але не довіряє навіть тиші ночі. So that bland blue eye struck first on the faintly shining top hat of Anthony, ran down his overcoat, and lingered in gloomy dismay on the telltale streak of white where the trouser leg should have been. ||пустий|||||||||||||||||||||||||||||||||| Так что этот кроткий голубой глаз сначала ударил по слабо блестящему цилиндру Энтони, пробежался по его пальто и в мрачном смятении задержался на предательской белой полосе там, где должна была быть штанина. Таким чином, той лагідний блакитний погляд спершу впав на злегка сяючий циліндр Антоні, спустився по його пальто і зупинився в похмурому тривозі на показовій смузі білого, де мав бути штанина.

What he thought not even another Oedipus could have conjectured. ||||||Едіп||| Що він думав, навіть інший Едіп не зміг би здогадатися. The young master very obviously did not wish to be observed, and in such times Peters at could be blinder than the bat noon-day and more secret than the River Styx. |||||||||||||||||||||||||||||||Ріка Стікс Молодий майстер очевидно не бажав, щоб його помітили, і в такі часи Петерс міг бути сліпішим за кажана у полудень і більш таємничим за річку Стікс. He turned away, unhurried, the fold of that double chin a little more pronounced over the severe correctness of his collar. |||||||||||||||||правильність||| Він відвернувся, не поспішаючи, складка цього подвійного підборіддя трохи більше виражалась над суворою правильністю його коміра.

A very sibilant whisper pursued him. ||шиплячий||| Його переслідував дуже сичучий шепіт. He stopped again, still without haste, and turned not directly toward Anthony, but at a discreet angle, with his eyes fixed firmly upon the ceiling. Он снова остановился, по-прежнему не торопясь, и повернулся не прямо к Антонию, а под осторожным углом, устремив глаза в потолок. Він знову зупинився, все ще без поспіху, і повернувся не безпосередньо до Ентоні, а під обережним кутом, з поглядом, зафіксованим firmly на стелі.