Осел і Хазяїн
Один Хазяїн мав леваду. Самому ніколи левади стерегти, Бо треба дать у полі раду, Щоб діла не звести, А тут ще нікого й наймати: Робочий час — пильнує всяк. Знайшовсь Осел-мастак — Його й найняв левади доглядати, Проклятих горобців та гав ганяти. Осел був чесний неборак,— Не гріх сказать, що слід би й людям так,— Не то щоб що — листка займать боявся. Одна біда — що недотепний вдався: Шкодливих горобців та гав Він щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині, Неначе буря рознесла. Як глянув господар — і зо зла аж посинів, Вхопив рубель та й ну гатить по спині Сердешного Осла. А люди, сміючись, піддакують ще збоку: — Отак йому, отак, щоб знав, Як з баштана робить толоку!
А я б їм те сказав, Що нічого Ослові дорікати, Що лучче б розуму спитати У того, хто наймав.
