Вовк і Вівчарі
Раз Вовк тихесенько підкрався… Всім відомо, куди він звик ходить І де він лиха набирався,— Та що ж робить, Коли на те вже Вовк удався, Щоб овечок давить! І сей раз він туди ж попхався. Тихесенько кошару обійшов; Прислухався — не чуть, мерщій на тин зоп'явся, Зиркнув — та й охолов: Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом, а кунделі Мовчать; лежать собі смирненько, Неначебто усім їм там, Кудлатим гаспидським синам, Позакладало… мов не знають, Що перед ними виробляють! Дивився Вовк, дививсь; Здихнув — та й знов у степ поплівсь, Та й каже: «Де та правда ділась?. Яка б тут шарварка зробилась, Який би гомін підняли І Вівчарі, і кунделі, Якби мені таке зробить схотілось!.»
На сей раз приказка здалась: Що декому, мовляли, можна,— другим зась.
