×

Utilizziamo i cookies per contribuire a migliorare LingQ. Visitando il sito, acconsenti alla nostra politica dei cookie.


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 06

Вій 06

Здогад його справдився: трохи перегодя вони справді прийшли до невеликого хутірця, з двома хатами на однім подвір'ї. У вікнах світилося; з десяток слив стирчало під тином. Глянувши крізь нещільні дощані ворота, бурсаки побачили двір, заставлений чумацькими возами. На той час на небі де-не-де визирнули зорі.

— Глядіть же, хлопці, не одставати! Що б там не було, а ночівлю здобути!

Три вчені мужі затарабанили разом у ворота й гукнули:

— Відчиніть!

Двері з одної хати рипнули, і по якій хвилині бурсаки побачили перед собою стару бабу в личаковому кожусі.

— Хто там? — обізвалася вона, глухо покашлюючи.

— Пустіть, бабусю, переночувати. Збилися з дороги. В степу так прикро, як у голодному животі.

— А що ви за люди?

— Та ми люди неперебірливі: богослов Халява, філозоф Брут і ритор Горобець.

— Не можна! — гарикнула баба. — В мене людей повен двір, і вся хата забита. Що я з вами робитиму? Та ще всі ви такі дебелі й здоровезні хлопці. Та ви й хату мені розвалите, як упущу таких. Знаю я тих філозофів та богословів. Коли таких п'яниць почнеш приймати, то й подвір'я рознесуть. Ідіть собі, йдіть! Немає вам тут місця.

— Змилуйтеся, бабусю! Чи то ж можна, щоб християнські душі отак з доброго дива пропали? Де хочете покладіть нас. І коли ми щось такеє, чи якось там не так, чи що інше вчинимо, — то нехай нам і руки поодсихають, і таке нехай буде, що тільки Бог один знає. Ось так!

Стара баба, здавалося, трохи зласкавіла.

— Ну, добре, — сказала вона, немовби роздумуючи, — я впущу вас; тільки ж покладу всіх нарізно, бо не матиму спокою на серці, як будете лежати всі вкупі.

— То вже ваша воля; не будемо перечити, — відповіли бурсаки. Ворота зарипіли, і вони зайшли на подвір'я. — А що, бабусю, — почав філозоф, ідучи за старою, — коли б це так, як то кажуть… їй-богу, в животі наче хто колесами їздить: з самого рання хоч би тобі рісочка в роті.

— Он чого заманулося! — сказала бабуня. — Ні, нема в мене нічого такого, і в печі сьогодні не топилося.

— А ми б уже за все цеє, — казав далі філозоф, — заплатили б узавтра, як годиться — готовизною. Так, — додав він стиха, — чортового батька що матимеш!

— Ідіть, ідіть! І за те подякуйте, що маєте. Ото чорти принесли яких паничів тонкошкурих!

Філозоф Хома вкрай засмутився такими словами. Коли це до носа йому долинув дух сушеної риби. Глянув він на шаровари богослова, що йшов із ним поруч, і побачив, як у того з кишені витикався величезний риб'ячий хвіст. Богослов уже встиг потягти з воза цілого карася. А що він чинив це не з якоїсь там зажерливості, а єдино що так уже звик, і, забувши про карася, накидав оком, що б йому ще поцупити, навіть ламаного колеса не минаючи, — то філозоф Хома засунув руку в його кишеню, немовби у свою власну, і витяг карася.

Вій 06 Viy 06

Здогад його справдився: трохи перегодя вони справді прийшли до невеликого хутірця, з двома хатами на однім подвір'ї. His guess came true: a little later, they did come to a small hamlet, with two houses in the same yard. У вікнах світилося; з десяток слив стирчало під тином. The windows glowed; a dozen plums were sticking out under the mud. Глянувши крізь нещільні дощані ворота, бурсаки побачили двір, заставлений чумацькими возами. Looking through the loose plank gate, the Bursaks saw a courtyard filled with Chumash carts. На той час на небі де-не-де визирнули зорі. By then, stars were peeking out in the sky here and there.

— Глядіть же, хлопці, не одставати! - Watch out, guys, keep up! Що б там не було, а ночівлю здобути! Whatever it was, we got a place to sleep!

Три вчені мужі затарабанили разом у ворота й гукнули: Three learned men pounded on the gate together and shouted:

— Відчиніть! - Open up!

Двері з одної хати рипнули, і по якій хвилині бурсаки побачили перед собою стару бабу в личаковому кожусі. The door of one hut burst open, and in a minute the Bursaks saw an old woman in a shoe cover.

— Хто там? - Who is it? — обізвалася вона, глухо покашлюючи. - She called back, coughing loudly.

— Пустіть, бабусю, переночувати. - Let me sleep overnight, grandma. Збилися з дороги. We lost our way. В степу так прикро, як у голодному животі. In the steppe, it's as frustrating as a hungry stomach.

— А що ви за люди? - What kind of people are you?

— Та ми люди неперебірливі: богослов Халява, філозоф Брут і ритор Горобець. - But we are undiscerning people: the theologian Khalyava, the philosopher Brutus, and the rhetorician Horobets.

— Не можна! - You can't. — гарикнула баба. - The old woman barked. — В мене людей повен двір, і вся хата забита. - My yard is full of people, and my house is full. Що я з вами робитиму? What am I going to do with you? Та ще всі ви такі дебелі й здоровезні хлопці. And you are all such dumb and big guys. Та ви й хату мені розвалите, як упущу таких. You'll destroy my house if I miss them. Знаю я тих філозофів та богословів. I know those philosophers and theologians. Коли таких п'яниць почнеш приймати, то й подвір'я рознесуть. If you start taking in drunks like that, they'll tear up the yard. Ідіть собі, йдіть! Go away, go away! Немає вам тут місця. There is no place for you here.

— Змилуйтеся, бабусю! - Have mercy, grandmother! Чи то ж можна, щоб християнські душі отак з доброго дива пропали? Is it possible for Christian souls to disappear for no reason at all? Де хочете покладіть нас. Put us wherever you want. І коли ми щось такеє, чи якось там не так, чи що інше вчинимо, — то нехай нам і руки поодсихають, і таке нехай буде, що тільки Бог один знає. And if we do something like this, or do something wrong, or do something else, then let our hands dry up, and let it happen, which only God knows. Ось так! That's it!

Стара баба, здавалося, трохи зласкавіла. The old woman seemed to be a little weak.

— Ну, добре, — сказала вона, немовби роздумуючи, — я впущу вас; тільки ж покладу всіх нарізно, бо не матиму спокою на серці, як будете лежати всі вкупі. - "Very well," she said, as if hesitating, "I will let you in; but I will put you all in separate beds, for I will not have peace of mind if you all lie together.

— То вже ваша воля; не будемо перечити, — відповіли бурсаки. - "That's your will; we won't interfere," the Bursaks replied. Ворота зарипіли, і вони зайшли на подвір'я. The gate slammed shut, and they entered the yard. — А що, бабусю, — почав філозоф, ідучи за старою, — коли б це так, як то кажуть… їй-богу, в животі наче хто колесами їздить: з самого рання хоч би тобі рісочка в роті. - "What if, grandmother," the philosopher began, following the old woman, "if it were true, as they say... by God, it's like someone is riding wheels in your stomach: from the very beginning, at least you have a hickory in your mouth.

— Он чого заманулося! - That's what I wanted to do! — сказала бабуня. - said the grandmother. — Ні, нема в мене нічого такого, і в печі сьогодні не топилося. - No, I don't have anything like that, and I didn't heat the stove today.

— А ми б уже за все цеє, — казав далі філозоф, — заплатили б узавтра, як годиться — готовизною. - And we would have paid for all this," the philosopher continued, "the next day, as it should be, in readiness. Так, — додав він стиха, — чортового батька що матимеш! "Yes," he added quietly, "what a hell of a father you'll have!

— Ідіть, ідіть! - Go, go! І за те подякуйте, що маєте. And be thankful for what you have. Ото чорти принесли яких паничів тонкошкурих! What a bunch of thin-skinned gentlemen!

Філозоф Хома вкрай засмутився такими словами. Philosophus Homa was extremely upset by these words. Коли це до носа йому долинув дух сушеної риби. Then the smell of dried fish reached his nose. Глянув він на шаровари богослова, що йшов із ним поруч, і побачив, як у того з кишені витикався величезний риб'ячий хвіст. He looked at the pants of the theologian who was walking beside him and saw a huge fish tail sticking out of his pocket. Богослов уже встиг потягти з воза цілого карася. The theologian had already managed to drag a whole crucian carp from the cart. А що він чинив це не з якоїсь там зажерливості, а єдино що так уже звик, і, забувши про карася, накидав оком, що б йому ще поцупити, навіть ламаного колеса не минаючи, — то філозоф Хома засунув руку в його кишеню, немовби у свою власну, і витяг карася. And since he was not doing this out of any kind of greed, but only because he was used to it, and, forgetting about the crucian carp, he was looking for something else to steal, not even passing by the broken wheel, the philosopher Khoma put his hand in his pocket as if it were his own and pulled out the crucian carp.