×

Utilizziamo i cookies per contribuire a migliorare LingQ. Visitando il sito, acconsenti alla nostra politica dei cookie.

image

Старший боярин, Розділ дванадцятий, 6

Розділ дванадцятий, 6

Нарешті з кімнати ледве чутно відізвався голос:

— Увійдіть.

Гордій одним духом вскочив у кімнату і, побачивши перед собою за столом, покритим зеленою скатеркою, Проня у м'якім шкірянім кріслі, справив на нього зброю і зухвало, задерикувато, теж напівшепотом проказав:

— Руки до Бога.

Пронь в єдину мить пожовтів і вгору звів зніяковіло руки.

Гордій говорив:

— Один ваш рух чи спуск руки змусить мене на вас стріляти. Я буду рахувати до п'яти. За цей час ви встаньте і встигніть піти он під ту глуху стіну і ляжте ниць. Раз, два, три, чотири, п'ять. Пронь швидко, під пильною чорненькою дірочкою маленької зброї, підійшов під стіну і ліг ниць. Гордій говорив:

— Один ваш рух... один ваш крик... змусить мене на вас стріляти. Лежіть нишком. Я зв'яжу вам руки.

І підійшов до ворога, і тим пасочком, яким були підперезані штани у поліцейського, стяг обидві руки за спину. І, не обшукуючи лежачого, звівся та й спитався:

— Де ті гроші, що ви вчора привезли з Копітанівського заводу?

— Нема, — була глуха відповідь з-під зтіни.

— Добре, — луною обізвався Лундик і, підійшовши до столу, став шукати у шухлядах. Переглянув усе і не знайшов. Тоді з наполегливою, але стриманою люттю звернувся до лежачого так, щоб він пригадав панотця Діяковського і останню в його за столом розмову.

— Якщо ви мені негайно не скажете, де гроші, то я вас застрелю, як дикого кнура. Тоді здобрієте ними.

— Стріляй! — не повертаючи голови, відповів зв'язаний.

У Лундика мороз пішов по шкірі. Він на мить згубив голову. Убити ось так. Ні сіло ні пало. І піти, поживившися, як пес обметиці? Не з таким настроєм він сюди йшов. І спитався вже по-дурному: "Ви мене впізнали?"

У відповідь було мовчання.

"Видно, впізнав з першого погляду, — в Гордія мигнула думка, — але чого ж він тоді безвольно послухав і дався зв'язатися? Мабуть, з несподіванки. Ну, а коли справді не привіз гроші. Хіба чогось іншого вів не міг їздити в завод? А може, зовсім і не в завод? І вбивати? Побачимо."

Вирвалося вслух останнє слово в семінариста, сповнене такого почуття, що не віщувало зв'язаному нічого доброго. Пронь ворухнув головою, може, хотів положити й" на підлогу другим боком Але, прийнявши таке саме становище, що й було, затих. Семінарист схаменувся і почав оглядати стіл зверху. І побачив посеред нього білу статуетку Наполеона у незмінній триріжці і тоненьку, широку, мабуть, картонну дошку, обтягнену жовтою дорогою шкірою. У неї на всіх чотирьох ріжках блищали пришиті золоті гудзі. І між ними аркуш великого білого паперу, на якім було понаписувано цифри і обведені червоним олівцем, що лежав тут же. Виходить, Пронь щось рахував. І враз Лундик углядів на стіні, теж на зеленім тлі килима, у білих рамах великий портрет російського письменника Тургенєва. Під ним висів дробовик і мисливська торба. І зняв він її негайно, і на столі розчинив, і перед його очима засиніли, зажовтіли і забіліли у стосиках кредитки. І йому забилося радісно серце від раптового несказанного приємного хвилювання, яке він пережив перший раз. Ні, Ще так само, як від цієї удачі, у його билося серце тоді, коли він був обхопив жадібно з хусткою панну Варку — і вся ніч з місяцем, з зорями перегнулася була в його руках разом з дівочим станом, неначе зернисті колоски того снопа, якого, тільки що зв'язавши, зводять із землі на торець.

Learn languages from TV shows, movies, news, articles and more! Try LingQ for FREE

Розділ дванадцятий, 6

Нарешті з кімнати ледве чутно відізвався голос: |||||responded|

— Увійдіть. Enter

Гордій одним духом вскочив у кімнату і, побачивши перед собою за столом, покритим зеленою скатеркою, Проня у м'якім шкірянім кріслі, справив на нього зброю і зухвало, задерикувато, теж напівшепотом проказав: |||jumped|||||||||covered||tablecloth|||soft|leather|||||||boldly|provocatively||half-whispering|

— Руки до Бога.

Пронь в єдину мить пожовтів і вгору звів зніяковіло руки. ||||turned yellow|||||

Гордій говорив:

— Один ваш рух чи спуск руки змусить мене на вас стріляти. Я буду рахувати до п'яти. За цей час ви встаньте і встигніть піти он під ту глуху стіну і ляжте ниць. ||||get up||manage to|||||deaf|||lie| Раз, два, три, чотири, п'ять. Пронь швидко, під пильною чорненькою дірочкою маленької зброї, підійшов під стіну і ліг ниць. |||watchful|black|hole|||||||| Гордій говорив:

— Один ваш рух... один ваш крик... змусить мене на вас стріляти. Лежіть нишком. lie| Я зв'яжу вам руки. |will tie||

І підійшов до ворога, і тим пасочком, яким були підперезані штани у поліцейського, стяг обидві руки за спину. ||||||belt|||belted|||||||| І, не обшукуючи лежачого, звівся та й спитався: ||searching|the one lying down||||

— Де ті гроші, що ви вчора привезли з Копітанівського заводу?

— Нема, — була глуха відповідь з-під зтіни. ||deaf||||the wall

— Добре, — луною обізвався Лундик і, підійшовши до столу, став шукати у шухлядах. |||||||||||the drawers Переглянув усе і не знайшов. Тоді з наполегливою, але стриманою люттю звернувся до лежачого так, щоб він пригадав панотця Діяковського і останню в його за столом розмову. ||persistent||restrained|||||||||||||||||

— Якщо ви мені негайно не скажете, де гроші, то я вас застрелю, як дикого кнура. |||||||||||will shoot||| Тоді здобрієте ними. |you will be kind|

— Стріляй! Shoot! — не повертаючи голови, відповів зв'язаний.

У Лундика мороз пішов по шкірі. Він на мить згубив голову. |||lost| Убити ось так. Ні сіло ні пало. |sat||fell І піти, поживившися, як пес обметиці? ||having fed|||the broom Не з таким настроєм він сюди йшов. І спитався вже по-дурному: "Ви мене впізнали?" |||||||recognized

У відповідь було мовчання.

"Видно, впізнав з першого погляду, — в Гордія мигнула думка, — але чого ж він тоді безвольно послухав і дався зв'язатися? ||||||||||||||helplessly|||gave in| Мабуть, з несподіванки. Ну, а коли справді не привіз гроші. Хіба чогось іншого вів не міг їздити в завод? А може, зовсім і не в завод? І вбивати? Побачимо."

Вирвалося вслух останнє слово в семінариста, сповнене такого почуття, що не віщувало зв'язаному нічого доброго. |aloud||||the seminarian|||||||to the bound one|| Пронь ворухнув головою, може, хотів положити й" на підлогу другим боком Але, прийнявши таке саме становище, що й було, затих. |moved||||to put|||||||||||||| Семінарист схаменувся і почав оглядати стіл зверху. І побачив посеред нього білу статуетку Наполеона у незмінній триріжці і тоненьку, широку, мабуть, картонну дошку, обтягнену жовтою дорогою шкірою. |||||statue|||unchanging|three-piece suit|||wide||cardboard|board|covered||| У неї на всіх чотирьох ріжках блищали пришиті золоті гудзі. |||||legs||sewn||bells І між ними аркуш великого білого паперу, на якім було понаписувано цифри і обведені червоним олівцем, що лежав тут же. ||||||||||written||||||||| Виходить, Пронь щось рахував. І враз Лундик углядів на стіні, теж на зеленім тлі килима, у білих рамах великий портрет російського письменника Тургенєва. ||||||||green||||||||||Turgenev Під ним висів дробовик і мисливська торба. |||||hunting| І зняв він її негайно, і на столі розчинив, і перед його очима засиніли, зажовтіли і забіліли у стосиках кредитки. |||||||||||||turned blue|turned yellow||turned white||in stacks|credit cards І йому забилося радісно серце від раптового несказанного приємного хвилювання, яке він пережив перший раз. |||||||unsaid||||||| Ні, Ще так само, як від цієї удачі, у його билося серце тоді, коли він був обхопив жадібно з хусткою панну Варку — і вся ніч з місяцем, з зорями перегнулася була в його руках разом з дівочим станом, неначе зернисті колоски того снопа, якого, тільки що зв'язавши, зводять із землі на торець. |||||||||||||||||||||||||||||bent||||||||||grainy|||of the sheaf||||having tied|||||end