Розділ тринадцятий, 1 |thirteenth

Розділ тринадцятий

Ми всі бачили не раз, як хмари, пробігаючи через степ, тягнуть за собою холодки. |||||||running|||||| І ними проймають чорно до самого дна і ріки, і ставки, і озера. ||they penetrate|||||||||| Але коли хмари, мандруючи далі, витягають із води свої чорні хвости і волочать їх сухими знов, то вода так, як і раніш, іскрить міліардами соняшних кришок, світиться водорослинністю і кипить маленькою і великою рибою, навіки забувши про те темне, що затуляло на деякий час сонце. ||clouds|||pull out|||||||drag||||||||||sparkles|billions|sunny|lids||with algae|||||||||||||it covered|||| І всяку юнацьку душу коли охоплює настрій, то вже до найдальшої і найменшої цяточки її єства. ||youthful||when||||||the farthest|||dot|| І коли він минає, то вона стає такою, як і була: свіжою до сприймання інших життєвих змін.

Гордій Лундик не був винятком з-поміж молоді. Він теж, підхоплений одним психічним вихрем і зафарбований ним зосередка аж до останньої клітини тіла, йшов страшенно швидко Лебединським шляхом. ||||mental|whirl||painted||from concentration|||||||||Lebedynskyi| В його голові і у всіх нервах стояла нерухомою печією одна думка: що треба виборсати себе з тенет Проневих і треба це зробити з панною Варкою. ||||||nerves||motionless|fever|||||to free||||||||||| Треба розбити накинене Варчиній думці твердження, що він душогуб найріднішої кревниці. ||on the thrown (or thrown)|Varchynia|||||||relative Як це зробити, він ще ясно собі в голові не мав. Але що він це зробить, то в цім сумніватися не міг ані на мить. Він знав, що вже вечір, що місяць світить на небі і що шумить без вітру ліс і нічні птиці то тут, то там стали подавати голоси. І що він іде уже від Обіясникового майдану, і що швидко вже буде монастир. ||||||Obiaysnykov||||||| Все це він знав, але жодного околишнього враження не доносив зір до свідомосгі, аби воно могло затриматися якоюсь ознакою в душі. |||||||||brought|||consciousness||||linger||||