Лев та Миша
Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись — Теперечки по світу розбрелись,— Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько. — Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти,— каже,— між панами, Та хто зна, що ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я… — Хто? Ти? — Лев заревів.— Така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?. Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! — Злякалась Миша та притьмом Поміж травою, лопушком З переполоху почухрала — Туди-сюди— й з очей пропала. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета якось і піймався. Рвонув він раз — тенета не тріщать; Удруге, втретє — ні… Вже як не силкувався Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь — зостався. Прибігли люди, узяли Зв'язали бідного та й повезли По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!). Прийшлося гірко бідному йому… Згадав про Мишу, що вона казала, Та й дума плачучи: «Якби вона була, Загинути б мені, дурному, не дала; Тенета б всі попрогризала… І я б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю…» А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, та вороття немає!
Скажу я, люди добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам): Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться.
