Зозуля й Горлиця
Le coucou et la tourterelle
Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась; Мов сирота вона, тиняється сама, Минає літечко, порадоньки нема.
Le coucou se plaignit à la tourterelle que le destin ne lui était pas favorable ; Comme une orpheline, elle erre seule, Une petite fille passe, il n'y a pas d'aide.
— А діти?
- Et les enfants ?
— Горлиця питає.— Чи, може, хто гніздечко зруйнував?
- La tourterelle demande - Peut-être que quelqu'un a détruit le nid ?
Чого на світі не буває!
Que diable n'arrive-t-il pas !
Хто, серце, горенька не знав?
Qui, ma chère, ne le savait pas ?
— А цур їм, дітям тим!
- Au diable ces enfants !
— Зозуля закувала.— Нащо здалось гніздо мені?
- Le coucou a roucoulé - Pourquoi le nid m'a-t-il semblé ?
Яєчка крадькома я другим підкладала, Нехай висиджують дурні!
J'ai secrètement pondu des œufs pour les autres, Que les imbéciles éclosent !
То все, голубонько, дурниці; Нам літечко святе Судилось не на те, Щоб у гнізді сидіть, як печериці.
C'est tout, petit pigeon, des bêtises; Il ne nous était pas destiné, petit saint, de nous asseoir dans le nid comme des champignons.
Згадала я зозульників дурних,— Бодай вони мандрикою вдавились,— Як кукувала я, за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх… — Ну, коли так,— їй Горлиця сказала,— Ти, вітрогононько, на долю не звертай!
Je me souvenais des coucous stupides, - Peut-être qu'ils s'étouffaient avec une mandragore, - Pendant que je coucouais, ils me suivaient, Maintenant au moins un pour rire... - Eh bien, si oui, - lui dit la tourterelle, - Toi, vent chasseur, ne fais pas attention au destin !
Все літечко кукукала, гуляла, Тепер сиди, очицями моргай.— Не раз Зозуля Горлицю згадала, Як кулаками сльози утирала.
Elle roucoula et marcha tout l'été, Maintenant assieds-toi, cligne des yeux Plus d'une fois, le Coucou se souvint de la Colombe, Comment elle essuya ses larmes avec ses poings.
Дарую байку я зозулям молодим, Не тим, Що у гаях гульню справляють, Дарую я своїм, Що у цяцькованих корсетках походжають І крутять розумом дурним.
Je donne une fable aux jeunes coucous, Non parce qu'ils jouent dans les bosquets, Je donne aux miens, Qui marchent en corsets brodés Et se tordent l'esprit avec des imbéciles.
Нехай вона на спомин буде, Що не щодня бува бридня; Пшениченьку позабирають люде, Останеться суха стерня.
Que ce soit un souvenir, que ce n'était pas tous les jours qu'il y avait une portée ; Les gens ramassent le blé, Reste le chaume sec.
А восени підкрадуться морози, На серце томлене накинеться зима, І не роса паде — поллються тихі сльози, Що є, мов, каяття, та вороття нема.
Et à l'automne, les gelées se lèveront, L'hiver tombera sur le cœur languissant, Et la rosée ne tombera pas - des larmes silencieuses couleront, Il y a, pour ainsi dire, des remords, mais il n'y a pas de retour en arrière.
