17 Частина (1) 17 Part (1)

Зростання виробництва й зростання доходів у моїй Імперії не можуть розходитися. The growth of production and the growth of income in my Empire cannot diverge. Таким є зміст мого правління. This is the content of my rule. Немає проблем із платіжним дисбалансом між різними сферами взаємовпливу. There are no problems with payment imbalances between different areas of interaction. Причина проста — це я так наказую. The reason is simple - that's what I order. Я хочу підкреслити мій авторитет у цій галузі. I want to emphasize my authority in this area. У цьому домені я найвищий споживач енергії, однаково, живий чи мертвий. In this domain, I am the highest consumer of energy, whether alive or dead. Мій уряд — це економіка. My government is the economy.

Наказ Імператора Пола Муад'Діба Державній Раді Order of Emperor Paul Muad'Dib to the State Council

— Тут я тебе залишу, — сказав старий, відпустивши рукав Пола. "I'll leave you here," the old man said, letting go of Paul's sleeve. — Праворуч, другі двері від кінця. - On the right, the second door from the end. Іди із Шай-Хулудом, Муад'Дібе, і пам'ятай часи, коли ти був Усулем. Go with Shai-Hulud, Muad'Diba, and remember the times when you were Usul.

І провідник Пола канув у темряву. And Paul's guide sank into darkness.

Поблизу мали бути люди зі Служби Безпеки, які лише чекали моменту, щоб схопити провідника й забрати на допит, але Пол сподівався, що старий фримен утече. People from the Security Service were supposed to be around, just waiting for the moment to grab the conductor and take him in for questioning, but Paul hoped the old Freeman would escape.

Угорі світили зорі, а десь далеко, за Оборонною Стіною, — Перший Місяць. The stars were shining above, and somewhere far away, beyond the Defensive Wall, was the First Moon. Проте це місце не було відкритою пустелею, де людина може знайти зірку й орієнтуватися за нею. However, this place was not an open desert where a person could find a star and follow it. Старий привів його в одне з нових передмість. The old man brought him to one of the new suburbs. Ото й усе, що розпізнав Пол. That's all Paul recognized.

Вулиця була густо засипана навіяним із дюн піском. The street was densely covered with dune sand. Тьмяне світло сочилося з єдиної комунальної світлокулі, що висіла далеко внизу вулиці. The dim light dripped from the only communal light bulb that hung far below the street. Цього скупого освітлення було достатньо, аби побачити, що це сліпа вуличка — тупик. This meager lighting was enough to see that this dead end was a dead end.

У повітрі довкола нього сильно тхнуло — смерділо від туалету з вологопоглиначем, але, мабуть, він був закритий не досить щільно, тож пропускав, крім смороду, ще й багато вологи. The air around him smelled strongly - it smelled of a toilet with a desiccant, but apparently it was not closed tightly enough, so it passed, in addition to the stench, a lot of moisture. Пол подумав, що його люди стали надто безпечними. Paul thought his men were too safe. Тепер усі стали водними мільйонерами — забули про ті дні, коли людину на Арракісі могли вбити лише за восьму частку води в її тілі. Now everyone has become a water millionaire - they forgot about the days when a man on Arrakis could be killed for only one-eighth of the water in his body.

«__Чого я вагаюся? "Why am I hesitating? —__ спитав себе Пол. Paul asked himself. — __Другі двері від кінця. - The second door from the end. Я й без підказки це знав. I knew it without a hint. Але мушу зіграти в цю гру безпомильно. But I have to play this game flawlessly. Отож... вагаюся__»__.__ So ... I'm hesitant. "

З наріжного дому ліворуч зненацька долинув шум суперечки. From the corner house on the left, the noise of an argument suddenly came. Жінка комусь докоряла: The woman scolded someone:

— У нове крило їхнього дому залітає пилюка. - Pollen flies into the new wing of their house. Гадаєш, вода падає з неба? Do you think water falls from the sky? Якщо з'являється пилюка, то висихає волога. If dust appears, the moisture dries out.

«__Дехто ще пам'ятає__»__, —__ подумав Пол. Some still remember, Paul thought.

Він рушив вулицею, і суперечка стихла вдалині. He walked down the street, and the argument subsided in the distance.

«__Вода з неба!__» __—__ думав він. "Water from the sky!" He thought.

Частина фрименів бачила таке на інших планетах. Some Freemasons have seen this on other planets. І він таке And he is

бачив, відтак повелів, щоб так було й на Арракісі, але спогади про це наче належали комусь іншому. he saw, so he ordered it to be the same on Arrakis, but the memories of it seemed to belong to someone else. «Дощ» — так це називалося. "Rain" - that's what it was called. Раптом він згадав дощову зливу на планеті його народження — густі сірі хмари в небі Каладана, грозу, вологе повітря, великі мокрі краплі, що барабанять по заскленій стелі. Suddenly he remembered the downpour on the planet of his birth - thick gray clouds in the sky of Kaladan, a thunderstorm, humid air, large wet drops drumming on the glazed ceiling. Вода струмками збігає з карнизів. Water flows in streams from the eaves. Грозові доріжки збираються в каламутну й бурхливу ріку, що текла повз сади їхньої Родини... дерева, чиє голе віття волого поблискувало. Storm paths gather into a muddy and turbulent river that flows past the gardens of their Family ... a tree whose bare branches glistened with moisture.

Ногою Пол зачепив невисокий піщаний наніс упоперек вулиці. Paul's foot touched the low sand across the street. Якусь мить йому здавалося, що це болото липне йому до взуття, достоту як у дитинстві. For a moment it seemed to him that this swamp would cling to his shoes, as abundant as his childhood. А тоді він знову опинився в пісках, у запилюженій вітряній темряві, де над ним грізно нависало майбутнє. And then he found himself again in the sands, in the dusty windy darkness, where the future hung menacingly over him. Безплідну сухість довколишнього життя він відчував як звинувачення. He felt the fruitless dryness of the surrounding life as an accusation. __Це ти зробив!__ Вони стали цивілізацією сухооких спостерігачів і казкарів, людей, котрі розв'язали всі проблеми силою... більшою силою... і ще більшою силою, ненавидячи кожен її ерг. You did it! They became a civilization of dry-eyed observers and storytellers, people who solved all problems by force ... greater force ... and even greater force, hating each of its ergs.

Під ногами він відчув грубо обтесані кам'яні плити. Under his feet he felt roughly hewn stone slabs. Його бачення їх пам'ятало. His vision remembered them. Праворуч з'явився темний прямокутник дверей — чорний на чорному: дім Усайма, дім фатуму, місце, яке вирізнялося з-поміж усього довколишнього лише через роль, обрану для нього Часом. To the right appeared a dark rectangle of doors - black on black: the house of Usaim, the house of fate, a place that stood out from all the surrounding only because of the role chosen for him by Time. Дивне місце, надто звичайне, щоб бути увічненим в історії. A strange place, too ordinary to be immortalized in history.

На його стук двері відчинилися. At his knock the door opened. Крізь щілину просочилося матово-зелене світло атріуму. A dull green atrium light seeped through the crack. Показався карлик: старече обличчя на дитячому тільці, з'ява, ніколи не показана йому ясновидінням. A dwarf appeared: an old man's face on a child's body, a phenomenon never shown to him by clairvoyance.

— Ти прийшов, — сказала з'ява. "You have come," said the phenomenon. Карлик відступив убік, і в його поведінці не було благоговійного страху, лише легеньке зловтішне глузування. The dwarf stepped aside, and there was no reverent fear in his behavior, only a slight ominous mockery. — Заходь! - Come in! Заходь! Come on in!

Пол завагався. Paul hesitated. У його видінні не було карлика, але все інше точно збігалося. There was no dwarf in his vision, but everything else was exactly the same. Видіння могло містити такі невідповідності, що загалом не змінювало його. The vision could contain such inconsistencies that did not change it at all. Така невідповідність обнадіювала. This discrepancy was encouraging.

Він озирнувся на вулицю, на кремову перлину блискучого місяця, що виплив із пошарпаних тіней. He looked out into the street, at the cream pearl of the shining moon emerging from the shabby shadows. Місяць його переслідував. The moon haunted him. Як він упав? How did he fall?

— Заходь, — наполіг карлик. "Come in," insisted the dwarf.

Пол увійшов, і двері за його спиною ввійшли в ущільнювачі для втримування вологи. The floor came in, and the door behind him went into the sealant to hold the moisture. Карлик пройшов повз нього й повів за собою, його надміру великі стопи ляскали по підлозі. The dwarf walked past him and led him, his excessively large feet slapping the floor. Він розчинив майстерно вирізані дверцята в критий дворик і жестом запросив Пола ввійти: He opened the cleverly carved door to the covered courtyard and gestured for Paul to enter.

— Вони чекають, сір. "They're waiting, sir."

«__Сір, —__ подумав Пол. "Sir," Paul thought. — __То він мене знає__»__.__ "Then he knows me."

Перш ніж Пол зумів обдумати це відкриття, карлик прослизнув у бічний прохід. Before Paul could think about this discovery, the dwarf slipped into the side aisle. Надія кружляла в думках Пола, наче дервіш у танці. Hope swirled in Paul's mind like a dervish dancing. Він рушив через дворик. He walked across the courtyard. То було похмуре й понуре місце, пропахле хворобою й поразкою. It was a gloomy and gloomy place, smelling of disease and defeat. Ця атмосфера його гнітила. This atmosphere oppressed him. «Чи буде поразкою вибрати менше зло?» — питав він себе. "Will it be a defeat to choose less evil?" He asked himself. Як далеко він зайшов тією стежкою? How far did he go on that path?

Світло лилося з вузьких дверей у протилежній стіні. Light poured from a narrow door in the opposite wall. Переборюючи відчуття, наче за ним стежать, і не зважаючи на прикрий запах, Пол увійшов до маленької кімнати. Overcoming the feeling of being watched, and despite the unpleasant smell, Paul entered the small room. За фрименськими стандартами, кімната була убогою, хайрегові завіси лише на двох стінах. By Freeman standards, the room was shabby, with high curtains on only two walls. Навпроти дверей, на кармінових подушках під багатшою завісою, сидів чоловік. In front of the door, on carmine pillows under a richer curtain, sat a man. За іншими дверима в незавішеній стіні ліворуч проступала з тіні жіноча постать. Behind the other door, in a curtained wall on the left, a female figure appeared from the shadows.

Пол відчув, що заплутується в пастці видіння. Paul felt entangled in a trap of vision. Він саме цією дорогою й мусив іти. He had to follow this path. Але звідки взявся карлик? But where did the dwarf come from? Звідки невідповідність? Where does the discrepancy come from?

Він одним поглядом охопив усю кімнату. He covered the whole room with one glance. Попри вбоге умеблювання, вона була ретельно прибрана. Despite poor furnishings, it was carefully cleaned. Гачки й карнизи на порожніх стінах показували, звідки було знято завіси. Hooks and cornices on the empty walls showed where the curtains had been removed. Він згадав, що прочани платили шалені гроші за автентичні фрименські артефакти. He recalled that the pilgrims paid a lot of money for authentic Freeman artifacts. Багаті подорожні вважали пустельні гобелени скарбами, справжнім доказом здійснення хаджу. Wealthy travelers considered desert tapestries as treasures, a real proof of Hajj.

Порожні стіни, здавалося, звинувачують його своїм свіжим побіленням. Empty walls seemed to blame him for his fresh whitewash. Нужденний стан двох потертих завіс, які ще зоставалися, лише поглибив почуття вини. The needy condition of the two tattered curtains that remained only deepened the guilt.

На стіні праворуч висів вузький стелаж, заставлений цілим рядом портретів, переважно бородатих фрименів, деякі з-поміж On the wall to the right hung a narrow rack lined with a number of portraits, mostly of bearded Freemasons, some of which

яких були в дистикостах, зі звисаючими водотрубками, декотрі мали на собі імперські мундири й позували на тлі екзотичних пейзажів. which were in the dynasties, with hanging water pipes, some wore imperial uniforms and posed against the backdrop of exotic landscapes. Найчастішим тлом було море. The most common background was the sea.

Фримен на подушках кашлянув, змусивши Пола глянути на нього. Freeman coughed on his pillows, forcing Paul to look at him. Точнісінько так, як показувало йому видіння: худа пташина шия здавалася надто слабкою, щоб втримати велику голову. Just as the vision showed him: the skinny bird's neck seemed too weak to hold a large head. Обличчя було напівруїною: на лівій щоці мережа перехресних рубців під опалим засльозеним оком, але з іншого боку — чиста шкіра й прямий синій на синьому фрименський погляд. His face was half-ruined: on his left cheek a network of cross-scars under a fallen teary eye, but on the other side was clear skin and a straight blue to blue Freeman look. Посеред обличчя — довгий ніс, схожий чи то на гак, чи то на якір. In the middle of the face is a long nose, resembling either a hook or an anchor.

Подушка Усайма лежала в центрі витертого килима, коричневого з бордовими й золотими нитками. Usaima's pillow lay in the center of a tattered carpet, brown with burgundy and gold threads. Латана тканина подушки свідчила про тривалий ужиток, але всі металеві предмети в кімнаті аж блищали від полірування: портретні рами, полиця і її кантування, цоколь низенького столика праворуч. The patched fabric of the pillow testified to long-term use, but all the metal objects in the room shone with polishing: the portrait frames, the shelf and its edging, the base of the low table on the right.

Пол кивнув у бік чистої половини обличчя Усайма й сказав: — Щастя тобі й твоєму дому. Paul nodded toward the clear half of Usima's face and said, "Good luck to you and your house."

Це було привітання давнього приятеля й січового товариша. It was a greeting from an old friend and Sich comrade. — То я ще раз тебе бачу, Усулю? "Do I see you again, Usulu?" ! !!

Голос, що назвав його племінним іменем, по-старечому дрижав. The voice that gave him his tribal name trembled like an old man's. Тьмаве око на спотвореній частині обличчя зарухалося над пергаментною, пошрамованою шкірою. A dark eye on the distorted part of his face moved over the parchment, scarred skin. Ця половина обличчя заросла сивою щетиною, лінія щелепи була покрита шерехатою лускою. This half of the face was overgrown with gray bristles, the jaw line was covered with rough scales. Коли Усайм говорив, його губи кривилися, відкриваючи сріблясті металеві зуби. As Uim spoke, his lips curled, revealing silver metal teeth.

— Муад'Діб завжди відповідає на поклик фримена, — сказав Пол. "Muad'Dib always answers Freeman's call," Paul said. Жінка у дверях ворухнулася. The woman at the door moved.

— І Стілґар цим хвалився. "And Stilgar bragged about it."

Вийшовши на світло, вона виявилася старшою версією Лічни, When she was born, she turned out to be an older version of Personal,

подобу якої прибрав лицепляс. the likeness of which was removed by the lyceum. Пол згадав, що Усаймові дружини були сестрами. Paul recalled that Usaim's wives were sisters. Волосся сиве, ніс по-відьомськи гострий. His hair is gray, his nose is witch-sharp. Вказівні та великі пальці в мозолях від ткання. Index and thumbs in calluses from weaving. За січових часів фрименська жінка з гордістю показувала б такі знаки, але ця, помітивши, що він звернув увагу на її долоні, сховала їх під складками блідо-синьої сукні. In Sich times, a Freemason woman would be proud to show such signs, but she noticed that he noticed her palms and hid them under the folds of her pale blue dress.

Тоді Пол згадав її ім'я — Дгурі. Then Paul mentioned her name, Dguri. Був вражений, бо пам'ятав її дитиною, але у видінні вона була не такою. He was shocked because he remembered her as a child, but in a vision she was not like that. Він подумав, що причиною цьому, можливо, був її плаксивий голос. He thought the reason might be her weeping voice. Вона й дитиною скиглила. She whimpered as a child.

— Бачиш, ось я тут, — промовив Пол. "You see, here I am," Paul said. — Чи ж я прийшов би сюди без схвалення Стілґара? "Would I have come here without Stilgar's approval?"

Він повернувся до Усайма. He returned to Usaim.

— Несу свій водний борг, Усайме. "I owe my water debt, Usaim." Наказуй мені. Command me.

То була щира фрименська розмова січових братів. It was a sincere Freemasonic conversation of the Sich brothers.

Усайм невпевнено, з тремтінням кивнув — надмірне зусилля Usaim nodded uncertainly, trembling with excessive effort

для цієї тонкої шиї. for this thin neck. Відтак підняв укриту плямами ліву руку й показав на своє спотворене обличчя. Then he raised his spotted left hand and pointed to his distorted face.

— Я заразився рубчанкою на Тарагелі, Усулю, — прохрипів він. "I got a scar on Taragel, Usul," he snorted. — Одразу ж після перемоги, коли ми всі... - Immediately after the victory, when we all ...

Напад кашлю перервав йому мовлення. A coughing fit interrupted his speech.

— Скоро вже плем'я забере його воду, — промовила Дгурі і, підійшовши до Усайма, поправила подушки та потримала за плече, щоб заспокоїти, аж доки кашель минув. "Soon the tribe will take his water," said Dguri, and as she approached Usaim she adjusted her pillows and held her shoulder to calm him until the cough was over. Як помітив Пол, вона не була надто старою, проте в обрисах губ з'явився вираз втрачених надій, в очах — гіркота. As Paul noticed, she wasn't too old, but there was an expression of lost hope in her lips and bitterness in her eyes.

— Я прикличу лікарів, — сказав Пол. "I'll call the doctors," Paul said.

Дгурі обернулася, сперши руку на стегно. Dhuri turned, resting her hand on her thigh.

— У нас були лікарі, не гірші від тих, яких би прислав ти. - We had doctors no worse than those you would have sent. Вона мимоволі глянула на порожню стіну ліворуч від себе. She involuntarily looked at the empty wall to her left. «__І це були дорогі лікарі__»__, —__ подумав Пол. And these were expensive doctors, Paul thought.

Він був роздратований, зв'язаний видінням, але усвідомлював, He was annoyed, bound by the vision, but realized

що між дійсністю та видінням вкралися дрібні розбіжності. that small differences have crept between reality and vision. Як йому ними скористатися? How can he use them? Час розмотувався з його мотка з ледве помітними відмінностями, але тло зберігало гнітючу ідентичність. Time unwound from its skein with barely perceptible differences, but the background retained a depressing identity. Він із страхітною певністю знав: будь-яка спроба вирватися з рамок спричиниться до жахливого насилля. He knew with great certainty that any attempt to break free would lead to horrific violence. Могуть цього оманливо лагідного потоку Часу тиснула на нього. May this deceptively gentle stream of Time pressed upon him.

— Скажи, чого ти хочеш від мене, — різко промовив він. "Tell me what you want from me," he said sharply.

— Хіба ж Усайм не може потребувати приятеля, щоб той був поруч із ним у цей час? "Can't Usaim need a friend to be with him at this time?" — відповіла Дгурі. Dgura replied. — Хіба ж федайкін може довірити своє тіло чужим? - Can Fedaykin entrust his body to others?

«__Ми разом були на січі Табр, —__ нагадав собі Пол. "We were at the Taber Sich together," Paul reminded himself. — __Вона має право звинувачувати мене в позірній бездушності__»__.__ "She has the right to accuse me of apparent callousness."

— Зроблю все, що можу, — сказав він уголос. "I'll do my best," he said aloud.

Тіло Усайма стряс новий напад кашлю. Usayma's body was shaken by another bout of coughing. Коли він минув, Усайм, задихаючись, промовив: As he passed, Usaim, panting, said:

— Усулю, сталася зрада. - Usulyu, there was a betrayal. Фримени змовляються проти тебе. Freemasons conspire against you.

Його вуста беззвучно рухалися. His lips moved silently. З губ стікала слина. Saliva dripped from his lips. Дгурі краєм одягу витерла йому рот. Dhuri wiped his mouth with the hem of his clothes. Пол зауважив, що на її обличчі з'явився розгніваний вираз через марнування води. Paul noticed that an angry expression appeared on her face due to the waste of water.

Пол насилу стримував розчарування й гнів. Paul could hardly contain his frustration and anger. «__Невже Усайм мусить відійти саме так?! "Should Usaim leave just like that ?! Федайкін заслуговує кращого!__» Але не залишалося жодного вибору — ні для командос-смертника, ні для його Імператора. Fedaykin deserves the best! ” But there was no choice - neither for the suicide commandos nor for his Emperor. У цій кімнаті вони йшли по лезу бритви Оккама. In this room, they walked on Occam's razor blade. Найменша похибка помножила б жахіття — не лише для них самих, а й для всього людства, навіть для тих, хто має знищити їх. The slightest mistake would multiply the horrors - not only for themselves, but for all mankind, even for those who must destroy them.

Пол, змусивши себе заспокоїтися, глянув на Дгурі. Paul, forcing himself to calm down, looked at Dgura. Вираз страшного суму, з яким вона дивилася на Усайма, додав йому сил. The look of horror with which she looked at Usaim gave him strength. «__Чані ніколи не дивитиметься так на мене__»__, —__ сказав він собі. "Chan will never look at me like that," he told himself.

— Лічна казала про звістку, — промовив Пол. "Personal told the news," Paul said.

— Мій карлик! "My dwarf!" — вистогнав Усайм. Usaim moaned. — Я купив його... на... на планеті... Забув. "I bought it ... on ... the planet ... I forgot." Він людський дистранс, іграшка, відкинута тлейлаксу. He is a human distance, a toy rejected by tlaylax. Він записав усі імена... зрадників. He wrote down all the names ... of traitors.

Усайм замовк, здригаючись. Usim was silent, trembling.

— Ти казав про Лічну, — озвалася Дгурі. "You were talking about Personal," said Dguri. — Коли ти прибув, ми зрозуміли, що вона щасливо дісталася до тебе. - When you arrived, we realized that she happily got to you. Якщо думаєш про новий тягар, накладений на тебе Усаймом, то весь цей тягар — Лічна. If you think about the new burden imposed on you by Usaim, then all this burden is personal. Усулю, бери карлика і йди. Usulyu, take the dwarf and go.

Пол стримав тремтіння й заплющив очі. Paul held back a shiver and closed his eyes. __Лічна!__ Їхня справжня донька згинула в пустелі — знищене семутою тіло, покинуте на поталу піску й вітру. Personally! Their real daughter perished in the desert - a body destroyed by semute, abandoned to the sand and wind.

Розплющивши очі, Пол сказав: Opening his eyes, Paul said:

— Можете прийти до мене кожної миті, щоб... - You can come to me at any moment to ...

— Усайм тримався осторонь, щоб його могли зарахувати до - Usaim kept aside so that he could be included in

тих, котрі тебе ненавидять, Усулю, — мовила Дгурі. "Those who hate you, Usul," said Dguri. — Дім на південь від нас, у кінці вулиці, — це місце збору твоїх ворогів. - The house south of us, at the end of the street, is a gathering place for your enemies. Саме тому ми поселилися в цій халупі. That's why we settled in this shack.

— Забирайте карлика й ходімо, — сказав Пол. "Take the dwarf and let's go," Paul said.

— Ти погано слухав, — відповіла Дгурі. "You didn't listen well," said Dguri.

— Ти мусиш забрати карлика в безпечне місце, — промовив "You must take the dwarf to safety," he said

Усайм із дивною силою в голосі. Usaim with a strange force in his voice. — Він носить у собі єдиний - He is the only one

список зрадників. list of traitors. Ніхто не здогадується про його талант. No one guesses his talent. Гадають, що я тримаю його для розваги. I think I keep it for fun.

— Нам не можна піти звідси, — додала Дгурі. "We can't leave here," Dguri added. — Відомо... які ми вбогі. - We know ... how poor we are. Ми казали, що продаємо карлика. We said we were selling a dwarf. Тебе приймуть за покупця. You will be taken as a buyer. Це твій єдиний шанс. This is your only chance.

Пол порився в пам'яті, згадуючи своє видіння: він покинув це місце з іменами зрадників, але ніколи не бачив, як здобув ці імена. Paul remembered his vision: he left this place with the names of traitors, but never saw how he got those names. Очевидно, карлика захищає інший ясновидець. Apparently, the dwarf is protected by another clairvoyant. Полові спало на думку, що всі створіння мусять мати своє призначення, яке визначається взаємодією різних сил, усім навчанням і природними схильностями. It occurred to Paul that all creatures must have a purpose, which is determined by the interaction of different forces, all learning and natural inclinations. Від моменту, коли джигад обрав його, він почувався оточеним безліччю людей. From the moment the jihad elected him, he felt surrounded by many people. Їхні усталені цілі прокладали й контролювали його власний шлях. Their established goals paved and controlled his own path. Усі ілюзії Свободи Волі, які він плекав, — це лише свобода в'язня торсати ґрати своєї клітки. All the illusions of Freedom of Freedom that he nurtured were only the freedom of a prisoner to torsion the bars of his cage. Його прокляття полягало в тому, що він __бачив__ клітку. His curse was that he saw the cage. __Бачив__ її! I saw her!

Пол прислухався до порожнечі цього дому. Paul listened to the emptiness of this house. Було їх тут лише четверо: Дгурі, Усайм, карлик і він. There were only four of them: Dguri, Usaim, the dwarf and him. Він відчув страх і напруження товаришів, відчував спостерігачів — людей із власних збройних сил, котрі кружляли в 'топтерах високо вгорі... та інших... за сусідніми дверима. He felt the fear and tension of his comrades, he felt the observers - people from his own armed forces, who were circling in toppers high up ... and others ... outside the next door.

«__Моя надія була обманом__»__, —__ подумав Пол. My hope was a hoax, Paul thought. Але вже сама думка про надію чомусь знову обнадіяла його, і він відчув, що ще може вхопити свою мить. But for some reason the very thought of hope reassured him again, and he felt that he could still seize his moment.

— Клич карлика, — сказав він. "Call a dwarf," he said.

— Біджазе! "Bijaze!" — гукнула Дгурі. Cried Dguri.

—Кличеш мене? "Are you calling me?" — Карлик увійшов до кімнати з дворика. The dwarf entered the room from the courtyard.

Його напружене обличчя було стурбованим. His tense face was worried.

— Біджазе, маєш нового господаря, — промовила Дгурі, а відтак показала на Пола. "Bijaze, you have a new master," Dguri said, then pointed to Paul. — Можеш називати його... Усулем. "You can call him ... Usul."

— Усуль — це основа колони, — перетлумачив Біджаз. "Usul is the base of the column," Bijaz explained. — Основа міститься внизу. - The base is at the bottom. Як же Усуль може бути основою, якщо найнижча жива істота — це я? How can Usul be the basis, if the lowest living being is me?