×

LingQをより快適にするためCookieを使用しています。サイトの訪問により同意したと見なされます クッキーポリシー.

image

Harry Potter and the Philosopher’s Stone (Book 1), 17(3) THE MAN WITH TWO FACES

17(3) THE MAN WITH TWO FACES

Dumbledore now became very interested in a bird out on the windowsill, which gave Harry time to dry his eyes on the sheet. When he had found his voice again, Harry said, “And the Invisibility Cloak—do you know who sent it to me?”

“Ah—your father happened to leave it in my possession, and I thought you might like it.” Dumbledore's eyes twinkled. “Useful things… your father used it mainly for sneaking off to the kitchens to steal food when he was here.”

“And there's something else…”

“Fire away.”

“Quirrell said Snape—”

“Professor Snape, Harry.”

“Yes, him—Quirrell said he hates me because he hated my father. Is that true?”

“Well, they did rather detest each other. Not unlike yourself and Mr. Malfoy. And then, your father did something Snape could never forgive.”

“What?”

“He saved his life.”

“What?”

“Yes…” said Dumbledore dreamily. “Funny, the way people's minds work, isn't it? Professor Snape couldn't bear being in your father's debt… I do believe he worked so hard to protect you this year because he felt that would make him and your father even. Then he could go back to hating your father's memory in peace…”

Harry tried to understand this but it made his head pound, so he stopped.

“And sir, there's one more thing…”

“Just the one?”

“How did I get the Stone out of the mirror?”

“Ah, now, I'm glad you asked me that. It was one of my more brilliant ideas, and between you and me, that's saying something. You see, only one who wanted to find the Stone—find it, but not use it—would be able to get it, otherwise they'd just see themselves making gold or drinking Elixir of Life. My brain surprises even me sometimes… Now, enough questions. I suggest you make a start on these sweets. Ah! Bettie Bott's Every Flavor Beans! I was unfortunate enough in my youth to come across a vomitflavored one, and since then I'm afraid I've rather lost my liking for them—but I think I'll be safe with a nice toffee, don't you?”

He smiled and popped the golden brown bean into his mouth. Then he choked and said, “Alas! Ear wax!”

Madam Pomfrey, the nurse, was a nice woman, but very strict.

“Just five minutes,” Harry pleaded.

“Absolutely not.”

“You let Professor Dumbledore in…”

“Well, of course, that was the headmaster, quite different. You need rest.”

“I am resting, look, lying down and everything. Oh, go on, Madam Pomfrey…”

“Oh, very well,” she said. “But five minutes only.”

And she let Ron and Hermione in.

“Harry!”

Hermione looked ready to fling her arms around him again, but Harry was glad she held herself in as his head was still very sore.

“Oh, Harry, we were sure you were going to—Dumbledore was so worried—”

“The whole school's talking about it,” said Ron. “What really happened?”

It was one of those rare occasions when the true story is even more strange and exciting than the wild rumors. Harry told them everything: Quirrell; the mirror; the Stone; and Voldemort. Ron and Hermione were a very good audience; they gasped in all the right places, and when Harry told them what was under Quirrell's turban, Hermione screamed out loud.

“So the Stone's gone?” said Ron finally. “Flamel's just going to die?”

“That's what I said, but Dumbledore thinks that—what was it?—‘to the well organized mind, death is but the next great adventure.'”

“I always said he was off his rocker,” said Ron, looking quite impressed at how crazy his hero was.

“So what happened to you two?” said Harry.

“Well, I got back all right,” said Hermione. “I brought Ron round—that took a while—and we were dashing up to the owlery to contact Dumbledore when we met him in the entrance hall—he already knew—he just said, ‘Harry's gone after him, hasn't he?' and hurtled off to the third floor.”

“D'you think he meant you to do it?” said Ron. “Sending you your father's cloak and everything?”

“Well,” Hermione exploded, “if he did—I mean to say that's terrible—you could have been killed.”

“No, it isn't,” said Harry thoughtfully. “He's a funny man, Dumbledore. I think he sort of wanted to give me a chance. I think he knows more or less everything that goes on here, you know. I reckon he had a pretty good idea we were going to try, and instead of stopping us, he just taught us enough to help. I don't think it was an accident he let me find out how the mirror worked. It's almost like he thought I had the right to face Voldemort if I could…”

“Yeah, Dumbledore's off his rocker, all right,” said Ron proudly. “Listen, you've got to be up for the end of year feast tomorrow. The points are all in and Slytherin won, of course—you missed the last Quidditch match, we were steamrollered by Ravenclaw without you—but the food'll be good.”

At that moment, Madam Pomfrey bustled over.

“You've had nearly fifteen minutes, now OUT,” she said firmly.

After a good night's sleep, Harry felt nearly back to normal.

“I want to go to the feast,” he told Madam Pomfrey as she straightened his many candy boxes. “I can, can't I?”

“Professor Dumbledore says you are to be allowed to go,” she said stiffily, as though in her opinion Professor Dumbledore didn't realize how risky feasts could be. “And you have another visitor.”

“Oh, good,” said Harry. “Who is it?”

Hagrid sidled through the door as he spoke. As usual when he was indoors, Hagrid looked too big to be allowed. He sat down next to Harry, took one look at him, and burst into tears.

“It's—all—my—ruddy—fault!” he sobbed, his face in his hands. “I told the evil git how ter get past Fluffy! I told him! It was the only thing he didn't know, an' I told him! Yeh could've died! All fer a dragon egg! I'll never drink again! I should be chucked out an' made ter live as a Muggle!”

“Hagrid!” said Harry, shocked to see Hagrid shaking with grief and remorse, great tears leaking down into his beard. “Hagrid, he'd have found out somehow, this is Voldemort we're talking about, he'd have found out even if you hadn't told him.”

“Yeh could've died!” sobbed Hagrid. “An' don' say the name!”

“VOLDEMORT!” Harry bellowed, and Hagrid was so shocked, he stopped crying. “I've met him and I'm calling him by his name. Please cheer up, Hagrid, we saved the Stone, it's gone, he can't use it. Have a Chocolate Frog, I've got loads…”

Hagrid wiped his nose on the back of his hand and said, “That reminds me. I've got yeh a present.”

“It's not a stoat sandwich, is it?” said Harry anxiously, and at last Hagrid gave a weak chuckle.

“Nah. Dumbledore gave me the day off yesterday ter fix it. 'Course, he shoulda sacked me instead—anyway, got yeh this…”

It seemed to be a handsome, leather covered book. Harry opened it curiously. It was full of wizard photographs. Smiling and waving at him from every page were his mother and father.

“Sent owls off ter all yer parents' old school friends, askin' fer photos… knew yeh didn' have any… d'yeh like it?”

Harry couldn't speak, but Hagrid understood.

Harry made his way down to the end of year feast alone that night. He had been held up by Madam Pomfrey's fussing about, insisting on giving him one last checkup, so the Great Hall was already full. It was decked out in the Slytherin colors of green and silver to celebrate Slytherin's winning the house cup for the seventh year in a row. A huge banner showing the Slytherin serpent covered the wall behind the High Table.

When Harry walked in there was a sudden hush, and then everybody started talking loudly at once. He slipped into a seat between Ron and Hermione at the Gryffindor table and tried to ignore the fact that people were standing up to look at him.

Fortunately, Dumbledore arrived moments later. The babble died away.

“Another year gone!” Dumbledore said cheerfully. “And I must trouble you with an old man's wheezing waffle before we sink our teeth into our delicious feast. What a year it has been! Hopefully your heads are all a little fuller than they were… you have the whole summer ahead to get them nice and empty before next year starts…

Learn languages from TV shows, movies, news, articles and more! Try LingQ for FREE

17(3) THE MAN WITH TWO FACES 17(3) ЧЕЛОВЕК С ДВУМЯ ЛИЦАМИ

Dumbledore now became very interested in a bird out on the windowsill, which gave Harry time to dry his eyes on the sheet. ダンブルドアは窓辺にいる鳥にとても興味を持ち、ハリーはシーツで目を乾かす時間ができた。 Зараз Дамблдор дуже зацікавився пташкою на підвіконні, що дало Гаррі час витерти очі на простирадлі. When he had found his voice again, Harry said, “And the Invisibility Cloak—do you know who sent it to me?” 再び声を出すと、ハリーは言いました。 Коли він знову знайшов свій голос, Гаррі сказав: «А плащ-невидимка — ти знаєш, хто мені його прислав?» 当他再次找到自己的声音时,哈利说,“还有隐形衣——你知道是谁寄给我的吗?”

“Ah—your father happened to leave it in my possession, and I thought you might like it.” Dumbledore's eyes twinkled. 「ああ、たまたまあなたのお父さんが私の手元に置いてきて、あなたが気に入ってくれると思ったのに」ダンブルドアの目がきらめいた。 — Ах, твій батько випадково залишив його мені, і я подумав, що він тобі може сподобатися. Дамблдорові очі блиснули. “啊——你父亲碰巧把它留给了我,我想你可能会喜欢它。”邓布利多的眼睛闪烁。 “Useful things… your father used it mainly for sneaking off to the kitchens to steal food when he was here.” 「便利なもの……お父さんがここにいたとき、主にキッチンに忍び込んで食べ物を盗むために使っていました。」 «Корисні речі… твій батько використовував це в основному для того, щоб кратися на кухню, щоб вкрасти їжу, коли він був тут». “有用的东西……你父亲在这里的时候,主要是用来偷偷去厨房偷吃的。”

“And there's something else…” 「それと、もう一つ…」 «І ще дещо…» “还有别的……”

“Fire away.” 「撃て」 «Вогонь». “开火。”

“Quirrell said Snape—” 「クィレルはスネイプに――」 «Квірелл сказав, що Снейп…» “奇洛说斯内普——”

“Professor Snape, Harry.” 「ハリー、スネイプ先生」 “斯内普教授,哈利。”

“Yes, him—Quirrell said he hates me because he hated my father. 「ええ、彼――クィレルは私の父が嫌いだったので、私が嫌いだと言いました。 — Так, він — Квірел сказав, що ненавидить мене, бо ненавидів мого батька. “是的,他——奇洛说他恨我是因为他恨我父亲。 Is that true?” 本当?" 真的吗?”

“Well, they did rather detest each other. 「まあ、彼らはむしろお互いを嫌っていました。 «Ну, вони справді ненавиділи один одного. “嗯,他们确实很讨厌对方。 Not unlike yourself and Mr. Malfoy. あなたとマルフォイ氏とは違います。 Не на відміну від вас і містера Мелфоя. 不像你自己和马尔福先生。 And then, your father did something Snape could never forgive.” そして、あなたのお父さんは、スネイプが絶対に許せないことをしました。」 А потім твій батько зробив те, чого Снейп ніколи не міг пробачити». 然后,你父亲做了斯内普永远无法原谅的事情。”

“What?” "何?"

“He saved his life.” 「彼は命を救った。」 “他救了他的命。”

“What?” "何?"

“Yes…” said Dumbledore dreamily. 「はい…」ダンブルドアは夢見るように言った。 — Так… — замріяно сказав Дамблдор. “是的……”邓布利多如梦似幻地说。 “Funny, the way people's minds work, isn't it? 「面白いね、人の心の仕組みって? «Смішно, як у людей працює розум, чи не так? “有趣的是,人们的思维方式是这样的,不是吗? Professor Snape couldn't bear being in your father's debt… I do believe he worked so hard to protect you this year because he felt that would make him and your father even. スネイプ先生はあなたのお父さんの借金に耐えられませんでした… 彼は今年、あなたを守るために一生懸命働いたと思います。 Професор Снейп не міг винести того, що він боржник перед вашим батьком… Я вірю, що він так багато працював, щоб захистити вас цього року, тому що він відчував, що це зрівняє його з вашим батьком. 斯内普教授无法忍受背负你父亲的债务……我相信他今年努力保护你是因为他觉得这会让他和你父亲平起平坐。 Then he could go back to hating your father's memory in peace…” そうすれば、彼は平和にあなたの父の記憶を憎むことに戻ることができます...」 Тоді він міг спокійно повернутися до ненависті до пам’яті вашого батька…» 那样他就可以安心的回去痛恨你父亲的记忆了……”

Harry tried to understand this but it made his head pound, so he stopped. ハリーはこれを理解しようとしましたが、頭がドキドキしたのでやめました。 Гаррі намагався це зрозуміти, але від цього в нього заколотилося в голові, тому він зупинився. 哈利试图理解这一点,但这让他头疼,所以他停了下来。

“And sir, there's one more thing…” 「それと先生、もう一つ…」 «І, сер, є ще одна річ…» “先生,还有一件事……”

“Just the one?” 「その人だけ?」 «Тільки один?» “就一个?”

“How did I get the Stone out of the mirror?” 「どうやって鏡からストーンを取り出したの?」 «Як я дістав камінь із дзеркала?» “我是怎么把镜子里的石头弄出来的?”

“Ah, now, I'm glad you asked me that. 「あ、そういってもらえてよかったです。 «Ах, я радий, що ти мене про це запитав. It was one of my more brilliant ideas, and between you and me, that's saying something. それは私の最も素晴らしいアイデアの 1 つであり、あなたと私の間で何かを語っています。 Це була одна з моїх найгеніальніших ідей, і між нами це щось говорить. 这是我更出色的想法之一,在你和我之间,这说明了一些事情。 You see, only one who wanted to find the Stone—find it, but not use it—would be able to get it, otherwise they'd just see themselves making gold or drinking Elixir of Life. ほら、石を見つけたいと思った人だけがそれを手に入れることができます-それを見つけますが、それを使用しません. Розумієте, лише той, хто хотів знайти Камінь — знайти його, але не використати — міг би отримати його, інакше вони просто побачили б, як роблять золото чи п’ють Еліксир Життя. 你看,只有那些想找到石头的人——找到它,但不使用它——才能得到它,否则他们只会看到自己在制造黄金或喝长生不老药。 My brain surprises even me sometimes… Now, enough questions. 私の脳は時々私を驚かせます… さて、十分な質問です。 Мій розум інколи дивує навіть мене… Досить питань. 我的大脑有时甚至让我感到惊讶……现在,问题已经够多了。 I suggest you make a start on these sweets. これらのお菓子から始めることをお勧めします。 Пропоную почати з цих солодощів. 我建议你从这些糖果开始。 Ah! ああ! Bettie Bott's Every Flavor Beans! ベティ・ボットのエブリ・フレーバー・ビーンズ! Боби кожного смаку Бетті Ботт! Bettie Bott 的各种风味豆! I was unfortunate enough in my youth to come across a vomitflavored one, and since then I'm afraid I've rather lost my liking for them—but I think I'll be safe with a nice toffee, don't you?” 若い頃、ゲロ味のするものに出くわすほど不運だったので、それ以来、私はむしろそれらに対する好みを失ってしまったのではないかと心配しています. У молодості мені не пощастило натрапити на цукерку зі смаком блювоти, і, боюся, відтоді я втратив до них свою пристрасть, але я думаю, що я буду в безпеці з приємною ірискою, чи не так?» 我在年轻的时候就很不幸地遇到了一种呕吐物,从那以后我恐怕对它们失去了兴趣——但我想我可以放心地喝上一杯好太妃糖,不是吗?”

He smiled and popped the golden brown bean into his mouth. 彼は微笑み、金茶色の豆を口に放り込んだ。 Він усміхнувся й поклав золотисто-коричневу квасолю до рота. 他笑了笑,将金黄豆塞进嘴里。 Then he choked and said, “Alas! それから彼は窒息して言った。 Потім він затнувся і сказав: «На жаль! 然后他哽咽着说:“唉! Ear wax!” 耳垢!」 Вушна сірка!»

Madam Pomfrey, the nurse, was a nice woman, but very strict. 看護師のマダム・ポンフリーはいい女性でしたが、非常に厳格でした。 Мадам Помфрі, медсестра, була гарною жінкою, але дуже суворою. 护士庞弗雷夫人是个好女人,但非常严格。

“Just five minutes,” Harry pleaded. 「5分だけ」ハリーは嘆願した。 — Лише п’ять хвилин, — благав Гаррі. “只要五分钟,”哈利恳求道。

“Absolutely not.” "絶対違う。" "Абсолютно ні."

“You let Professor Dumbledore in…” 「あなたはダンブルドア教授を中に入れました…」 «Ви впустили професора Дамблдора…» “你让邓布利多教授进来……”

“Well, of course, that was the headmaster, quite different. 「ええ、もちろん、それは校長でした。まったく違います。 «Ну, звичайно, це був директор, зовсім інший. “嗯,当然,那是校长,完全不同。 You need rest.” あなたには休息が必要です。」

“I am resting, look, lying down and everything. 「私は休んでいて、見て、横になっていて、すべてです。 «Я відпочиваю, дивіться, лежу і все. “我在休息、看、躺下等等。 Oh, go on, Madam Pomfrey…” ああ、続けて、マダム・ポンフリー…」 Продовжуйте, мадам Помфрі... 哦,继续,庞弗雷夫人……”

“Oh, very well,” she said. 「ああ、いいよ」と彼女は言った。 “But five minutes only.” 「でも5分だけ」

And she let Ron and Hermione in. そして彼女はロンとハーマイオニーを中に入れた. І вона впустила Рона та Герміону.

“Harry!” 「ハリー!」

Hermione looked ready to fling her arms around him again, but Harry was glad she held herself in as his head was still very sore. ハーマイオニーはまた腕を振り回そうとしたが、ハリーはまだ頭がとても痛かったので、自分を抑えてくれてうれしかった。 Здавалося, Герміона була готова знову обійняти його, але Гаррі був радий, що вона втрималася, оскільки його голова все ще дуже боліла. 赫敏看起来准备好再次用双臂搂住他,但哈利很高兴她能控制住自己,因为他的头仍然很痛。

“Oh, Harry, we were sure you were going to—Dumbledore was so worried—” 「ああ、ハリー、あなたがそうするだろうと確信していた――ダンブルドアはとても心配していた――」 «О, Гаррі, ми були впевнені, що ти збираєшся... Дамблдор так хвилювався...» “哦,哈利,我们确定你会——邓布利多非常担心——”

“The whole school's talking about it,” said Ron. 「学校全体で話題になっています」ロンが言った。 «Уся школа говорить про це», — сказав Рон. “整个学校都在谈论它,”罗恩说。 “What really happened?” 「本当に何が起こったのですか?」 «Що насправді сталося?»

It was one of those rare occasions when the true story is even more strange and exciting than the wild rumors. 本当の話が野生の噂よりもさらに奇妙でエキサイティングなまれな機会の1つでした. Це був один із тих рідкісних випадків, коли правдива історія навіть більш дивна та захоплююча, ніж дикі чутки. 这是罕见的情况之一,真实的故事比荒谬的谣言更加奇怪和令人兴奋。 Harry told them everything: Quirrell; the mirror; the Stone; and Voldemort. ハリーは彼らにすべてを話しました。クィレル。鏡;その石;そしてヴォルデモート。 Гаррі розповів їм усе: Квірел; Дзеркало; Камінь; і Волдеморт. 哈利把一切都告诉了他们:奇洛;镜子;石头;和伏地魔。 Ron and Hermione were a very good audience; they gasped in all the right places, and when Harry told them what was under Quirrell's turban, Hermione screamed out loud. ロンとハーマイオニーはとても良い聴衆でした。ハリーがクィレルのターバンの下に何があるかを話すと、ハーマイオニーが大声で叫びました。 罗恩和赫敏是很好的听众。他们在所有正确的地方喘气,当哈利告诉他们奇洛头巾下面是什么时,赫敏大声尖叫。

“So the Stone's gone?” said Ron finally. 「それで、ストーンはなくなったのですか?」ロンがついに言った。 — Значить, Камінь зник? — сказав нарешті Рон. “所以石头不见了?”罗恩终于说。 “Flamel's just going to die?” 「フラメルは死ぬの?」 «Фламель просто помре?» “Flamel会死吗?”

“That's what I said, but Dumbledore thinks that—what was it?—‘to the well organized mind, death is but the next great adventure.'” 「私はそう言ったが、ダンブルドアはこう考えている――それは何だったのだろう?――『よく整理された心にとって、死は次の大冒険に過ぎない』」 — Це те, що я сказав, але Дамблдор вважає, що — що це було? — «для добре організованого розуму смерть — це лише наступна велика пригода». “我就是这么说的,但邓布利多认为——那是什么?——‘对于井井有条的头脑来说,死亡不过是下一次伟大的冒险。’”

“I always said he was off his rocker,” said Ron, looking quite impressed at how crazy his hero was. 「私はいつも彼がロッカーから外れていると言っていました」とロンは、彼のヒーローがいかにクレイジーであるかに非常に感銘を受けたように言った. «Я завжди казав, що він не в змозі», — сказав Рон, вражений тим, яким божевільним був його герой. “我总是说他不合时宜,”罗恩说,他的英雄的疯狂程度给他留下了深刻的印象。

“So what happened to you two?” said Harry. 「それで、二人はどうしたの?」とハリーは言いました。 «То що сталося з вами двома?» сказав Гаррі.

“Well, I got back all right,” said Hermione. 「まあ、無事に戻ってきました」とハーマイオニーが言った。 — Ну, я повернулася добре, — сказала Герміона. “I brought Ron round—that took a while—and we were dashing up to the owlery to contact Dumbledore when we met him in the entrance hall—he already knew—he just said, ‘Harry's gone after him, hasn't he?' and hurtled off to the third floor.” 「私はロンを連れて来ました — それには少し時間がかかりました — そしてダンブルドアに連絡を取るためにフクロウ工場に駆け寄っていたとき、玄関ホールでダンブルドアに会いました — 彼はすでに知っていました — 彼はただ言った、『ハリーは彼の後を追ったんだよね? ' 3階に飛び降りた。」 «Я привів Рона — це зайняло деякий час — і ми кинулися до совничі, щоб зв’язатися з Дамблдором, коли зустріли його в коридорі — він уже знав — він просто сказав: «Гаррі пішов за ним, чи не так? ' і злетіла на третій поверх». “我带了罗恩过来——这花了一些时间——当我们在入口大厅遇到邓布利多时,我们正冲到猫头鹰那里联系邓布利多——他已经知道了——他只是说,'哈利已经追上了他,不是吗? '然后飞奔到三楼。”

“D'you think he meant you to do it?” said Ron. 「彼があなたにそうするつもりだったと思いますか?」とロンは言いました。 «Як ти думаєш, він хотів, щоб ти це зробив?» сказав Рон. “你认为他是想让你这么做吗?”罗恩说。 “Sending you your father's cloak and everything?” 「あなたのお父さんのマントとすべてを送りますか?」 — Надсилаю тобі плащ твого батька й усе таке? “把你父亲的斗篷什么的都寄给你?”

“Well,” Hermione exploded, “if he did—I mean to say that's terrible—you could have been killed.” 「まあ」 ハーマイオニーが大声で言った。 — Ну, — вибухнула Герміона, — якби він це зробив — я хочу сказати, що це жахливо — ти міг би бути вбитим. “好吧,”赫敏爆发了,“如果他这样做了——我的意思是那太可怕了——你可能会被杀。”

“No, it isn't,” said Harry thoughtfully. 「いいえ、違います」 ハリーは思慮深く言った。 “不,不是,”哈利若有所思地说。 “He's a funny man, Dumbledore. 「彼は面白い男だ、ダンブルドア。 — Він веселий чоловік, Дамблдоре. “他是个有趣的人,邓布利多。 I think he sort of wanted to give me a chance. 彼は私にチャンスを与えたかったのだと思います。 Я думаю, що він хотів дати мені шанс. 我想他有点想给我一个机会。 I think he knows more or less everything that goes on here, you know. 彼はここで起こっていることを多かれ少なかれ知っていると思います。 Я думаю, що він знає більш-менш усе, що тут відбувається. 我想他或多或少知道这里发生的一切,你知道的。 I reckon he had a pretty good idea we were going to try, and instead of stopping us, he just taught us enough to help. 彼は私たちがしようとしているかなり良いアイデアを持っていたと思います. 彼は私たちを止める代わりに、私たちを助けるのに十分なことを教えてくれました. Гадаю, у нього була гарна ідея, яку ми збираємося спробувати, і замість того, щоб зупинити нас, він просто навчив нас достатньому, щоб допомогти. 我认为他有一个很好的想法,我们要尝试,他没有阻止我们,而是教给我们足够的帮助。 I don't think it was an accident he let me find out how the mirror worked. 彼が私に鏡の仕組みを教えてくれたのは偶然ではなかったと思います。 Я не думаю, що він випадково дозволив мені дізнатися, як працює дзеркало. 我不认为他让我了解镜子的工作原理是偶然的。 It's almost like he thought I had the right to face Voldemort if I could…” できればヴォルデモートと対峙する権利があると彼が思ったようです...」 Це майже так, ніби він вважав, що я маю право зіткнутися з Волдемортом, якби міг... 几乎就像他认为如果可以的话,我有权面对伏地魔……”

“Yeah, Dumbledore's off his rocker, all right,” said Ron proudly. 「ええ、ダンブルドアはロッカーを脱ぎました、大丈夫です」ロンが誇らしげに言った。 «Так, Дамблдор зірвався, гаразд», — гордо сказав Рон. “是的,邓布利多已经疯了,好吧,”罗恩自豪地说。 “Listen, you've got to be up for the end of year feast tomorrow. 「ねえ、明日の年末のごちそうのために起きなきゃいけないの。 «Слухай, тобі завтра треба бути на святі наприкінці року. “听着,明天你必须起床参加年终盛宴。 The points are all in and Slytherin won, of course—you missed the last Quidditch match, we were steamrollered by Ravenclaw without you—but the food'll be good.” ポイントはすべて入っており、もちろんスリザリンが勝ちました。あなたは前回のクィディッチの試合に出場できませんでした。あなたがいなくてもレイブンクローに押しつぶされましたが、食事はおいしいでしょう。 Усі очки зараховані, і Слизерин, звісно, виграв — ти пропустив останній матч з квідичу, Рейвенкло без тебе нас закотив, — але їжа буде смачною. 分数都到了,斯莱特林当然赢了——你错过了最后一场魁地奇比赛,没有你我们就被拉文克劳压垮了——但食物会很好吃。”

At that moment, Madam Pomfrey bustled over. その瞬間、マダム・ポンフリーが駆け寄ってきた。 У цю мить мадам Помфрі метушилася.

“You've had nearly fifteen minutes, now OUT,” she said firmly. 「15分近く経ちましたが、もう終わりです」と彼女はきっぱりと言った。 “你已经有将近十五分钟了,现在出去,”她坚定地说。

After a good night's sleep, Harry felt nearly back to normal. 一晩ぐっすり眠った後、ハリーはほぼ通常の状態に戻った. Після гарного сну Гаррі почувався майже нормальним. 睡了一夜好觉后,Harry感觉几乎恢复了正常。

“I want to go to the feast,” he told Madam Pomfrey as she straightened his many candy boxes. 「私はごちそうに行きたいです」マダム・ポンフリーがたくさんのキャンディーの箱をまっすぐにしながら、彼は言いました. «Я хочу піти на свято», — сказав він мадам Помфрі, коли вона розставляла його коробки з цукерками. “我想去参加宴会,”当庞弗雷夫人整理他的许多糖果盒时,他告诉她。 “I can, can't I?” 「できるよね?」 «Я можу, правда?»

“Professor Dumbledore says you are to be allowed to go,” she said stiffily, as though in her opinion Professor Dumbledore didn't realize how risky feasts could be. 「ダンブルドア先生は、あなたが行くことを許されるべきだとおっしゃいました」と彼女はこわばった声で言った。まるで、ダンブルドア先生がごちそうがどれほど危険なものであるかを彼女の意見では理解していないかのようだった。 — Професор Дамблдор каже, що вам дозволять піти, — сухо сказала вона, ніби, на її думку, професор Дамблдор не усвідомлював, наскільки ризикованими можуть бути бенкети. “邓布利多教授说你可以去,”她生硬地说,好像在她看来邓布利多教授没有意识到宴会的风险有多大。 “And you have another visitor.” 「そして、あなたは別の訪問者を持っています。」 «А у вас ще один відвідувач». “还有一位客人。”

“Oh, good,” said Harry. 「ああ、よかった」ハリーが言った。 “Who is it?”

Hagrid sidled through the door as he spoke. ハグリッドはそう言いながらドアを通り抜けた。 Говорячи, Гегрід пройшов у двері. 海格边说边溜进了门。 As usual when he was indoors, Hagrid looked too big to be allowed. 屋内にいるときはいつものように、ハグリッドは大きすぎて許されませんでした。 Як завжди, перебуваючи вдома, Геґрід виглядав надто великим, щоб його дозволити. 像往常一样,当他在室内时,海格看起来太大了,不能被允许。 He sat down next to Harry, took one look at him, and burst into tears. 彼はハリーの隣に座り、彼を一目見ただけで泣き出した。 Він сів поруч із Гаррі, кинув на нього погляд і розплакався. 他在哈利身边坐下,看了他一眼,泪流满面。

“It's—all—my—ruddy—fault!” he sobbed, his face in his hands. 「それは、すべて、私の、血色の悪い、せいです!」彼はすすり泣き、顔を両手で抱えた。 «Це—всьому—моя—рум'яний—винна!” — схлипнув він, сховавши обличчя руками. “都是——全——我的——红润——的错!”他抽泣着,双手捂着脸。 “I told the evil git how ter get past Fluffy! 「私は邪悪なギットにフラッフィーを乗り越える方法を教えました! «Я розповів цьому злому, як обійти Пухнастика! “我告诉了那个邪恶的混蛋,怎么越过毛茸茸的! I told him! 私は彼に言った! 我告诉他了! It was the only thing he didn't know, an' I told him! それは彼が知らなかった唯一のことでした、そして、私は彼に言いました! Це було єдине, чого він не знав, і я йому сказав! 这是他唯一不知道的事情,我告诉他! Yeh could've died! 死んだかもしれない! Ти міг померти! 耶可能已经死了! All fer a dragon egg! みんなでドラゴンの卵を! Усі хочуть яйце дракона! 都献一个龙蛋! I'll never drink again! もう二度と飲みません! Я більше ніколи не буду пити! 我再也不喝酒了! I should be chucked out an' made ter live as a Muggle!” 私は追い出されて、マグルとして生きていかなければなりません!」 Мене треба вигнати звідти і змусити жити як магл!» 我应该被赶出去,然后像麻瓜一样活着!”

“Hagrid!” said Harry, shocked to see Hagrid shaking with grief and remorse, great tears leaking down into his beard. 「ハグリッド!」ハグリッドが悲しみと自責の念に震え、大粒の涙が髭に流れ落ちているのを見てショックを受けたハリーは言った。 «Геґріде!» — запитав Гаррі, вражений, побачивши, що Геґрід тремтить від горя й докорів сумління, а великі сльози течуть у його бороду. “海格!”哈利说,震惊地看到海格因悲伤和悔恨而颤抖着,大量的泪水从他的胡须中流下。 “Hagrid, he'd have found out somehow, this is Voldemort we're talking about, he'd have found out even if you hadn't told him.” 「ハグリッド、彼はどうにかしてわかっただろう。これがヴォルデモートのことだ。あなたが彼に話さなくても、彼はわかっていただろう。」 — Геґріде, він якось би дізнався, ми говоримо про Волдеморта, він би дізнався, навіть якби ти йому не сказав. “海格,他一定会发现的,这就是我们说的伏地魔,即使你不告诉他,他也会发现的。”

“Yeh could've died!” sobbed Hagrid. 「死んでもよかったのに!」ハグリッドはすすり泣きました。 «Ти міг померти!» — схлипнув Гегрід. “你可能已经死了!”海格抽泣着说。 “An' don' say the name!” 「名前は言わないで!」 «І не називай імені!» “不要说名字!”

“VOLDEMORT!” Harry bellowed, and Hagrid was so shocked, he stopped crying. 「ヴォルデモート!」ハリーが大声を出すと、ハグリッドはショックのあまり泣き止んだ。 «ВОЛДЕМОРТ!» Гаррі заревів, і Гегрід був настільки вражений, що перестав плакати. “伏地魔!”哈利吼叫着,海格吓坏了,他停止了哭泣。 “I've met him and I'm calling him by his name. 「私は彼に会ったことがあり、彼の名前で呼んでいます。 «Я зустрічався з ним і називаю його по імені. “我见过他,我叫他的名字。 Please cheer up, Hagrid, we saved the Stone, it's gone, he can't use it. 元気を出してください、ハグリッド、私たちは石を救いました。もうなくなってしまい、彼はそれを使うことができなくなりました。 Будь ласка, підбадьоріться, Геґріде, ми врятували камінь, він зник, він не може ним скористатися. 请振作起来,海格,我们救了石头,它不见了,他不能使用它。 Have a Chocolate Frog, I've got loads…” カエルのチョコレートをどうぞ、たくさんあります…」 Скуштуйте шоколадну жабку, у мене їх багато…» 吃巧克力蛙,我有很多……”

Hagrid wiped his nose on the back of his hand and said, “That reminds me. ハグリッドは手の甲で鼻を拭いて言った。 Геґрід витер носа тильною стороною долоні й сказав: «Це мені нагадало. 海格用手背擦了擦鼻子,说:“这让我想起了。 I've got yeh a present.” 私はあなたにプレゼントを持っています。 У мене є подарунок.

“It's not a stoat sandwich, is it?” said Harry anxiously, and at last Hagrid gave a weak chuckle. 「オコジョのサンドイッチじゃないですよね?」ハリーが心配そうに言うと、最後にハグリッドは弱くくすくす笑った。 «Це ж не сендвіч із горностаєм?» — стурбовано запитав Гаррі, і нарешті Геґрід тихо засміявся. “这不是黑麦三明治,是吗?”哈利焦急地说,海格终于发出微弱的笑声。

“Nah. «Ні. Dumbledore gave me the day off yesterday ter fix it. ダンブルドアは昨日、私に休みをくれた。 Дамблдор дав мені вчора вихідний, щоб я все виправив. 邓布利多昨天给了我一天假,让我把它修好。 'Course, he shoulda sacked me instead—anyway, got yeh this…” 「もちろん、彼は代わりに私をクビにするべきでした—とにかく、あなたはこれを手に入れました…」 «Звичайно, він мав звільнити мене замість цього — у всякому разі, ти отримав це…» “当然,他应该解雇我——不管怎样,得到你这个……”

It seemed to be a handsome, leather covered book. 革張りの立派な本に見えた。 Здавалося, це була гарна книга в шкіряній палітурці. 这似乎是一本漂亮的皮革封面书。 Harry opened it curiously. ハリーは不思議そうにそれを開けた。 Гаррі з цікавістю відкрив її. 哈利好奇地打开它。 It was full of wizard photographs. 魔法使いの写真がいっぱいでした。 Він був повний фотографій чарівників. 里面全是巫师的照片。 Smiling and waving at him from every page were his mother and father. どのページからも笑顔で手を振っていたのは、彼の母親と父親でした。 З кожної сторінки посміхалися і махали йому мама й тато. 每一页都向他微笑和挥手的都是他的父母。

“Sent owls off ter all yer parents' old school friends, askin' fer photos… knew yeh didn' have any… d'yeh like it?” 「両親の古い学校の友達全員にフクロウを送って、写真を撮ってもらいました…写真を持っていないことを知っていました…好きですか?」 «Відіслав сов усім старим шкільним друзям твоїх батьків, просив фото... я знав, що в тебе їх немає... тобі це подобається?» “把猫头鹰从你父母的老同学那里送走,索要照片……知道你没有……你喜欢吗?”

Harry couldn't speak, but Hagrid understood. ハリーは話すことができませんでしたが、ハグリッドは理解しました。 Гаррі не міг говорити, але Геґрід розумів. 哈利不能说话,但海格明白。

Harry made his way down to the end of year feast alone that night. その夜、ハリーは一人で年末のごちそうに向かった。 Того вечора Гаррі спустився на святкування кінця року один. 那天晚上,哈利独自前往年终盛宴。 He had been held up by Madam Pomfrey's fussing about, insisting on giving him one last checkup, so the Great Hall was already full. 彼はマダム・ポンフリーの騒ぎに足止めされ、最後にもう一度検査を受けさせようとしたので、大広間はすでに満員だった。 Метушня мадам Помфрі затримала його, наполягаючи на останньому огляді, тож Велика зала вже була заповнена. 他被庞弗雷夫人的大惊小怪拖住了,坚持要给他最后一次检查,所以大厅已经坐满了。 It was decked out in the Slytherin colors of green and silver to celebrate Slytherin's winning the house cup for the seventh year in a row. スリザリンが7年連続でホームカップを獲得したことを祝うために、緑と銀のスリザリンカラーで飾られました. Він був прикрашений зеленим і срібним кольорами Слизерина, щоб відсвяткувати перемогу Слизерина в кубку будинку сьомий рік поспіль. 它以绿色和银色的斯莱特林颜色装饰,以庆祝斯莱特林连续第七年赢得学院杯。 A huge banner showing the Slytherin serpent covered the wall behind the High Table. ハイテーブルの後ろの壁には、スリザリンの蛇を描いた巨大な横断幕が掲げられていた。 Величезний банер із зображенням слизеринського змія покривав стіну за високим столом. 一张展示斯莱特林蛇的巨大横幅覆盖了高桌后面的墙壁。

When Harry walked in there was a sudden hush, and then everybody started talking loudly at once. ハリーが入ってくると、突然静かになり、みんなが一斉に大声で話し始めました。 Коли Гаррі зайшов, раптово запала тиша, а потім усі почали голосно розмовляти. 当哈利走进来时,突然安静了下来,然后每个人都开始大声说话。 He slipped into a seat between Ron and Hermione at the Gryffindor table and tried to ignore the fact that people were standing up to look at him. 彼はグリフィンドールのテーブルでロンとハーマイオニーの間の席に滑り込み、人々が立ち上がって彼を見ているという事実を無視しようとした. Він прослизнув на місце між Роном і Герміоною за ґрифіндорським столом і намагався ігнорувати той факт, що люди встали, щоб дивитися на нього. 他在格兰芬多的桌子上溜到罗恩和赫敏之间的一个座位上,试图忽略人们都站起来看着他的事实。

Fortunately, Dumbledore arrived moments later. 幸いなことに、ダンブルドアはすぐに到着しました。 На щастя, Дамблдор прибув трохи пізніше. 幸运的是,邓布利多很快就到了。 The babble died away. せせらぎは消えた。 Лепет затих. 喋喋不休消失了。

“Another year gone!” Dumbledore said cheerfully. 「また一年が過ぎた!」ダンブルドアは元気よく言った。 «Минув ще один рік!» — весело сказав Дамблдор. “又过了一年!”邓布利多高兴地说。 “And I must trouble you with an old man's wheezing waffle before we sink our teeth into our delicious feast. 「そして、私たちがおいしいごちそうに歯を沈める前に、老人の喘鳴ワッフルであなたを困らせなければなりません. «І я мушу потурбувати вас старенькими хрипучими вафлями, перш ніж ми зануримося в наш смачний бенкет. “而且在我们咬牙切齿地享用美味的盛宴之前,我必须先用一个老人的喘息华夫饼来打扰你。 What a year it has been! なんと一年ぶり! Який це був рік! 这是多么美好的一年! Hopefully your heads are all a little fuller than they were… you have the whole summer ahead to get them nice and empty before next year starts… 願わくば、皆さんの頭が以前よりも少し充実していることを願っています… 来年が始まる前に、頭を空っぽにするために夏全体が待っています… Сподіваюся, ваші голови трохи повніші, ніж були… у вас попереду ціле літо, щоб очистити їх до початку наступного року… 希望你的头脑比以前更充实……你有整个夏天的时间来让他们在明年开始之前变得又好又空……