Орачі і Муха
У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її, непрохану, ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила, Бо звикла змалечку кохаться у чужому. Надвечір Орачі верталися додому, І Муха там на розі у вола. Зустрівсь Комар на лузі край села Та й каже сміючись: — Добривечір, сестричко! А ти вже тут чого, моя перепеличко? Кума чи родичка кому? — А та йому: — Бов-бов! Раденький, що дурненький! Хоч довгий ніс, та розум коротенький, Бо комарі не сіють і не жнуть… Ти роздивись: у полі ми орали, Раненько почали, ввесь день не оддихали, Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.
Ми й між людьми чимало знаєм Брехливих прихвоснів таких; Вертяться скрізь, щоб бачили і їх: І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!
