×

Mes naudojame slapukus, kad padėtume pagerinti LingQ. Apsilankę avetainėje Jūs sutinkate su mūsų slapukų politika.


image

Trailin’! by Max Brand, CHAPTER II. SPORTING CHANCE

CHAPTER II. SPORTING CHANCE

It might easily have been made melodramatic by any hesitation as he approached, but, with a businesslike directness, he went right up to the men who held the fighting horse.

He said: "Put a saddle on him, boys, and I'll try my hand." They could not answer at once, for Werther's "pet," as if he recognized the newcomer, made a sudden lunge and was brought to a stop only after he had dragged his sweating handlers around and around in a small circle. Here Werther himself came running up, puffing with surprise.

"Son," he said eagerly, "I'm not aiming to do you no harm. I was only calling the bluff of those four-flushers." The slender youth finished rolling up his left sleeve and smiled down at the other.

"Put on the saddle," he said. Werther looked at him anxiously; then his eyes brightened with a solution. He stepped closer and laid a hand on the other's arm. "Son, if you're broke and want to get the price of a few squares just say the word and I'll fix you. I been busted myself in my own day, but don't try your hand with my hoss. He ain't just a buckin' hoss; he's a man-killer, lad. I'm tellin' you straight. And this floor ain't so soft as the sawdust makes it look," he ended with a grin. The younger man considered the animal seriously.

"I'm not broke; I've simply taken a fancy to your horse. If you don't mind, I'd like to try him out. Seems too bad, in a way, for a brute like that to put it over on ten thousand people without getting a run for his money—a sporting chance, eh?" And he laughed with great good nature.

"What's your name?" asked Werther, his small eyes growing round and wide.

"Anthony Woodbury." "Mine's Werther." They shook hands.

"City raised?" "Yes." "Didn't know they came in this style east of the Rockies, Woodbury. I hope I lose my thousand, but if there was any betting I'd stake ten to one against you." In the meantime, some of the range-riders had thrown a coat over the head of the stallion, and while he stood quivering with helpless rage they flung a saddle on and drew the cinches taut.

Anthony Woodbury was saying with a smile: "Just for the sake of the game, I'll take you on for a few hundred, Mr. Werther, if you wish, but I can't accept odds." Werther ran a finger under his collar apparently to facilitate breathing. His eyes, roving wildly, wandered over the white, silent mass of faces, and his glance picked out and lingered for a moment on the big-shouldered figure of Drew, erect in his box. At last his glance came back with an intent frown to Woodbury. Something in the keen eyes of the laid raised a responsive flicker in his own.

"Well, I'll be damned! Just a game, eh? Lad, no matter on what side of the Rockies you were born, I know your breed and I won't lay a penny against your money. There's the hoss saddled and there's the floor you'll land on. Go to it—and God help you!" The other shook his shoulders back and stepped toward the horse with a peculiarly unpleasant smile, like a pugilist coming out of his corner toward an opponent of unknown prowess.

He said: "Take off the halter." One of the men snapped viciously over his shoulder: "Climb on while the climbing's good. Cut out the bluff, partner." The smile went out on the lips of Woodbury. He repeated: "Take off the halter." They stared at him, but quickly began to fumble under the coat, unfastening the buckle. It required a moment to work off the heavy halter without giving the blinded animal a glimpse of the light; then Woodbury caught the bridle reins firmly just beneath the chin of the horse. With the other hand he took the stirrup strap and raised his foot, but he seemed to change his mind about this matter.

"Take off the blinder," he ordered. It was Werther who interposed this time with: "Look here, lad, I know this hoss. The minute the blinder's off he'll up on his hind legs and bash you into the floor with his forefeet." "Let him go," growled one of the cowboys. "He's goin' to hell making a gallery play." But taking the matter into his own hands Woodbury snatched the coat from the head of the stallion, which snorted and reared up, mouth agape ears flattened back. There was a shout from the man, not a cry of dismay, but a ringing battle yell like some ancient berserker seeing the first flash of swords in the mêlée. He leaped forward, jerking down on the bridle reins with all the force of his weight and his spring. The horse, caught in mid-air, as it were, came floundering down on all fours again. Before he could make another move, Woodbury caught the high horn of the saddle and vaulted up to his seat. It was gallantly done and in response came a great rustling from the multitude; there was not a spoken word, but every man was on his feet.

Perhaps what followed took their breaths and kept them speechless. The first touch of his rider's weight sent the stallion mad, not blind with fear as most horses go, but raging with a devilish cunning like that of an insane man, a thing that made the blood run cold to watch. He stood a moment shuddering, as if the strange truth were slowly dawning on his brute mind; then he bolted straight for the barriers. Woodbury braced himself and lunged back on the reins, but he might as well have tugged at the mooring cable of a great ship; the bit was in the monster's teeth. Then a whisper reached the rider, a universal hushing of drawn breath, for the thousands were tasting the first thrill and terror of the combat. They saw a picture of horse and man crushed against the barrier. But there was no such stupid rage in the mind of the stallion.

At the last moment he swerved and raced close beside the fence; some projecting edge caught the trousers of Woodbury and ripped away the stout cloth from hip to heel. He swung far to the other side and wrenched back the reins. With stiff-braced legs the stallion slid to a halt that flung his unbalanced rider forward along his neck. Before he could straighten himself in the saddle, the horse roared and came down on rigid forelegs, yet by a miracle Woodbury clung, sprawled down the side of the monster, to be sure, but was not quite dismounted.

Another pitch of the same nature would have freed the stallion from his rider beyond doubt, but he elected to gallop full speed ahead the length of the arena, and during that time, Woodbury, stunned though he was, managed to drag himself back into the saddle. The end of the race was a leap into the air that would have cleared a five-bar fence, and down pitched the fighting horse on braced legs again. Woodbury's chin snapped down against his breast as though he had been struck behind the head with a heavy bar, but though his brain was stunned, the fighting instinct remained strong in him and when the stallion reared and toppled back the rider slipped from the saddle in the nick of time. Fourteen hundred pounds of raging horseflesh crashed into the sawdust; he rolled like a cat to his feet, but at the same instant a flying weight leaped through the air and landed in the saddle. The audience awoke to sound—to a dull roar of noise; a thin trickle of blood ran from Woodbury's mouth and it seemed that the mob knew it and was yelling for a death. There followed a bewildering exhibition of such bucking that the disgruntled cowboys forgot their shame and shouted with joy. Upon his hind legs and then down on his forefeet with a sickening heartbreaking jar the stallion rocked; now he bucked from side to side; now rose and whirled about like a dancer; now toppled to the ground and twisted again to his feet.

Still the rider clung. His head rocked with the ceaseless jars; the red-stained lips writhed back and showed the locked teeth. Yet, as if he scorned the struggles of the stallion, he brought into play the heavy quirt which had been handed him as he mounted. Over neck and shoulders and tender flanks he whirled the lash; it was not intelligence fighting brute strength, but one animal conquering another and rejoicing in the battle.

The horse responded, furiously he responded, but still the lash fell, and the bucking grew more cunning, perhaps, but less violent. Yet to the wildly cheering audience the fight seemed more dubious than ever. Then, in the very centre of the arena, the stallion stopped in the midst of a twisting course of bucking and stood with widely braced legs and fallen head. Strength was left in him, but the cunning, savage mind knew defeat.

Once more the quirt whirled in the air and fell with a resounding crack, but the stallion merely switched his tail and started forward at a clumsy stumbling trot. The thunder of the host was too hoarse for applause; they saw a victory and a defeat but what they had wanted was blood, and a death. They had had a promise and a taste; now they hungered for the reality.

Woodbury slipped from the saddle and gave the reins to Werther. Already a crowd was growing about them of the curious who had sprung over the barriers and swarmed across the arena to see the conqueror, for had he not vindicated unanswerably the strength of the East as compared with that of the West? Boys shouted shrilly; men shouldered each other to slap him on the back; but Werther merely held forth the handful of greenbacks. The conqueror braced himself against the saddle with a trembling hand and shook his head.

"Not for me," he said, "I ought to pay you—ten times that much for the sport—compared to this polo is nothing." "Ah," muttered those who overheard, "polo! That explains it!" "Then take the horse," said Werther, "because no one else could ride him." "And now any one can ride him, so I don't want him," answered Woodbury. And Werther grinned. "You're right, boy. I'll give him to the iceman." The big grey man, William Drew, loomed over the heads of the little crowd, and they gave way before him as water divides under the prow of a ship; it was as if he cast a shadow which they feared before him.

"Help me through this mob," said Woodbury to Werther, "and back to my box. Devil take it, my overcoat won't cover that leg." Then on him also fell, as it seemed, the approaching shadow of the grey man and he looked up with something of a start into the keen eyes of Drew.

"Son," said the big man, "you look sort of familiar to me. I'm asking your pardon, but who was your mother?" The eyes of young Woodbury narrowed and the two stood considering each other gravely for a long moment.

"I never saw her," he said at last, and then turned with a frown to work his way through the crowd and back to his box. The tall man hesitated a moment and then started in pursuit, but the mob intervened. He turned back to Werther.

"Did you get his name?" he asked.

"Fine bit of riding he showed, eh?" cried the little man, "and turned down my thousand as cool as you please. I tell you, Drew, there's some flint in the Easterners after all!" "Damn the Easterners. What's his name?" "Woodbury. Anthony Woodbury." "Woodbury?" "What's wrong with that name?" "Nothing. Only I'm a bit surprised." And he frowned with a puzzled, wistful expression, staring straight ahead like a man striving to solve a great riddle.

CHAPTER II. SPORTING CHANCE II SKYRIUS. SPORTINIS ŠANSAS BÖLÜM II. SPORTİF ŞANS

It might easily have been made melodramatic by any hesitation as he approached, but, with a businesslike directness, he went right up to the men who held the fighting horse. |||||||||||||||||прямота||||||||||||

He said: "Put a saddle on him, boys, and I'll try my hand." They could not answer at once, for Werther's "pet," as if he recognized the newcomer, made a sudden lunge and was brought to a stop only after he had dragged his sweating handlers around and around in a small circle. ||||||||||||||||||кидок вперед||||||||||||||||||||| Here Werther himself came running up, puffing with surprise. Здесь сам Вертер подошел, задыхаясь от удивления.

"Son," he said eagerly, "I'm not aiming to do you no harm. "Сынок", сказал он волнованно, "я не стремлюсь тебе вредить. I was only calling the bluff of those four-flushers." |||||||||пустомелі Я лишь проверял их на правдивость." Я лише викривджую тих фарбувальників-пустовиків." The slender youth finished rolling up his left sleeve and smiled down at the other. Стройний хлопець закінчив завертати ліву рукавку і посміхнувся на іншого.

"Put on the saddle," he said. "Надіть сідло," - сказав він. Werther looked at him anxiously; then his eyes brightened with a solution. He stepped closer and laid a hand on the other's arm. "Son, if you're broke and want to get the price of a few squares just say the word and I'll fix you. |||||||||||||||||||||тебе «Сын, если у тебя нет денег и ты хочешь узнать цену нескольких квадратов, просто скажи слово, и я помогу тебе». I been busted myself in my own day, but don't try your hand with my hoss. «Я сам бывал в беде в свое время, но не рискуй своей рукой с моим конем». He ain't just a buckin' hoss; he's a man-killer, lad. ||||брикливий|||||| «Он не просто буйный конь; он убийца людей, мальчик». I'm tellin' you straight. And this floor ain't so soft as the sawdust makes it look," he ended with a grin. The younger man considered the animal seriously.

"I'm not broke; I've simply taken a fancy to your horse. ||||||Я не збанкрутував|||| Я не разорен; я просто полюбил твою лошадь. If you don't mind, I'd like to try him out. Если тебе не противно, я бы хотел его попробовать. Seems too bad, in a way, for a brute like that to put it over on ten thousand people without getting a run for his money—a sporting chance, eh?" Кажется, что-то плохое, в каком-то смысле, что такой зверь, как этот, обманывает десять тысяч человек без возможности отыграться - спортивный шанс, да? And he laughed with great good nature.

"What's your name?" asked Werther, his small eyes growing round and wide.

"Anthony Woodbury." "Mine's Werther." They shook hands.

"City raised?" «Город поднимался?» "Yes." «Да.» "Didn't know they came in this style east of the Rockies, Woodbury. «Не знал, что они приходят в таком стиле к востоку от Скалистых гор, Вудбери.» I hope I lose my thousand, but if there was any betting I'd stake ten to one against you." ||||||||||||я б|поставити ставку||||| Я надеюсь потерять свою тысячу, но если бы были ставки, то я бы поставил десять к одному против вас. In the meantime, some of the range-riders had thrown a coat over the head of the stallion, and while he stood quivering with helpless rage they flung a saddle on and drew the cinches taut. |||||||Вершники діапазону|||||||||||||||тремтячи||||||||||||підпруги тугіше|туго натягнули Тем временем некоторые из наездников диапазона накинули пальто на голову жеребца, и пока он стоял дрожа от бешенства, они накинули седло и затянули стремена.

Anthony Woodbury was saying with a smile: "Just for the sake of the game, I'll take you on for a few hundred, Mr. Werther, if you wish, but I can't accept odds." Энтони Вудбери говорил с улыбкой: "Ради игры я могу поспорить с вами на несколько сотен, мистер Уэртер, если хотите, но я не могу принять ставку." Werther ran a finger under his collar apparently to facilitate breathing. ||||||||щоб полегшити дихання|| His eyes, roving wildly, wandered over the white, silent mass of faces, and his glance picked out and lingered for a moment on the big-shouldered figure of Drew, erect in his box. ||блукаючі|||||||||||||||||||||||||||||| At last his glance came back with an intent frown to Woodbury. Наконец его взгляд снова метнулся к Вудбери. Нарешті його погляд повернувся з увагою на Вудбері. Something in the keen eyes of the laid raised a responsive flicker in his own. |||||||||||спалах, мерехтіння||| Щось у гострих очах лежало викликане власним зашиканням відблиск в його власних очах.

"Well, I'll be damned! "Ну, як на мене, я проклятий! Just a game, eh? Lad, no matter on what side of the Rockies you were born, I know your breed and I won't lay a penny against your money. Хлопче, не важливо з якого боку Роккі ви народились, я знаю вашу породу і не покладу ні копійки проти вашого грошей. There's the hoss saddled and there's the floor you'll land on. |||осідланий||||||| Ось кінь осідланий і ось підлога, на яку ви приземлитеся. Go to it—and God help you!" Рушайте— і Бог допоможе вам!" The other shook his shoulders back and stepped toward the horse with a peculiarly unpleasant smile, like a pugilist coming out of his corner toward an opponent of unknown prowess. ||||||||||||||||||боксер||||||||||| Інший струшує плечима та крокує до коня з особливо неприємним посмішкою, схожою на укусний прийдуть боксера з кутка до суперника невідомої досвідченості.

He said: "Take off the halter." Він сказав: "Зніміть намордник." One of the men snapped viciously over his shoulder: "Climb on while the climbing's good. |||||злобно||||||||| Один із чоловіків з ворожою насупленим лицем каже черкнувши плечем: "Залізайте поки обставини щасливі." Cut out the bluff, partner." Припиніть брехню, партнере. The smile went out on the lips of Woodbury. Усмішка зникла з губ Вудбері. He repeated: "Take off the halter." Він повторив: "Зніміть намордник". They stared at him, but quickly began to fumble under the coat, unfastening the buckle. ||||||||шарити руками|||||| It required a moment to work off the heavy halter without giving the blinded animal a glimpse of the light; then Woodbury caught the bridle reins firmly just beneath the chin of the horse. |||||||||||||||||||||||||вуздечні поводи|||||||| Потребовалось время, чтобы избавиться от тяжелого недоуздка, не давая ослепшему животному увидеть свет; затем Вудбери крепко схватил поводья прямо под подбородком лошади. Довелося прикласти зусиль на мить, щоб зняти важку намордник, не давши відвертому тварині зазирнути до світла; тоді Вудбері міцно схопив поводь недалеко від підборіддя коня. With the other hand he took the stirrup strap and raised his foot, but he seemed to change his mind about this matter. |||||||стремено||||||||||||||| Іншою рукою він взяв ремінь стереженя і підняв ногою, але, схоже, передумав про це.

"Take off the blinder," he ordered. |||"Зніми шори," він наказав.|| "Зніміть намордник", - він наказав. It was Werther who interposed this time with: "Look here, lad, I know this hoss. ||||втрутився|||||||||| The minute the blinder's off he'll up on his hind legs and bash you into the floor with his forefeet." |||шори зняті|||||||||||||||| "Let him go," growled one of the cowboys. "He's goin' to hell making a gallery play." |йде|||||| "Він йде до пекла, роблячи виставкову гру." But taking the matter into his own hands Woodbury snatched the coat from the head of the stallion, which snorted and reared up, mouth agape ears flattened back. ||||||||||||||||||||||||роззявленим ротом||| Але, беручи справу в свої руки, Вудбері відібрав пальто з голови жеребця, який фиркнув і підскочив, відкривши рот вуха відкинуті назад. There was a shout from the man, not a cry of dismay, but a ringing battle yell like some ancient berserker seeing the first flash of swords in the mêlée. |||||||||||||||||||||||||||||рукопашний бій З чоловіка лунало скандування, не крик розчарування, але дзвінке боєве клекітання, як у давнього берсерка, який бачить перші блискавки мечів у битві. He leaped forward, jerking down on the bridle reins with all the force of his weight and his spring. Він стрибнув вперед, різко потягнувши за вуздечку всією силою своєї ваги та пружності. The horse, caught in mid-air, as it were, came floundering down on all fours again. Кінь, зловивши в повітрі, так би мовити, знову здибався на всі чотири ноги. Before he could make another move, Woodbury caught the high horn of the saddle and vaulted up to his seat. Перш ніж він зміг би зробити ще один рух, Вудбері схопив високий ріг сідла і стрибнув на своє місце. It was gallantly done and in response came a great rustling from the multitude; there was not a spoken word, but every man was on his feet. ||доблесно|||||||великий шум||||натовп||||||||||||| Це було сміливо зроблено, і в відповідь від маси почувся великий шум; не було сказаного слова, але кожен чоловік був на ногах.

Perhaps what followed took their breaths and kept them speechless. Можливо, те, що відбулося далі, захопило їх подих і залишило безмовними. The first touch of his rider's weight sent the stallion mad, not blind with fear as most horses go, but raging with a devilish cunning like that of an insane man, a thing that made the blood run cold to watch. ||||||||||||||||||||лютуючи|||||||||||||||||||| Перший дотик ваги його вершника зробив жеребця безумним, не сліпим від страху, як інші коні, але буйною з диявольською хитрістю, схожою на ту, що в іншого ненормальної людини, річ, що холодно змушувала кров кипіти від спостереження. He stood a moment shuddering, as if the strange truth were slowly dawning on his brute mind; then he bolted straight for the barriers. ||||||||||||осягаючи свідомістю|||||||кинувся вперед|||| Він стояв кілька миття, трясучись, ніби дивна правда повільно освідчувалася в його вельми звіриному розумі; потім він ринув прямо до бар'єрів. Woodbury braced himself and lunged back on the reins, but he might as well have tugged at the mooring cable of a great ship; the bit was in the monster's teeth. ||||рвонувся назад|||||||||||||||||||||||||| Вудбери приготовился и рывком назад на поводьях, но это было бы равносильно тому, что он бы тянул за швартовый канат большого корабля; у монстра был в зубах удила. Вудбері струсився і різко взявся за поводи, але він міг би так само тягтися за міцнійшу канатову стрічку великого корабля; кінські уздечки були в зубах у монстра. Then a whisper reached the rider, a universal hushing of drawn breath, for the thousands were tasting the first thrill and terror of the combat. ||||||||затамування подиху||||||||||||||||бойових дій Потом всаднику донесся шепот, общее замолкание задержанного дыхания, потому что тысячи ощутили первое возбуждение и ужас боя. Тоді вслухувась у нашісніч райдер, універсальне затишання витягнутого подиху, бо тисячі смакували перший зворушливий та жахливий момент бою. They saw a picture of horse and man crushed against the barrier. Они увидели картину коня и человека, раздавленных ограждением. Вони побачили картину кінного і чоловіка, розтовченого об бар'єр. But there was no such stupid rage in the mind of the stallion. Але в розумі кінній не було такої глупої злості.

At the last moment he swerved and raced close beside the fence; some projecting edge caught the trousers of Woodbury and ripped away the stout cloth from hip to heel. |||||||||||||виступаючий край||||штани|||||||||||| В последний момент он отклонился и мчался близ забора; какой-то выступающий край зацепил брюки Удбери и разорвал крепкую ткань от бедра до пятки. В останній момент він відхилився і побіг поруч із парканом; деякий виступаючий край зачепив штани Вудбері і розрізав товстий полотно від стегна до п'ятки. He swung far to the other side and wrenched back the reins. ||||||||різко потягнув||| Он резко отклонился в другую сторону и рывком вернул поводья. With stiff-braced legs the stallion slid to a halt that flung his unbalanced rider forward along his neck. С жестко вытянутыми ногами жеребец проскользнул и остановился, сбросив своего неуравновешенного всадника вперед вдоль его шеи. З жорсткими ногами кінь ковзнув на гальма, які викинули його нестійкого вершника вперед вздовж його шиї. Before he could straighten himself in the saddle, the horse roared and came down on rigid forelegs, yet by a miracle Woodbury clung, sprawled down the side of the monster, to be sure, but was not quite dismounted. |||||||||||||||||||||||розтягнувся вниз|||||||||||||| Прежде чем он успел выпрямиться в седле, лошадь завизжала и опустилась на жесткие передние ноги, но каким-то чудом Вудбери уцепился, раскинувшись по бокам этого монстра, конечно, не был сброшен полностью. Перш ніж він міг вирівнятися в сідлі, кінь ревів і впав на жорсткий передні ноги, але дивом Вудбері залишився тут, здригнутий вбік від цього монстра, але таки не був повністю знятий.

Another pitch of the same nature would have freed the stallion from his rider beyond doubt, but he elected to gallop full speed ahead the length of the arena, and during that time, Woodbury, stunned though he was, managed to drag himself back into the saddle. ||||||||||||||||||||||||||||||||||приголомшений||||||||||| Еще один такой рывок наверняка освободил бы жеребца от всадника, но он решил ускакать на полную скорость вдоль арены, и за это время Вудбери, хоть и потрясенный, смог вернуться в седло. Ще один стрибок такої самої природи звільнив би упевнено кінь від його вершника, але він обрав галопувати на повну швидкість вздовж арени, і протягом цього часу, Вудбері, хоч і стомлений, вдалося потягнутися назад до сідла. The end of the race was a leap into the air that would have cleared a five-bar fence, and down pitched the fighting horse on braced legs again. ||||||||||||||||||||||||||напружені|| Концом гонки стал прыжок в воздух, который перепрыгнул бы пятибарьерный забор, и вниз опустился борющийся жеребец на туго натянутые ноги. Завершення гонки стало стрибком у повітря, який би пройшов через п'ятиперинну огорожу, а потім борснувся боєчий кінь на натягнуті ноги знову. Woodbury's chin snapped down against his breast as though he had been struck behind the head with a heavy bar, but though his brain was stunned, the fighting instinct remained strong in him and when the stallion reared and toppled back the rider slipped from the saddle in the nick of time. Вудбері||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||| Подбородок Вудбери уперся в грудь, словно его ударили по голове тяжелым металлическим прутом, но хотя его мозг был ошеломлен, боевой инстинкт остался сильным в нем, и когда жеребец выпрямился и опрокинулся назад, наездник сорвался с седла в последний момент. Підборіддя Вудбері враз впало на груди, наче його вдарили ззаду тяжким прутом, але хоч його мозок був оглушений, бойовий інстинкт залишався сильним, і коли жеребець піднімався на дзиґу і впав назад, на рівній грудах раптово виплив з сідла. Fourteen hundred pounds of raging horseflesh crashed into the sawdust; he rolled like a cat to his feet, but at the same instant a flying weight leaped through the air and landed in the saddle. |||||кінська плоть||||||||||||||||||||||||||||| Четырнадцать сотен фунтов бушующей конской плоти врезались в опилки; он кувырком вскочил на ноги, но в то же самое мгновение летящий вес приземлился в седле. Чотирнадцятьсот фунтів безумного конського м'яса врізалися в опилок; він перекотився, як кіт, на свої ноги, але у той самий момент летючий вага стрибнув у повітря і враз приземлився в сідлі. The audience awoke to sound—to a dull roar of noise; a thin trickle of blood ran from Woodbury's mouth and it seemed that the mob knew it and was yelling for a death. |||||||||||||струмінь|||||||||||||||||||| Аудитория ожила от звука - от глухого рева шума; изо рта Вудбери текла тонкая струйка крови, и казалось, что толпа знала об этом и кричала о смерти. Аудиторія прокинулася від звуку - від тупого гулу шуму; тонка струменю крові стікала з рота Вудбері, і здалося, що толпа це знала і кричала про смерть. There followed a bewildering exhibition of such bucking that the disgruntled cowboys forgot their shame and shouted with joy. |||збиваюче з пантелику||||вибрикування||||||||||| За этим последовало поражающее выступление такой упорной резвости, что обиженные ковбои забыли о своей позоре и закричали от радости. За цим послідувала заплутана виставка таких веж, що розлистені ковбої забули про своє соромлення і кричали від радості. Upon his hind legs and then down on his forefeet with a sickening heartbreaking jar the stallion rocked; now he bucked from side to side; now rose and whirled about like a dancer; now toppled to the ground and twisted again to his feet. ||||||||||||||||||||Став дибки||||||||||||||перекинувся на землю||||||||| На задние ноги, а затем на передние с ужасным разбивающимся от сердца толчком качался жеребец; сейчас он вырывался из стороны в сторону; сейчас поднимался и вихрь свертывался как танцор; сейчас опрокидывался на землю и снова творчески вставал на ноги. На задні ноги, а потім на передні копита з застудившим серцем джаром розмахнувся жеребець; зараз він скакав з боку на бік; зараз піднявся і кружляв, як танцівник; зараз перекинувся на землю і знову повстав на ноги.

Still the rider clung. И все же всадник уцепился. І все ж їздець тримався. His head rocked with the ceaseless jars; the red-stained lips writhed back and showed the locked teeth. |||||безперервний|удари||||||||||| Його голова хиталася від безупинних ударів; червоні умочені у кров уста крутилися назад і показали замкнені зуби. Yet, as if he scorned the struggles of the stallion, he brought into play the heavy quirt which had been handed him as he mounted. ||||зневажав|||||||||||||||||||| Тем не менее, как будто он презирал борьбу жеребца, он применил тяжелую кнут, которую ему вручили при посадке. Проте, наче він зневажав боротьбу кінька, він витягнув тяжкий кнут, який був переданий йому при посадці. Over neck and shoulders and tender flanks he whirled the lash; it was not intelligence fighting brute strength, but one animal conquering another and rejoicing in the battle. ||||||боки||||||||||||||||||||| Он кружил хлыстом по шее, плечам и нежным бокам; это было не ум борющийся со зверской силой, а одно животное побеждающее другое и радующееся битве. Він обертав батогом навколо шиї, плечей і ніжних сторін коня; це було не інтелект, що борється з силовими діями, а одне тварина, що завоювала іншу та радіє битві.

The horse responded, furiously he responded, but still the lash fell, and the bucking grew more cunning, perhaps, but less violent. ||||||але все ж|||||||||||||| Лошадь реагировала, яростно реагировала, но всё же хлыст падал, и скачка становилась более хитрой, возможно, но менее насильственной. Кінь реагував, він реагував в ярості, але батіг все одно падав, а підкидування ставало більш хитрими, можливо, але менш насильницькими. Yet to the wildly cheering audience the fight seemed more dubious than ever. Проте для дико бурхливого глядачів битва видавалася ще сумніше, ніж коли-небудь. Then, in the very centre of the arena, the stallion stopped in the midst of a twisting course of bucking and stood with widely braced legs and fallen head. Затем, в самом центре арены, жеребец остановился посреди извилистого курса брык и стоял с широко расставленными ногами и опущенной головой. Потім, в самому центрі арени, жеребець зупинився посеред закрученого курсу вибухання і стояв з широко поставленими ногами і опущеною головою. Strength was left in him, but the cunning, savage mind knew defeat. В нем осталась сила, но хитрый, свирепый ум знал поражение. Сила залишилася в ньому, але хитрий, дикий розум знав поразку.

Once more the quirt whirled in the air and fell with a resounding crack, but the stallion merely switched his tail and started forward at a clumsy stumbling trot. ||||||||||||гучний|||||||||||||||| Опять кнут завертелся в воздухе и упал с громким хлопком, но жеребец просто помахал хвостом и начал двигаться вперед шатким шатким рысью. Ще раз кнут обернувся у повітрі і впав з звучним тріском, але жеребець просто перемкнув хвіст і рушив вперед жахливим корчовим кроком. The thunder of the host was too hoarse for applause; they saw a victory and a defeat but what they had wanted was blood, and a death. Грохот хозяйства был слишком хриплым для аплодисментов; они видели победу и поражение, но то, что они хотели, было крови и смерти. Гомін гостей був занадто хрипкий для оплесків; вони бачили перемогу і поразку, але те, що вони хотіли, це було крові та смерті. They had had a promise and a taste; now they hungered for the reality. ||||||||||жадали||| Они имели обещание и вкус; теперь им хотелось реальности. Вони одержали обіцянку й пробу; тепер вони прагнули реальності.

Woodbury slipped from the saddle and gave the reins to Werther. Вудбери соскользнул с седла и передал поводья Вертеру. Вудбері зліз з сідла й передав віжки Вертеру. Already a crowd was growing about them of the curious who had sprung over the barriers and swarmed across the arena to see the conqueror, for had he not vindicated unanswerably the strength of the East as compared with that of the West? |||||||||||||||||||||||||||||виправдав||||||||||||| Вокруг них уже росла толпа любопытных, которые перепрыгивали через барьеры и толпились на арене, чтобы увидеть победителя, ибо разве он не доказал безоговорочно силу Востока по сравнению с силой Запада? Вже навколо них склалася натовп цікавих, які перестрибнули перешкоди і залізли на арену, щоб побачити переможця, адже чи він не виправдав безперечно силу Сходу порівняно з силою Заходу? Boys shouted shrilly; men shouldered each other to slap him on the back; but Werther merely held forth the handful of greenbacks. ||пронизливо||||||||||||||||||| Хлопчики голосили голосно; чоловіки лізли плечима один через одного, щоб дати йому по ліктю; але Вертер просто витягнув пучок зелених купюр. The conqueror braced himself against the saddle with a trembling hand and shook his head. Переможець притримався сідла тремтячою рукою і покрутив головою.

"Not for me," he said, "I ought to pay you—ten times that much for the sport—compared to this polo is nothing." ||||||||||||||||||||поло|| «Не для меня, — сказал он, — я должен платить вам — в десять раз больше за спорт — по сравнению с этим поло — ничто». "Не для мене", - сказав він, - "Я повинен заплатити вам - вдесятеро більше за цю розвагу - у порівнянні з цим поло - ніщо." "Ah," muttered those who overheard, "polo! |||||"Поло!" "Ах", - шепотіли ті, хто почув, - "поло! That explains it!" От і все пояснено!" "Then take the horse," said Werther, "because no one else could ride him." «Тоді візьміть коня», - сказав Вертер, «оскільки інші не могли на ньому кататися». "And now any one can ride him, so I don't want him," answered Woodbury. «А тепер будь-хто може на ньому кататися, то мені він не потрібен», - відповів Вудбері. And Werther grinned. І Вертер посміхнувся. "You're right, boy. I'll give him to the iceman." |||||крижаній людині Я передам его ледяному." Я віддам його льодоносові." The big grey man, William Drew, loomed over the heads of the little crowd, and they gave way before him as water divides under the prow of a ship; it was as if he cast a shadow which they feared before him. |||||||||||||||||||||||||ніс корабля|||||||||||||||| Большой седой мужчина, Уильям Дрю, возвышался над головами небольшой толпы, и они уступали перед ним, как вода расступается перед носом корабля; это было так, как будто он бросал тень, которой они боялись перед ним. Величезний сірий чоловік, Вільям Дрю, з'явився над головами невеличкої групи, і вони розступились перед ним, як вода розіймається перед носом корабля; виглядало так, ніби він кидало тінь, якої вони боялися перед ним.

"Help me through this mob," said Woodbury to Werther, "and back to my box. "Помогите мне пройти через этот народ," - сказал Вудбери Вертеру, - "и вернуться к моей коробке. "Допоможіть мені пройти через цю толпу," сказав Вудбері Вертеру, "і вернутися до своєї скрині." Devil take it, my overcoat won't cover that leg." Чорт його забери, мій пальто не закриє цю ногу. Then on him also fell, as it seemed, the approaching shadow of the grey man and he looked up with something of a start into the keen eyes of Drew. Затем на него также упал, как показалось, приближающаяся тень серого человека, и он посмотрел вверх с некоторым испугом в острые глаза Дрю. Тоді на нього також впала, здавалося, наближаюча тінь сірого чоловіка, і він здивувався, поглядаючи в гострі очі Дрю.

"Son," said the big man, "you look sort of familiar to me. "Сын," - сказал большой мужчина, - "ты как-то мне знаком. "Сину," сказав великий чоловік, "ти мені якось знайомий. I'm asking your pardon, but who was your mother?" Прошу прощения, а кто была твоя мать?" The eyes of young Woodbury narrowed and the two stood considering each other gravely for a long moment. |||||звузилися|||||||||||| Очі молодого Вудбері заструсилися, і обидва серйозно стояли, розглядаючи одне одного протягом тривалого моменту.

"I never saw her," he said at last, and then turned with a frown to work his way through the crowd and back to his box. "Я її ніколи не бачив", - він сказав нарешті, а потім з насмішкою повернувся працювати через натовп назад до свого місця. The tall man hesitated a moment and then started in pursuit, but the mob intervened. ||||||||||переслідування|||| Високий чоловік мить сумнівався, а потім почав переслідування, але толпа втрутилася. He turned back to Werther.

"Did you get his name?" he asked.

"Fine bit of riding he showed, eh?" cried the little man, "and turned down my thousand as cool as you please. - воскликнул маленький человечек, - и отказался от моей тысячи так хладнокровно, как вам угодно. закричав чоловічок, "і відмовився від моїх тисяч ледь не фхалячі. I tell you, Drew, there's some flint in the Easterners after all!" |||||||||Східняки|| Кажу тобі, Дрю, все-таки у східнів є якийсь кремінь! "Damn the Easterners. ||Кляті східняки. "Прокляті східнів. What's his name?" "Woodbury. Anthony Woodbury." "Woodbury?" "What's wrong with that name?" "Nothing. Only I'm a bit surprised." And he frowned with a puzzled, wistful expression, staring straight ahead like a man striving to solve a great riddle. І він нахмурився з подивом, тугуючим виразом, дивлячись прямо вперед, як людина, що намагається вирішити велику загадку.