Горшки
Був собі Горщик золотий, Хороший, дорогий. Прийшла Біда і Горщик той розбила; Жаліли всі, вона не пожаліла,— На те Біда! Скрізь її знають — села й города. Чого вона не виробляє? Не тільки що горшків, людей не розбирає. І опинився Горщик золотий Між череп'яними Горшками, Щербатий і кривий, З розбитими боками. Всі насміхаються над ним: — Ану лиш принеси водиці! — А кухлик і собі: — Шкода вже їм, кривим, Ходити до криниці! Був колись Горщик, та розмок, Тепер нікчемний черепок…— Не змовчав Горщик, обізвався: — Я черепок, та золотий, А ти вже хто такий? Хороший тим, що в боки взявся.— Поважний Розум се почув, Прийшов, дознався, що й до чого І бідолаху золотого В шовкову хустку обгорнув, А щоб не чванилась кумпанія погана, Усіх покидав за вікно.
Розбите золото — скрізь золото воно, А череп'яна чвань — довіку череп'яна.
