Лисиця й виноград
Прибігла раз Лисичка у садок; Вподобавсь дуже їй привітненький куток — І гарно погулять, і любо подивиться, То тим, то сим там можна поживиться. Глядить — На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє. «От,— дума,— снідання смачне; Усяка ягідка неначе привітає, Неначе каже: їж мене». Та от біда яка: відкіль вона не гляне, Де не зопнеться — не достане; Облизує роток — Хоч би десяток ягідок. — Бач,— каже,— люди як хитрують, Неначе носом чують…— А на вершечку поравсь Горобець: Усюди він, проворний молодець, Примазаться уміє на дурничку,— На те вже вдавсь. Побачив він Лисичку І зараз обізвавсь: — Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко! А виноград же то який! У вашому гаю не виросте такий!.— Лисичка думає: цвірінькало ти сучий, Без тебе знаю я…— Ні,— каже,— нам не йде, Кислючий-прекислючий — Оскома нападе! — Розсердилась вона і подалась додому, Жалкуючи, що бігла по-дурному.
Так завидющий чоловік На брехні верне свій язик; Чого не втне чи не достане — Усе погане.
