Байки Леонiда Глiбова, Тінь і Хлопчик

Тінь і Хлопчик

Раз на лужку проворний Хлопчик грався, Побачив Тінь свою і засміявся; «От зараз,— каже,— я її вловлю, На шапку наступлю, Незчується і не вгадає…» І, як метелик, Хлопчик полетів, А Тінь попереду, неначе утікає, Щоб не вловив. Once a nimble Boy was playing on the lawn, He saw his Shadow and laughed; "Right now," he says, "I'll catch her, I'll step on the cap, She won't feel it and won't guess..." And, like a butterfly, the Boy flew, And the Shadow is in front, as if running away, So as not to catch her. Женеться Хлопчик дужче, прудче, А Тінь ще лучче,— Ніяк не дожене, Бо, сказано, мале — дурне. Біг Хлопчик, біг, удовольнився, Далеко бігти не схотів, І верть назад — як м'ячик покотився, Задихався, почервонів. Неначе пташка в клітці, б'ється Маленьке серденько його… Коли глядить — а Тінь за ним женеться, Мов ловить дратуна свого. Знов Хлопчикові закортіло. «Ні,— каже він,— мене не доженеш! От я вернусь, на тебе кинусь сміло, Тоді вже не втечеш!» Плиг… плиг… і знов повітрилась робота, Дуріє молода охота, Ганяв, ганяв, — І не піймав; Розсердивсь він на ту дурницю І покотився на травицю, Оддихать трошки, переждать. Тим часом сонечко за хмарку закотилось, І Хлопчикові знов побігать захотілось, І знов він став шукать, Усюди розглядать, Туди-сюди головку повертає, Де ділась тінь — і не вгадає.

Як тая тінь, так щастя між людьми, І бачили, і знаєм ми, Біжить воно за тим, хто не шукає, А той, хто хоче, не піймає.