Вій 08 Viy 08

Отака була ніч, коли філозоф Хома Брут мчав із дивним вершником на спині. Such was the night when the philosopher Homa Brutus raced with a strange rider on his back. Якесь млосне, неприємне і разом солодке почуття підступало йому до серця. A nauseating, unpleasant, and sweet feeling came to his heart. Він нагнув голову донизу, і видалось йому, ніби трава, що була мало не під ногами в нього, росла глибоко й далеко і ніби поверх неї стояла прозора, як гірське джерело, вода, і трава видавалася немовби дно ясного та до найглибшої глибини прозорого моря; принаймні, філозоф виразно бачив, як відбивається він у ньому разом зі старою бабою на спині. He tilted his head down, and it seemed to him as if the grass that was almost under his feet grew deep and far away, and as if on top of it stood clear as a mountain spring, water, and the grass seemed like the bottom of a clear and deep sea. ; at least, the philosopher could clearly see how he reflected in it with the old woman on his back. Бачив, як замість місяця там світило якесь сонце; і чув, як бриніли голубі дзвіночки, схиляючи свої голівки. I saw the sun shining there instead of the moon; and heard the blue bells ringing, bowing their heads. Бачив, як із-за осоки випливала русалка, як мріла її спина й нога, виточена, пружка, вся створена з блиску й трепету. He saw a mermaid coming out of the sedge, her back and leg dreaming, carved, elastic, all made of glitter and awe. Вона обернулася до нього — і от лице її з очима ясними, блискучими, пронизливими, вриваючись у душу співом, вже наближалося до нього, вже зринало поверх води і, затріпотівши блискотливим сміхом, віддалялося; і от лежить вона на спині — і легкохмарні перса її, як матова, не покрита поливою порцеляна, світяться проти сонця краями своєї білої, еластично-ніжної округлості. She turned to him - and here her face with eyes clear, shining, piercing, bursting into the soul with singing, was already approaching him, already fell over the water and, trembling with brilliant laughter, moved away; and here she lies on her back, and her light-clouded Persians, like matte porcelain not covered with glaze, glow against the sun with the edges of their white, elastic-tender roundness. Вода прозорими краплями, як намистом, обсипала їх. The water sprinkled them with transparent drops like beads. Вона вся тремтить і сміється в воді… She is shivering and laughing in the water...

Чи він бачить це, чи марить? Does he see it or is he delusional? Чи це на яві, чи сниться? Is it real or is it a dream? А що там далі? What's next? Вітер чи музика? Wind or music? Дзвенить і лине, і наближається, і пронизує душу якоюсь нестерпною треллю… It rings and rings, and approaches, and pierces the soul with some unbearable trill...

«Що це?» — думав філозоф Хома Брут, дивлячись униз і летючи щодуху. "What is this?" thought the philosopher Khoma Brutus, looking down and flying away. Буйний піт котився з нього. He was sweating profusely. Його пойняло бісівськи-солодке відчуття, він почував якусь пронизливу, якусь млосно-страшну насолоду. He was seized by a devilishly sweet feeling, a kind of piercing, languid, terrible pleasure. Йому часто здавалось, ніби в нього вже й серця немає зовсім, і він, злякавшись, хапався за нього рукою. He often felt as if he no longer had a heart at all, and, frightened, he would grab it with his hand. Знеможений, оторопілий, він почав пригадувати всі, які знав, молитви. Exhausted, dazed, he began to recall all the prayers he knew. Він передумував усі закляття од нечистої сили, і враз відчув немов яку полегкість; відчув, наче біжить повільніше, а відьма якось не так міцно трималася в нього на спині. He was rethinking all the spells from the evil spirits, and he suddenly felt a kind of relief; he felt as if he were running slower, and the witch was somehow not holding on to his back so tightly. Густа трава черкала йому об ноги, і в ній уже не бачив він нічого дивного. The thick grass brushed against his legs, and he no longer saw anything strange in it. Ясний серп світив на небі. A clear sickle shone in the sky.

«Он воно що!» — подумав собі філозоф Хома і почав мало не вголос вичитувати закляття. "That's it!" thought the philosopher Khoma and began to read the spell almost out loud. І враз, як блискавка, вихопився з-під старої і сів уже сам їй на спину. And then, like a bolt of lightning, he darted out from under the old woman and sat on her back. Стара маленькими дрібними кроками побігла так збистра, що верхівцеві аж дух забивало. The old woman ran so fast with small, tiny steps that the top man was breathless. Земля ледь миготіла під ним. The ground barely flickered beneath him.