Розділ сьомий, 2
Але, неначе навмисне, аби заперечити всяку відповідь, з-за столу почувся хрипкий, зігрітий сердечністю чоловічий голос: "Ідіть, ідіть, прихильниче Винниченкової творчості, ми вас побачимо, який ви!"
Гість, у якого очі вже привикли до кімнатного світла, побачив, що то до нього обізвався о. Діяковський. Він був неголений, борідка звисала так на груди двома кінцями, схожими на ластів'ячий хвіст, що не можна було розібрати, чи то такі вуса, чи борода разом з вусами. Сірі очі дивилися з-під широкого чола великим смутком і привітністю, і всю високу, худу постать освітлювали світлом непоборного горя. Вдячний хлопець підійшов під благословення, але отець Дмитро не дав руки, одвівши її трохи за спину, і сказав:
— Я знаю, що Ви атеїст, а всяка дисгармонія порушує чистоту юнацької душі!
Лундик зніяковіло відповів:
— Я з пошани.
— Нехай і так. Але чи ви з пошани цілували в руки хоч одного свого учителя? Виходить, що така пошана, яку ви хочете виявити мені, зв'язана із станом нашого культу. І тому в хлопця з вашими переконаннями вона буде ніщо інше, як лицемірства А всяка нещирість нівелює людський характер і роз'їдає волю певніше, ніж іржа залізо. І ви вже мені вибачайте, що я заради першої зустрічі з вами, хоч ви вже вчитель, дозволю собі дійти краю в думці, піднятій у душі даною хвилиною. Наше життя, незважаючи на те, що світ ввесь є дивне Боже створіння, варте, аби його проклясти всім гнівом нашого серця, бо воно коротке, бо ми мусимо у великих муках його кидати і переходити в інший світ. Але коли ми його не проклинаємо, то тоді вже не обтяжуймо умовностями, які не відповідають переконанням нашої совісті. Та сідайте, будь ласка. Це от моя дочка Варка, а то її наречений Харлампій Пронь. Не обтяжуймо, кажу, умовностями,які не відповідають правді формування нашого духовного єства і найґрунтовнішому його цементу — тій думці, що нею ми приймаємо і міряємо світ.
Тут він закашлявся і, взявши чайник, який стояв коло нього на столі, з рурки потяг рідини, змістимої у ньому, і знов поставив на те саме місце. Гордій, аж тепер сівши, обвів усіх очима і помітив, що Пронь круглоголовий, з червоним обличчям і вусами, підкрученими вгору. Але побачене не перейшло у настрій і не підсилило готового в душі, бо якраз увійшла Дунька і почала споготовлювати стіл і не дала устоятися сприйнятому. Вона поставила у шклянім відерці малинового варення, і у великій синій вазі на високій ніжці жовтих солодких та крихких коржиків. І поставила перед кожним запахущого чаю і по малесенькій посуді для варення. Всі стали брати варення і пити чай. Сьорбнув і Гордій, але, опікшися, відсунув питво, аби стигло. Це помітив Пронь і порушив загальне мовчання.
— Що, немає хисту пити культурну рідину?