ПРОмовні витребеньки.
Вітаю, мене звати Діана, я відеографка та журналістка проєкту "Всеосвіта".
Я Юлія Вишницька - доцентка кафедри світової літератури інституту філології
Київського університету імені Бориса Грінченка, докторка філологічних наук.
І це наш другий сезон "ПРОмовних витребеньок".
Минулого разу ми вже розпочали розмову про суржик, у нас була в гостях Лариса Масенко.
І сьогодні ми знову говоритимемо про це мовне явище.
Сьогодні у нас в гостях, на жаль, не реально, а лише дистанційно Артур Брацькі.
Доктор габілітованих наук, професор Гданського університету.
Доброго дня, дорогі дівчата.
Польська мова, впливала на українську мову.
Ми знаємо про ті всі історичні процеси, що відбувалися.
В українській мові достатньо польських слів, як-от вежа.
А також є багато слів, які прийшли з інших слів через польську, як-от кава з турецької, чи палац з італійської.
Абсолютно зрозуміло, що ми не можемо відкидати взаємовпливи, які відбувалися.
І сьогодні цей українсько-польський суржик, як ми кажемо,
викликає суперечки між науковцями, як називати цю мішанину.
От Лариса Масенко не визнає українсько-польського суржику.
Вона каже, що це не суржик.
А Олександр Авраменко навпаки каже, що суржиків буває багато.
І українсько-польський - це теж суржик.
То як з цим бути?
Суржиком в Україні називають субмовні утворення на основі явища інтерференція або змішування.
Звісно, що змішують елементи двох мов.
Зазвичай, це українсько-російська.
Деякі науковці кажуть, що є українсько-польський чи українсько-російський суржик.
Пане Артуре, які є підстави заперечувати чи не заперечувати існування українсько-польського суржику?
Ви знаєте, з суржиком буде схожа ситуація, як з назвою однієї з найбільш популярних автівок Радянського союзу - Волгою.
Якщо ми уявимо, що ця назва називає річку, то це буде власна назва
того гідроніму, який знаходиться на території російської федерації.
Так само, ми можемо сказати волга з маленької літери, називаючи будь-яку модель цієї автівки.
Аналогічно буде з суржиком.
Тут я дотримуюся поглядів Лариси Масенко, з якою багато років співпрацюю з цього приводу.
Якщо з великої букви називати суржик, я згоден з Ларисою Масенко, що це явище інтерференційне-контамінаційне,
якщо вже говорити науковою мовою.
Між українською та російською мовами, але це теж не до кінця правильно.
Між регіональними, місцевими, елементами української мови і не до кінця засвоєним стандартом літературної російської мови.
Це більш-менш відповідатиме тому поняттю з великої літери.
З маленької літери суржик в розмовному сенсі ще словник Грінченка
приносить інформацію про те, що це була дівка з якогось села,
а чоловік був циганом, дитя народилося - і це суржик.
Перше значення суржику - це змішане збіжжя пшениці та жита.
У словниках йшлося про те, що цвітіння жита і пшениці відбувалося в один час,
вважалося, що пшениця ставала гіршою, бо вона перемішувалася з житом.
В українській традиції це вважалося чимось гіршим.
Але чеський словник Отто приносить інформацію, що ця суміш є набагато кращою для вироблення хліба,
адже суржик гарантує те, що борошно триматиме довше вологу, яка потрібна для хліба і він довше буде свіжим.
Це поняття йде з аграрного моменту, переходить на людський чинник,
можна називати будь-яку суміш, де компонентом будуть елементи української мови,
але це не буде той класичний суржик, про який ми говоримо.
А це буде суржик з маленької літери, як будь-яка модель волги.
Дякую, дуже цікаво.
Для нас новий елемент - що суміші жита та пшениці можна спекти якісніший хліб.
Здебільшого в Україні мовці та науковці закликають до того, щоб викорінювати суржик, позбуватися його.
Абсолютно зрозуміло, що це не якась одна мовна помилка чи це кальковане слово.
Це системне явище, яке існує вже довгий час, на якихось територіях у певних родинах.
І викорінити це повністю - доволі складно.
Це не реально.
Мені здається, що це суржикове мовлення на певних територіях і в певних моментах лише підкреслює регіональну ідентичність,
Додає якусь родзинку.
Діаночко, мені дуже імпонує характеристика суржику науковця Юрія Сапліна,
він каже, що суржик - це явище перемикання кодів.
І ось ця характеристика, коли один код перемикається на інший у білінгвальній ситуації,
мені здається, що ця характеристика найвлучніше вказує на те, що таке суржик.
Більшість учених розглядає суржик як негативне явище.
Як його лише не називають: і напівмовою, мовною хворобою.
А Олександра Сербенська каже, що він отопляє людину.
Богдана Матіяш називає суржик таким явищем, коли напівмовець характеризується певною роздвоєністю мовної свідомості.
Адже не будучи компетентним в жодній із мов, з яких складається суржик, мовець не ототожнює себе з жодною із культур.
Категорично не погоджуюся із цими двома твердженнями.
Я не вважаю, що суржик отопляє людину, що він культурно її роздвоює,
і що така людина не компетентна в жодній із мов.
Пане Артуре, яка ваша позиція щодо цього?
Досить складне питання.
Як би то подивитися на питання суржику з об'єктивної точки зору, якщо така взагалі може бути.
Треба з самого початку подивитися, як виглядає механізм.
Мені здається, що всі вважають, що суржик живе з нами з споконвіків.
Прирівняймо суржик до одягу.
Як одягалися в середньовіччі, як одягалися в часи відродження.
Погодьтеся, що одяг постійно змінювався, при чому кардинально.
Але його надалі називали одягом.
Але, якщо подивитися на імперію Романових,
і перебування більшої частини країн в складі цієї імперії,
і подивитися на Емський указ, на Валуєвський циркуляр,
тобто повну заборону існування української мови в письмовому варіанті,
величезну заборону існування української мови в усному варіанті, окрім приватних контактів.
То прагнення людини стати повноцінним членом суспільства,
могло спричиняти таку дорогу на впростець, яка відбувалася в канадській акалії.
Де з'явився дуже цікавий мовленнєвий момент,
який потім переріс у мову, якої ми пишемо твори літератури, називаємо його шияк.
Це ситуація, коли франкофони, люди які говорили французькою мовою, опинилися в канадській державі,
де панівною мовою, мовою суспільного прогресу була англійська.
Вони здебільшого були досить бідними особами,
не могли собі дозволити репетитора англійської,
як заслухали на вулиці мову, як сприйняли стихійно деякі елементи англійської, так і говорили.
Це була суміш мови: основа французька з додатками англійської, засвоєної стихійно.
Так і виявився шияк, який згодом створив потужну течію культури Канади, яку називаємо аккадською літературою.
І знову ж, можна поставити запитання, чи в ситуації України так відбулося?
На мій погляд, ні, Україна не створила суржику в імперському часі, яким писали твори.
Коли ми подивимося на "Наталку-Полтавку" Івана Котляревського, травестію "Енеїди",
Котляревський сягає не до суржику як такого, він використовує полтавський діалект.
Розумієте, українська та французька мова не є однорідними,
французька - це романська мова, англійська - це германська мова,
а українська та російські мови мали таку позначку, як близько споріднені.
Які входять в дуже близький контакт і є дуже близькими з роду.
У той час суржик, яким можна комунікувати та писати, не створився.
Ми доходимо до першої позначки.
незалежно від того, що ці контакти були завжди,
бо Україна і Росія були завжди сусідами.
Ніколи не було такої ситуації, що суміш, в основі з українською мовою
та елементами російської, стала елементом комунікації на рівні писемності.
Другий момент, переходимо до часів імперії Романових, до кінця цієї епохи - 1905 рік.
Революція спричинила ситуацію, коли починає хитатися трон Романових,
вони тоді скасовують Валуєвський циркуляр, Емський указ,
і вже можна говорити українською мовою, відроджується товариство імені Тараса Шевченка,
і знову, можна було подумати, коли хлинула ця хвиля україномовних українців,
які писали мовою західно-українського варіанту,
почали говорити, що це буде момент, коли це стихійне злучення мало б дати суржик у письмовому варіанті.
Знову ж таки, починається перехід людей із села до міста.
Міста в той час були зросійщеними.
Села залишалися україномовними.
В імперський та радянський періоди не маємо вияву суржику, як комунікації в письмовому варіанті.
Російська залишається мовою кар'єри, мовою зростання,
завдяки їй станеш повноцінним громадянином імперії Романових чи Радянського союзу.
Але не відбувається ситуація, коли ми можемо говорити про будь-які елементи кодифікації суржику.
Якщо подивимося на перші 20 років ХХ століття,
то імперські намагання популяризувати російську мову на західній Україні вони в багатьох випадках зводилися до вжиття язичя.
тобто такої специфічної мішанини, про яку ми можемо почитати у фахових книжках,
яка мала в основі російську мову, яку трохи спотворювали, або переводили в історичні суфікси, префікси, постфікси тощо.
Виявляється, що і в ті часи не маємо чіткого уявлення, що суржик може ставати нормативом, який записується, утверджується.
Приходить найбільш сумний час для української мови - це застій епохи Брежнєва,
коли відбувалося досить потужне зросійщення території України.
І навіть тоді ми не бачимо навіть спроб, щоб кодифікувати суржик.
Кажучи по-іншому, ось цей одяг постійно називаємо суржиком.
Він перебуває в різних ситуаціях, він приймає різну форму, але він такий мінливий, як і покоління.
Мені здається, що суржик - це явище, яке притаманне певному поколінню.
Він з конкретним поколінням вмирає,
а наступне покоління говорить вже своїм суржиком.
Не існує можливості повної кодифікації цього мовлення.
Тому воно залишається мовленням, а не стає елементом мови.
Причин суржикізації насправді дуже багато.
От, наприклад Лариса Масенко називає одну із причин -
суржикомовець намагається увійти в оточення російськомовних, щоб видавати себе своїм серед них.
"Ніби переінакшити своє мовлення на зрозуміле для них".
Дозволю собі не погодитися з цією думкою.
Бо такого намагання асимілюватися серед своїх односельців, родичів, сусідів на Сумщині я не спостерігала.
Вони не намагаються уподібнити своє мовлення до російської мови.
Пристаю на думку Анатолія Погрібного, у нього є одна із таких цікавих розвідок -
"Випробування суржику із розмов про наболіле".
Він каже, що випробування суржиком, це коли є мимовільні носії суржику,
це ті люди, які від народження мають говорити суржиком, бо все оточення говорить суржиком.
Вони ніби у ньому зростають, це їхній родинний спадок.
Є суржикомовні носії - люди, які говорять так, бо не знають, як говорити правильно.
Це друга така підгрупа.
Ще є такі, які добре знають дві літературні форми, вони все ж перемикають коди і говорять суржиком у якихось ситуаціях.
До останньої категорії належу і я.
Умовне перетинання кордонів з Київщини на Сумщину перемикає автоматично мої коди.
І я переходжу на суржик.
Пане Артуре, які причини суржикомовлення ви б ще зазначили,
чому люди, які володіють двома літературними мовами, говорять суржиком?
Знаєте, у моїй книжці, якій вже 11 років,
завдяки цим всім науковцям, дослідникам, людям культури та іншим,
прийшов до такого висновку, що суржик це мовленнєва дорога навпростець.
Це найпростіше визначення пояснює багато тих категорій, у яких ми говоримо про вжиття суржику.
По-перше, це страх перед тим, що російськомовна людина може не до кінця зрозуміти українську.
По-друге, це страх перед тим, що всі у селі говорять так, як говорять, а я буду говорити по-іншому, "Ти що такий розумний?".
По-третє, чи можна погоджуватись з тими тенденціями, що це не освіченість? Ні.
на жаль, мушу констатувати такий елемент, що суржик не несе в своїй основі
українського літературного стандарту, а несе в основі діалектальний елемент.
Тобто місцевий.
І розумієте, суржик в тому сенсі є дуже цікавим елементом,
який підміняє мовленнєвий реогіоналізм, діалектальні справи, такі, які пов'язані з говорами,
з говірками, з іншими місцевими елементами українського мовлення.
Саме в цьому сенсі додаються змішані форми, які дають і місцевий колорит, але насправді вони цей місцевий колорит розмивають.
Якби ми взяли мову Коломиї з мовою Сумщини,
якби ми взяли мову Луцька, з мовою території Донбасу,
але підкреслюю, що з територією Донбасу а не з великою агломерацією Донбасу.
Як це не дивно, і це показали польові дослідження аспіранток Лариси Масенко.
Територія Донбасу поза містом залишилася здебільшого україномовною.
Якщо ми це все взяли разом, ми побачили б певні колоритні місцеві відтінки і без суржику.
У тому сенсі ми можемо скидати справу на розшматування території багато років.
За великим рахунок Україна з'єдналася ментально тільки 1905 року, після зняття цих двох царських заборон.
У межах, яких перебуває, за великим рахунком стала самостійною державою.
Пройшло трохи більше, ніж одне покоління, яке ми визначаємо на 25 років.
Пройшло трохи більше, ніж одне покоління незалежності України.
Мені здається, що Україна не зажила ще тим життям, що треба пишатися
локальними, місцевими, колоритними відмінностями діалектальних форм.
Залишається це радянське чи пострадянське успадкування,
яке дає нам обов'язок вживати слова, як от: згущонка.
А що це таке згущонка?
Її не існує, в українській мові існує згущене молоко.
Або масло, під яким ми розуміємо олію чи мастило.
У ментальному сенсі перемикаємо на російський тип думок,
відкликаємося до російської ментальності та стратегії побудови речення чи фрази.
Суржик перестане існувати у той момент, коли людина буде чітко розуміти,
коли вона говорить діалектальною формою української мови, коли вона переходить на стандарт української мови.
І таку ситуацію, коли людина вживає діалектальні форми рідної мови,
але теж добре ознайомлена зі стандартом - називаємо диглосією.
На жаль, ці диглосичні форми зараз прийняв суржик.
Насправді, не залежно від того, чи ви закінчували російську філологію,
чи ви добре знаєте російську, бо мама тато були Росії і звідти переїхали до України.
