Шелестуни
В одній долині, під горою, Високий явір зеленів; Край берега над чистою водою Широкі віття розпустив; Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: — Ану, голубчику, ще, ще дихни! Бач, братику, які ми повдавались Веселії шелестуни! Якби не ми з тобою шелестіли, То хто б долину звеселяв, І з ким би ти тут, вітрику наш милий, Гуляючи, любенько жартував? Що б тут було без нас? Краса якая? Бур'ян та осока; Була б долинонька, неначе пустка тая, А подивись, тепер вона яка! До нас зозуленька у гості прилітає І весело кує, як в тихому кутку; Вівчарик на сопілку грає Під явором, у холодку; Співає соловей, неначе у садочку, А серед ночі, в тихий час, Тут мавочки гуляють у таночку І ясний місяць дивиться на нас. — Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,— Коріння загули із-під трави,— Коли б ми вам не піддавали сили, То не бриніли б ви… — Чого сюди корінням озиваться? — Зашамотіли листя угорі,— Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться, Лежали б мовчки у своїй норі… — Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! Коріння знов озвалися до них.— І ви самі, і ваші витребеньки — Розумному на сміх; Не розуміючи, лепечете, як діти; Гріх зневажати нас! Хоч у землі судилося нам жити, А все-таки ми дбаємо про вас. Не красувався б тут і явір сей високий, Сказати в добрий час, Такий рясний, хороший та широкий: І силу, і красу він має через нас. Минеться літечко, тоді по божій волі Ми заснемо до другої весни, І ви пожовкнете, лежатимете долі, Дурненькії шелестуни. І після вас другії листя будуть, Цвістиме все, як і тепер цвіло, Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть, Неначе вас і не було…
І між людьми такі ж бувають, Як і на яворі, шелестуни; Нехай же баєчку вони На вус собі мотають.
