×

Używamy ciasteczek, aby ulepszyć LingQ. Odwiedzając stronę wyrażasz zgodę na nasze polityka Cookie.


image

The School of Life, How to Avoid Being a Bore

How to Avoid Being a Bore

It can at points be hard to

tell whether what we are saying is really of any interest to those we are addressing.

Few people – other than our partner in a bad mood or our adolescent child – will

ever directly cut us short and announce that they find us dull. It is as a result all too

easy to develop an impression of our own compelling nature. If we were to ask our interlocutor

Am I boring you?, we can be certain that the one answer we would never receive is: Well,

since you ask, yes you are rather. If we choose to wait until people fall asleep while we're

recounting an anecdote or check their phone as we get to the punchline of our joke, it

will be too late. Our reputation as a windbag will long ago have been sealed.

Fortunately, most of what people need to tell

us does not have to be directly stated; the evolution of a civilisation can be measured

by the scope of its dictionary of unsaid signals. The clue to another's interest lies not

in their overt declarations but in their degree of responsiveness to our words. We can gauge

interest by studying how closely and logically another's questions follow on from our statements;

how fast their replies come; how invested they seem in their emphases; whether their

eyes meet ours when we stress a point; and the degree of elasticity and benevolence in

their smile. To a trained observer, an urgent cry – ‘I need to go to bed now' – can

be communicated by nothing more brutal or direct than a gaze at the overhead smoke alarm

that is held a fraction too long or a ‘That's wonderful' that lacks a minute but critical

dose of wonder. It is mostly easy enough to note the cues; when we ignore them, it isn't

that we aren't receiving them, but that we are somehow opting not to register them

– and we are not doing so for a poignant reason: because we cannot bear to imagine

that we might be boring, because the idea of not belonging sufficiently deeply in another's

life is untenable; because we are unreconciled to the fundamental loneliness of existence

and the tragic disjuncture between what we want from others and what they may be prepared

to provide. We have grown deaf from the rigidity of our need not from any failure of sensitivity.

Somewhere the idea of not pleasing someone conversationally has turned from a risk into

a catastrophe that must be manically warded off. We become insistent and wilfully oblivious;

we give up seeking to delight and settle instead on the more modest hope of not being actively

thrown out. The insult to our self-love that we read into another's bored reaction feels

too great, and our resources to deal with it too slim for us to take in the meaning

of the long pauses and wandering eyes. We overlook the cues because what they indicate

to our unconscious minds isn't the relatively innocuous thought that the other wants to

go to bed; they become embroiled in a deeper story about our self-worth: they become indicators

that we are fundamentally displeasing, that we deserve our isolation, that we are hateful

wretches. The best guarantee of not boring others is – therefore – the development

of an internal robustness that can allow us to withstand the thought of our tedious aspects.

The interesting person can acknowledge that losing someone's attention is a setback

not a sign of damnation.

To develop a more benevolent picture of what it means occasionally to bore, it can help

to study the responses of parents to their small children, for there are no better examples

of the easy coexistence of boredom with love. To a parent, their four-year-old child will

be at once the most loveable creature they have ever met – and, by a long way, especially

in their conversation, the most tedious. Even outside of parenthood, we are all endowed

with surprisingly rich capacities to love someone and at the same time to find them

extremely wearing. It does not, as the bore mistakenly ends up thinking, need to be a

choice between love or boredom. To skirt the danger of being a full-blown bore, we should

foster the inner courage to imagine that we might sometimes, without anything too awful

being meant by this, be such a thing.

At The School of Life we are constantly developing new products to help us develop emotional intelligence.

To learn more follow the link on your screen now.

How to Avoid Being a Bore Wie man es vermeidet, ein Langweiler zu sein Cómo evitar ser aburrido Come evitare di essere noiosi 退屈な人間にならないためには Hoe te voorkomen dat je een zeur bent Como evitar ser um chato Как избежать занудства Як не бути занудним

It can at points be hard to Іноді це може бути важко

tell whether what we are saying is really of any interest to those we are addressing. сказати, чи дійсно те, що ми говоримо, цікавить тих, до кого ми звертаємося.

Few people – other than our partner in a bad mood or our adolescent child – will Мало кто - кроме нашего партнера в плохом настроении или нашего ребенка-подростка - будет Мало хто, окрім нашого партнера в поганому настрої чи нашої дитини-підлітка, це зробить

ever directly cut us short and announce that they find us dull. It is as a result all too никогда прямо не обрывают нас и не заявляют, что считают нас скучными. В результате все это слишком будь-коли прямо обрізали нас і оголошували, що вважають нас нудними. В результаті теж все

easy to develop an impression of our own compelling nature. If we were to ask our interlocutor легко создать впечатление о нашей собственной убедительной природе. Если мы спросим нашего собеседника. легко створити враження про нашу власну переконливу природу. Якби ми запитали нашого співрозмовника

Am I boring you?, we can be certain that the one answer we would never receive is: Well, Я вам не надоел?", мы можем быть уверены, что единственный ответ, который мы никогда не получим, будет таким: Ну, Я тобі нудний?, ми можемо бути впевнені, що єдина відповідь, яку ми ніколи не отримали б: Ну,

since you ask, yes you are rather. If we choose to wait until people fall asleep while we're раз уж вы спросили, то скорее да. Если мы решили подождать, пока люди уснут, пока мы оскільки ви питаєте, так, скоріше. Якщо ми вирішимо чекати, поки люди заснуть, поки ми

recounting an anecdote or check their phone as we get to the punchline of our joke, it пересказывают анекдот или проверяют свой телефон, когда мы переходим к кульминации нашей шутки, это розповідати анекдот або перевіряти їхній телефон, коли ми дійдемо до суті нашого жарту

will be too late. Our reputation as a windbag will long ago have been sealed. будет слишком поздно. Наша репутация ветреного мешка уже давно будет закреплена. буде надто пізно. Нашу репутацію як мішка для вітру вже давно буде запечатано.

Fortunately, most of what people need to tell На щастя, більшість з того, що потрібно розповісти людям

us does not have to be directly stated; the evolution of a civilisation can be measured нас не обов'язково вказувати прямо; еволюцію цивілізації можна виміряти

by the scope of its dictionary of unsaid signals. The clue to another's interest lies not за обсягом свого словника невимовлених сигналів. Ключ до чужих інтересів не лежить

in their overt declarations but in their degree of responsiveness to our words. We can gauge в їхніх відкритих деклараціях, але в їхньому ступені чуйності на наші слова. Ми можемо оцінити

interest by studying how closely and logically another's questions follow on from our statements; интерес, изучая, насколько точно и логично чужие вопросы вытекают из наших высказываний; зацікавленість шляхом вивчення того, наскільки тісно і логічно випливають з наших тверджень питання іншого;

how fast their replies come; how invested they seem in their emphases; whether their как быстро приходят их ответы; насколько они вложены в свои акценты; являются ли они як швидко приходять їхні відповіді; наскільки вони здаються інвестованими у свої акценти; чи їх

eyes meet ours when we stress a point; and the degree of elasticity and benevolence in глаза встречаются с нашими, когда мы делаем акцент на каком-то моменте; и степень эластичности и доброжелательности в очі зустрічаються з нами, коли ми наголошуємо на чомусь; і ступінь пружності та доброзичливості в

their smile. To a trained observer, an urgent cry – ‘I need to go to bed now' – can их улыбки. Для опытного наблюдателя срочный крик - "Мне пора спать" - может быть їх усмішка. Для навченого спостерігача настійний крик: «Мені зараз потрібно лягати спати» — може

be communicated by nothing more brutal or direct than a gaze at the overhead smoke alarm не может быть сообщено ничем более грубым и прямым, чем взгляд на дымовую сигнализацию. бути повідомленим нічим більш жорстоким або прямим, ніж погляд на димову сигналізацію над головою

that is held a fraction too long or a ‘That's wonderful' that lacks a minute but critical который держится слишком долго, или "Это замечательно", которому не хватает минутного, но критического яке тримається на частку надто довго, або «Це чудово», якому бракує хвилини, але критично

dose of wonder. It is mostly easy enough to note the cues; when we ignore them, it isn't дозу удивления. В большинстве случаев достаточно легко заметить подсказки; когда мы их игнорируем, это не доза дива. Здебільшого досить легко помітити сигнали; коли ми їх ігноруємо, це не так

that we aren't receiving them, but that we are somehow opting not to register them что мы их не получаем, но что мы каким-то образом отказываемся от их регистрации що ми їх не отримуємо, але ми чомусь вирішили їх не реєструвати

– and we are not doing so for a poignant reason: because we cannot bear to imagine - и мы не делаем этого по пикантной причине: потому что нам невыносимо представлять себе – і ми не робимо цього з гострої причини: тому що ми не можемо собі уявити

that we might be boring, because the idea of not belonging sufficiently deeply in another's что мы можем быть скучными, потому что мысль о том, что мы не принадлежим достаточно глубоко к чужому що ми можемо бути нудними через ідею недостатньо глибокої належності до іншого

life is untenable; because we are unreconciled to the fundamental loneliness of existence жизнь несостоятельна; потому что мы не примирились с фундаментальным одиночеством существования життя неспроможна; тому що ми не змиримося з фундаментальною самотністю існування

and the tragic disjuncture between what we want from others and what they may be prepared і трагічний розрив між тим, що ми хочемо від інших, і тим, що вони можуть бути готові

to provide. We have grown deaf from the rigidity of our need not from any failure of sensitivity. чтобы обеспечить. Мы стали глухими из-за жесткости наших потребностей, а не из-за отсутствия чувствительности. забезпечувати. Ми оглухли від застиглості нашої потреби, а не від якогось провалу чутливості.

Somewhere the idea of not pleasing someone conversationally has turned from a risk into Где-то идея не угодить кому-то в разговоре превратилась из риска в Десь ідея не догодити комусь у розмові перетворилася з ризику на

a catastrophe that must be manically warded off. We become insistent and wilfully oblivious; катастрофа, которую нужно маниакально предотвратить. Мы становимся настойчивыми и умышленно забывчивыми; катастрофа, яку треба маніакально відвернути. Ми стаємо наполегливими і навмисно забуваємо;

we give up seeking to delight and settle instead on the more modest hope of not being actively мы отказываемся от стремления к наслаждению и вместо этого довольствуемся более скромной надеждой не быть активными ми відмовляємось від прагнення отримати насолоду й натомість зосереджуємося на більш скромній надії не бути активними

thrown out. The insult to our self-love that we read into another's bored reaction feels выкинуть. Оскорбление для нашего самолюбия, которое мы читаем в скучающей реакции другого человека, кажется викинутий. Образа нашого самолюбства, яку ми читаємо в чужій нудьгованій реакції

too great, and our resources to deal with it too slim for us to take in the meaning надто великі, а наші ресурси, щоб впоратися з цим, надто мізерні, щоб ми могли зрозуміти значення

of the long pauses and wandering eyes. We overlook the cues because what they indicate довгих пауз і блукаючих очей. Ми не звертаємо уваги на підказки, тому що вони вказують

to our unconscious minds isn't the relatively innocuous thought that the other wants to для нашего бессознательного разума не является относительно безобидной мыслью о том, что другой хочет для нашого підсвідомого розуму не є відносно нешкідливою думкою, яку хоче інший

go to bed; they become embroiled in a deeper story about our self-worth: they become indicators ложиться спать; они становятся частью более глубокой истории о нашей самооценке: они становятся индикаторами лягти спати; вони втягуються в глибшу історію про нашу самооцінку: вони стають індикаторами

that we are fundamentally displeasing, that we deserve our isolation, that we are hateful що ми принципово неприємні, що ми заслуговуємо нашої ізоляції, що нас ненавидять

wretches. The best guarantee of not boring others is – therefore – the development нещасні. Найкраща гарантія того, що не набридне іншим, – отже – розвиток

of an internal robustness that can allow us to withstand the thought of our tedious aspects. внутрішньої міцності, яка може дозволити нам витримати думки про наші стомлюючі аспекти.

The interesting person can acknowledge that losing someone's attention is a setback Цікава людина може визнати, що втрата чиєїсь уваги - це невдача

not a sign of damnation. не ознака прокляття.

To develop a more benevolent picture of what it means occasionally to bore, it can help Для формирования более благожелательного представления о том, что значит иногда скучать, может помочь Це може допомогти створити більш доброзичливу картину того, що означає час від часу нудьгувати

to study the responses of parents to their small children, for there are no better examples изучать реакцию родителей на своих маленьких детей, ибо нет лучшего примера. вивчити реакцію батьків на своїх маленьких дітей, бо кращих прикладів немає

of the easy coexistence of boredom with love. To a parent, their four-year-old child will легкого співіснування нудьги з коханням. Для батьків, їхня чотирирічна дитина буде

be at once the most loveable creature they have ever met – and, by a long way, especially бути водночас наймилішою істотою, яку вони коли-небудь зустрічали – і, надовго, особливо

in their conversation, the most tedious. Even outside of parenthood, we are all endowed у їхній розмові найнудніші. Навіть поза межами батьківства всі ми обдаровані

with surprisingly rich capacities to love someone and at the same time to find them з напрочуд багатими здібностями любити когось і водночас знаходити їх

extremely wearing. It does not, as the bore mistakenly ends up thinking, need to be a чрезвычайно изнашивается. Он не должен, как ошибочно полагает зануда, быть надзвичайно зношений. Це не має бути, як помилково думає зануда

choice between love or boredom. To skirt the danger of being a full-blown bore, we should выбор между любовью и скукой. Чтобы избежать опасности стать полным занудой, мы должны вибір між коханням чи нудьгою. Щоб уникнути небезпеки бути повним занудою, ми повинні

foster the inner courage to imagine that we might sometimes, without anything too awful укреплять внутреннее мужество, чтобы представить, что мы можем иногда, без чего-либо ужасного виховувати внутрішню сміливість, щоб уявити, що ми можемо іноді, без нічого надто жахливого

being meant by this, be such a thing. подразумеваемое под этим, быть таковым. маючи на увазі під цим, бути такою річчю.

At The School of Life we are constantly developing new products to help us develop emotional intelligence. У Школі життя ми постійно розробляємо нові продукти, які допомагають нам розвивати емоційний інтелект.

To learn more follow the link on your screen now. Щоб дізнатися більше, перейдіть за посиланням на екрані.