Вій 30 Viy 30

Філозоф, почухуючись, поплентався за Явтухом. Philosophus, scratching his head, followed Yavtukh. «Тепер триклята відьма завдасть мені пфейферу! "Now the damn witch is going to give me a pfeiffer! — подумав він. - he thought. — А втім, що це я справді? - And yet, who am I really? Чого мені боятись? What should I be afraid of? Хіба я не козак? Am I not a Cossack? Читав же дві ночі, поможе Бог і на третю. I read it for two nights, and God willing, I'll read it for the third. Десь-то клята відьма не мало гріхів накоїла, що нечиста сила так за неї обстала». Somewhere, the damned witch must have committed a lot of sins for the evil spirits to have fought for her."

Так розмірковував він, ступаючи на панський двір. This is what he thought as he stepped into the manor house. Підбадьоривши себе такими розмислами, він упросив Дороша, який з поблажливості ключника мав часом приступ до панських льохів, роздобути сулію сивухи, і двоє друзяк, сівши під повіткою, висушили щось із піввідра, аж філозоф, зненацька зірвавшись на ноги, загорлав: Encouraged by these reflections, he asked Dorosh, who sometimes had access to the lord's cellars by the keymaster's leniency, to get a bottle of mildew, and the two friends, sitting under the hanging, dried something from the half-bucket, and the philosopher suddenly jumped to his feet and screamed:

— Гей, музик сюди! - Hey, musicians, come here! Щоб мені були музики! I wish I had musicians! — і, не діждавшись музик, пішов серед подвір'я, на току, садити тропака. - and, without waiting for the musicians, went to plant a tropak in the middle of the yard, on the stream. Так танцював він доти, що вже час було й полуднувати, і челядь, яка була обступила його, як то заведено в таких випадках, колом, плюнула по всьому й розійшлася геть, сказавши: He danced like this until it was time for lunch, and the crowd, who had surrounded him in a circle, as is customary on such occasions, spat all over him and went away, saying:

— Ото як довго танцює чолов'яга! - That's how long the man has been dancing! Врешті філозоф там таки й ліг спати, і лише добрий цебер холодної води зміг розбурхати його до вечері. Finally, the philosopher went to bed there, and only a good bucket of cold water could wake him up for dinner. За вечерею він гомонів про те, що то є козак і як повинен він не боятися нічого в світі. At dinner, he talked about being a Cossack and how he should not be afraid of anything in the world.

— Пора, — сказав Явтух, — підемо. - "It's time," Yavtukh said, "let's go.

«Шпичка тобі в язик, проклятий кнуре!» — подумав собі філозоф і, звівшись на ноги, сказав: "A spike in your tongue, you cursed boar!" the philosopher thought to himself and, getting to his feet, said:

— Ходім!

Ідучи дорогою, філозоф безперестану озирався на всі боки і пробував завести розмову зі своїми провідниками. As he walked along the road, the philosopher kept looking around and trying to start a conversation with his guides. Та Явтух мовчав; навіть Дорош став небалакучий. But Yavtukh was silent; even Dorosh became taciturn. Ніч була, як у пеклі. The night was like hell. Вовки завивали десь здаля цілою тічкою, і навіть собаче гавуління було якесь страшне. Wolves were howling somewhere in the distance, and even the barking of dogs was scary.

— Здається мені, наче б то щось не таке виє: то не вовк, — сказав Дорош. - It sounds to me like something else is howling: it's not a wolf," Dorosh said.

Явтух мовчав. Філозоф не знав, що й відповісти. Philosophus did not know what to say. Вони прийшли до церкви і ступили під її ветхе дерев'яне склепіння, що показувало, як мало дбав володар маєтку про Бога та про душу свою. They came to the church and stepped under its dilapidated wooden vault, which showed how little the owner of the estate cared about God and his soul. Явтух із Дорошем, як і раніше, подалися назад, і філозоф лишився наодинці. Yavtukh and Dorosh went back as before, and the philosopher was left alone.

Все було так само, все являло ту ж загрозливо-знану картину. Everything was the same, everything presented the same threateningly familiar picture. Він на хвильку спинився. He stopped for a moment. Посередині так само нерухомо стояла домовина жахнющої відьми. In the middle, the coffin of a terrible witch stood just as still.

— Не злякаюсь; їй-богу, не злякаюсь! - I won't be afraid; by God, I won't be afraid! — сказав він і, вже звикле обвівши себе колом, почав пригадувати усі свої закляття. - He said, and, as he had become accustomed to doing, he began to recall all his spells.

Тиша залягала моторошна; свічі тріпотіли і затоплювали світлом усю церкву. The silence was eerie; the candles flickered and flooded the entire church with light. Філозоф перегорнув одного листка, далі перегорнув другого і завважив, що він читає геть не те, що написано в книзі. Philosophus turned over one leaf, then turned over another and noticed that he was reading something completely different from what was written in the book. Вжахнувшись, перехрестився він і почав співати. Terrified, he crossed himself and began to sing. Це трохи підбадьорило його; читання налагодилось, і листки перегортались один за одним. This cheered him up a bit; his reading improved, and he turned the pages one by one.