Розділ четвертий, 2
Порівнявшися з підгортальником, панна зупинила коні, нап'явши до себе потужно ремінні віжки. Була в рукавичках аж по лікті, і з правої руки на петельці у неї висів батіг. Лівий кінь важко дихав і все смикав віжки наперед на удилах, а правий косив головою й очима і на Гордія, і на сидців і теж смикав зубами збрую вперед, але до цього він ще й землю гріб копитами перед собою" Панна промовила звичайне "Боже поможи", а потім: "Чи ви не знаєте, як я можу побачити Гордія Лундика?" І почервоніла.
Це парубок не так помітив, як угадав на відстані метрів 15 і сам, хвилюючися, спитав:
— А навіщо він вам?
— Навіщо? Я не скажу, А якщо це ви, то підійдіть ближче. Ви мені потрібні, — рішуче і супокійно, мабуть удавано супокійно, проказала вона. Коли ж він підійшов до брички, дівчина, не повертаючи голови до того, до кого зверталася, сказала:
— Діду, злазьте та йдіть додому, я й сама з ними дам раду...
Всі зрозуміли, що мова йде про коней. Дід помаленьку зліз і, підійшовши до лівого коня, поправив наритник, який дуже високо підскочив на задку коло хвоста. І, сказавши:
— Та Горностая, Боже борони, не зачіпайте, а Азіята можна вряди-годи поторкувати, — пішов до двору Корецької, щоб через яр перебратися до священикової садиби.
І, коли став на достатній відстані, панна почала:
— Ми, здається, з вами познайомилися проти неділі вночі, але це нехай вас не зобов'язує й надалі провадити знайомство у такий спосіб.
І, відчувши, що може щось вийти невиразне, швидко додала:
— Ми не діти і не звірята, аби не здавати собі справи з того, що було. Я одружуюся, а старшого боярина у мого молодого немає. Сідайте сюди на бричку, і поїдемо до мого нареченого, я вас познайомлю.
— Вибачайте, будь ласка, я з дорогою душею згоджуюся, але не в такому вигляді, — і показав рукою до ніг.
— Тепер червень, і вигляд у всіх такий, усі працюють. Напевно, застанемо і пана Проня або коло бджіл, або коло робітників.
Гордій же, ніби демонструючи та вивіряючи, весело сказав:
— Погляньте, які в мене ноги, які в мене руки.
— Що ж, невеличкі і добре збудовані. Ну сідайте, я хочу, щоб ви були старшим боярином у мого молодого. Тільки пам'ятайте: всякі екстраваганції геть, — додала вона таким голосом, який говорив, що господиня вживе всіх сил на те, аби тільки екстраваганції справді опинилися геть.
Гордій же, особливого виразу слів не чувши і не відкачавши холоші, не відсукавши рукавів та узявшися за щиток брички та за її спинку, розгонисто сів біля панни Варки. Коні рушили. Вона ж, не дивлячись на нього, як перед тим на діда Гарбуза, сказала:
— Застебніть хвартух!
І в цю ж мить він почув своє становище не в дуже доброму стані. Відчув, що треба щось сказати, аби почуватися принаймні рівноправно настроєм з нею. А тут ще кінські гриви розважали і не давали зосереджуватися. Вони від руху здригалися на шиях та закривали в одного зелену стьожку, а в другого червону. Мабуть, повплітані дідом. То знов викидалися наверх. Коні були такі високі, а бричка була така низька, що кінські вуха, здавалося, закривали небо і ліс.
