Торбина
У темному кутку, де рогачі стояли, Де віник ставили та трісочки складали, Лежать Торбині довелось.
Давно її покинув хтось… Лежить порожняя Торбина, Неначе драная ряднина; Її і в руки не беруть, А іноді і сміттям приметуть. Долежалась-таки Торбина — Настала й їй щасливая година: Хазяїн взяв Повнісіньку червінцями й напхав. Неначе пані на перині, Лежить Торбина в гарній скрині! І по селу, й по хуторах, І по купцях, і по панах,— Пішла про неї слава всюди: Її шанують хитрі люди; На неї дивиться усяк Так весело та ласо так, Як циганча на добре сало. Та й що ж? Сього Торбині мало: Розчванилась вона, Глузує над людьми, базіка, Вибріхує таке, що на, Неначе пані превелика! А люди слухають, мовчать, Бо хороше червінчики бряжчать. А як Торбинка спорожнилась,— Де в біса й слава тая ділась: Без грошей Торба — чортзна-що!
Велике діло, братця, гроші! З грошима й дурні прехороші! Є в дурня гроші — він і пан; Є в його дорогий жупан — І розум є; всі поважають, На покуті його саджають; Той йому сват, Той йому брат; Його в бояри, в куми просять І першу чарочку підносять… Сказать би дурням тим, Що як капшук у них прорветься Розійдеться їх слава, як той дим, І панство пишнеє минеться!
