×

Nós usamos os cookies para ajudar a melhorar o LingQ. Ao visitar o site, você concorda com a nossa política de cookies.

image

Гоголь Микола - Вій, Вій 26

Вій 26

— Ану, чи й не пора нам, пане бурсаче! — промовив до нього знаний уже сивий козак, підводячись з місця разом із Дорошем. — Ходім до роботи.

Хому знов так само одвели до церкви; знов залишили його одним-одного і замкнули за ним двері. Як тільки зостався він самотою, острах, як і перше, почав йому заповзати в груди. Знову побачив він темні образи, золоті рами, й ту саму чорну домовину, що в загрозливій німотині непорушне стояла посеред церкви.

— Що ж, — сказав він, — тепер же ж мені невдивовижу таке диво. Воно спершу тільки страшно. Еге ж, воно тільки попервах страшнувато, а потому воно вже й не страшно, воно таки й зовсім не страшно.

Він став мерщій на криласі, обвів себе колом, проказав декілька заклять і почав читати голосно, намірившись не одводити від книги очей своїх і ні на що не зважати. Уже чи не годину читав він і починав потроху притомлюватися та покашлювати. Він вийняв ріжка і перед тим, як піднести понюх до носа, боязко зирнув на труну. Серце йому похолонуло.

Труп уже стояв перед ним біля самого кола і втупив у нього безсвітні, позеленілі очі. Бурсак здригнувся, і йому дошкульним морозом пронизало всі жили. Потупивши очі в книгу, почав він голосніше вичитувати свої молитви та закляття й почув, як труп ізнов клацнув зубами і замахав руками, щоб схопити його. Та, скоса глянувши одним оком, побачив він, що труп не там ловив його, де він стояв, і, як видно, не міг його бачити. Приглушено стала бурчати вона і почала вимовляти мертвими устами страхітливі слова; хрипко схлипували вони, немов клекотіла кипляча смола. Що ті слова означили, він не міг би сказати, але в них було щось страхітливе. Жахнувшись, філозоф зрозумів, що вона творить закляття.

Вітер знявся в церкві від тих слів, і почувся шум, немовби летіло багато крил. Він чув, як щось билося крильми в шибки церковних вікон та в залізні рами, як шкреблося кігтями об залізо, як скавуліло і як незліченна сила грюкотіла в двері, намагаючись добутися в них. Нестримно увесь час билось йому серце; заплющивши очі, все проказував він закляття та молитви. Коли це враз засвистіло щось іздалеку; то заспівав десь ген-ген півень. Знесилений філозоф спинився і відпочив душею.

Learn languages from TV shows, movies, news, articles and more! Try LingQ for FREE

Вій 26 Viy 26

— Ану, чи й не пора нам, пане бурсаче! - Well, isn't it time to go, Mr. Bursach? — промовив до нього знаний уже сивий козак, підводячись з місця разом із Дорошем. - said the well-known gray-haired Cossack, getting up from his seat with Dorosh. — Ходім до роботи. - Let's get to work.

Хому знов так само одвели до церкви; знов залишили його одним-одного і замкнули за ним двері. They took Khoma to the church again in the same way; they left him alone and locked the door behind him. Як тільки зостався він самотою, острах, як і перше, почав йому заповзати в груди. As soon as he was alone, fear began to creep into his chest, just like the first time. Знову побачив він темні образи, золоті рами, й ту саму чорну домовину, що в загрозливій німотині непорушне стояла посеред церкви. Again he saw dark images, golden frames, and the same black coffin that stood motionless in the middle of the church in a threatening silence.

— Що ж, — сказав він, — тепер же ж мені невдивовижу таке диво. - "Well," he said, "now I am not surprised by such a miracle. Воно спершу тільки страшно. At first, it's just scary. Еге ж, воно тільки попервах страшнувато, а потому воно вже й не страшно, воно таки й зовсім не страшно. Yes, it's only a little scary at first, and then it's not scary anymore, it's not scary at all.

Він став мерщій на криласі, обвів себе колом, проказав декілька заклять і почав читати голосно, намірившись не одводити від книги очей своїх і ні на що не зважати. He stood in the porch, made a circle around himself, said a few incantations, and began to read loudly, intending not to take his eyes off the book and not to pay attention to anything. Уже чи не годину читав він і починав потроху притомлюватися та покашлювати. He had been reading for almost an hour and began to get tired and cough. Він вийняв ріжка і перед тим, як піднести понюх до носа, боязко зирнув на труну. He took out the horn and, before putting it to his nose, he looked timidly at the coffin. Серце йому похолонуло. His heart went cold.

Труп уже стояв перед ним біля самого кола і втупив у нього безсвітні, позеленілі очі. The corpse was already standing in front of him at the very edge of the circle and stared at him with lightless, green eyes. Бурсак здригнувся, і йому дошкульним морозом пронизало всі жили. Bursak shuddered, and a shiver pierced his veins. Потупивши очі в книгу, почав він голосніше вичитувати свої молитви та закляття й почув, як труп ізнов клацнув зубами і замахав руками, щоб схопити його. He stared at the book, began to recite his prayers and spells louder, and heard the corpse snap its teeth again and flail its arms to grab him. Та, скоса глянувши одним оком, побачив він, що труп не там ловив його, де він стояв, і, як видно, не міг його бачити. But with a sideways glance, he saw that the corpse was not catching him where he was standing, and apparently could not see him. Приглушено стала бурчати вона і почала вимовляти мертвими устами страхітливі слова; хрипко схлипували вони, немов клекотіла кипляча смола. She began to grumble muffledly and began to utter terrifying words with her dead lips; they sounded hoarse, like boiling tar. Що ті слова означили, він не міг би сказати, але в них було щось страхітливе. He could not say what those words meant, but there was something frightening in them. Жахнувшись, філозоф зрозумів, що вона творить закляття. Horrified, the philosopher realized that she was casting a spell.

Вітер знявся в церкві від тих слів, і почувся шум, немовби летіло багато крил. The wind rose in the church at these words, and a noise was heard, as if many wings were flying. Він чув, як щось билося крильми в шибки церковних вікон та в залізні рами, як шкреблося кігтями об залізо, як скавуліло і як незліченна сила грюкотіла в двері, намагаючись добутися в них. He could hear something beating its wings against the glass of the church windows and the iron frames, clawing at the iron, whimpering, and an untold force banging on the door, trying to get in. Нестримно увесь час билось йому серце; заплющивши очі, все проказував він закляття та молитви. His heart was beating uncontrollably all the time; he closed his eyes and kept saying spells and prayers. Коли це враз засвистіло щось іздалеку; то заспівав десь ген-ген півень. Then suddenly something whistled from far away; it was a rooster crowing somewhere. Знесилений філозоф спинився і відпочив душею. The exhausted philosopher stopped and rested his soul.