ПРОмовні витребеньки.
Вітаю, мене звати Діана, я відеографка та журналістка проєкту "Всеосвіта".
Мене звати Юлія Вишницька, я докторка філологічних наук, доцентка кафедри світової літератури
інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка.
І ми продовжуємо наш другий сезон Промовних Витребеньок.
Ми продовжуємо розмову про суржик.
Якщо в першому сезоні ми говорили про те, яким він буває,
то сьогодні ми поговоримо про всі міфи, якими окутаний суржик в суспільстві.
І говоритимемо ми про це з філологинею Ларисою Масенко.
Коли я готувалася до цього випуску, я перечитала коментарів та різних дописів на форумах.
Дуже часто люди пишуть про суржик, як про різні речі.
Дехто каже, що це суміш тільки української та російської мов.
Дехто каже, що це суміш будь-яких мов і в україні є різні суржики,
наприклад українсько-польські, українсько-російські, українсько-румунські.
Що ж це таке суржик, і яким він взагалі буває?
У нас багато людей не до кінця розуміють, що таке суржик.
Хоча вже є книжки про це,
є чимало передач про це.
Юрій Шевчук, викладач Колумбійського університету читав лекції і робив радіопередачі про змішування мов.
Наприклад я переконана, що слово суржик потрібно вживати до українсько-російської мішанки.
Я поясню чому.
Походження суржику ви, можливо, пояснювали в тій передачі.
Саме слово суржик походить з російського господарства.
Коли на полі в один рік посіяли пшеницю,
на наступний рік жито або ячмінь, і вродила суміш.
Тобто не чиста пшениця, а суміш пшениці і ячменю, пшениці і жита.
І річ у тім, що це зерно вже нижчої якості, між кожною субстанцією, яка його утворює.
І це вдале перенесення на мовне явище, позаяк воно складається з мішанини двох мов - української та російської.
І воно нижчої якості, ніж кожна з цих мов, що утворюють це явище.
Це саме є і в Білорусі.
Там є трасянка - теж ця мовна суміш.
Це трохи інше значення, але теж з сільського господарства.
Трасянка - це, коли весною не вистачає корму великій рогатій худобі, то натрушують сіно, солому.
І о це трусять, це зветься трасянка, знову ж таки, цей корм низької якості, ніж сіно.
Що цікаво, невідомо, коли з'явився суржик, як мовознавчий термін.
Зараз його широко вживають, хоча йде дискусія, чи варто вживати його, як мовознавчий термін, бо він трохи емоційний.
Але він пішов.
Звичайно є синоніми: українсько-російське мішане мовлення.
Треба ще виявити, коли почали вживати суржик до мовного явища.
Тому що, якщо ми подивимося словник Грінченка,
там не буде про змішання мов, тільки зерна.
І якщо ви звернули увагу, там написано, що суржик - це людина змішаної раси.
На цей час слово раса не було настільки скомпрометоване після нацизму.
Наводять приклад з Черкащини.
Я навіть зустрічала журналістку з прізвищем Суржик.
Зараз о це значення як людини вже вийшло з ужитку.
Але широко вживається як мовне явище.
У минулому випуску я назвала суржик - ГМО, який себе дуже комфортно почуває у нас в Україні.
І має дуже гарний стійкий імунітет.
Чому стійкий імунітет?
Ми з вами стикаємося із цим явищем повсякчас і всюди.
Дума мало людей вживають чисту українську літературну мову.
З усіх визначень суржику - мені довподоби визначення польсько-українського мовознавця Артура Брацкого.
Він каже, що суржик - це мовний гібрид, російсько-українська вербальна стежка навпростець.
Тобто не потрібно докладати багато зусиль, щоб йти однією дорогою, однієї мови.
А мовець, який говорить суржиком, ніби балансує між українською та російською мовами.
Тому йому легше.
Забув якесь українське слово, чи просто не знав, підхопив російське слово.
І ось таке балансування дуже складних зусиль не вимагає.
Тому це дорога навпростець, тому мені дуже подобається це визначення.
Ви кажете, що суржик - це розмовне мовлення, безперечно.
Про вживання суржику в писемній мові поговоримо згодом.
Але ви знаєте, багатьом здається, що французи говорять дуже чистою мовою.
Поляки та чехи говорять дуже чистою мовою тощо.
У тих країнах, де нормальна мовна ситуація.
Але завжди потрібно розрізняти розмовну та літературну мову.
І мовлення в публічних сферах і звичайне, розмовне.
І в тій же французькій мові, щоб пропонувати літературну мову, потрібно завершити дві освіти.
А люди говорять так, як говорять.
І згадаймо "Мою чарівну леді" Бернарда Шоу,
Де Хіґенс вчив Елізу, яка була нижчого соціального прошарку, правильній вимові.
Тобто є певні соціальні групи, які мають особливості своєї, і порушують норми літературної мови.
Тому ось ця різниця між розмовною та літературною мовою дуже велика.
Що потрібно сказати про суржик?
У тих мовах, де нормальна мовна ситуація, форми розмовного мовлення: жаргони, сленги - творяться у межах своєї мови.
Суржик - це те явище, коли змішуються дві мови, вкрай негативне.
Бо в результаті суржик веде до російської мови.
І я вам поясню чому.
Ось цими змішаними формами мов цікавляться мовознавці.
І є німецький дослідник, прізвище якого Геншель, він вивчав білоруську трасянку 10 років тому.
Він жив в родині біля Мінська в Баранавичах, у родині, де була бабуся, її донька та онука.
Тобто бабуся ще говорила розмовною білоруською мовою.
Її дочка говорила трасянкою.
Онука говорила вже російською.
Скажу про те, яка негативна мовна ситуація в Білорусі, бо білоруська мова фактично вийшла з ужитку.
Мовознавці пишуть про те, що трасянка вийшла з ужитку.
Тобто вона зіграла свою роль перехідного етапу від білоруської розмовної до російської мови.
Це ось ця стежка навпростець.
В чому особливість такого змішування?
Це результат масової двомовності.
І я вже не раз говорила про те, що на індивідуальному рівні двомовність нічого негативного немає.
Це позитивно, коли людина, крім своєї рідної мови, знає ще й інші.
Але зовсім інше явище те, що називають мовознавці масовою чи тотальною двомовністю.
Коли вся спільнота мусить вивчити нав'язану їй мову.
Це завжди виникає в колоніальних ситуаціях.
Коли колонія має вивчити мову колонізатора і обов'язково вживати її в певних ситуаціях.
Хочу процитувати один коментар, на який натрапила споміж усіх інших.
"Суржик - це соціальний діалект, що виробився не від історичного розвитку мови на певній території,
а від змішування мови різних шарів населення, або мови двох різних територій".
Питання, чим саме відрізняються суржик та діалект?
У чому ця різниця, де ця межа?
Мені здається, різниця в тому, що різна сировина.
Якщо для діалекту - це одна мова на території однієї країни,
у суржику - дві мови.
Мовний гібрид створюється, коли береться звідусіль по трохи і накладається.
Як, наприклад виникають зросійщені українські дієслова, який дуже багато на Сумщині,
От кажуть: заболів.
Як це слово утворюється?
Російське слово "заболел", додається до нього лише одна українська морфема.
Звичайно мовець не розуміє, як робляться ось ці всі фокуси, але ми то розуміємо.
І утворилось заболів.
Так само слово поняв.
Пам'ятаю, що цей приклад я у вас тут надибала.
Те саме понял + зрозумів = поняв.
Додам те, що коли вже змішується ні рівні морфології, морфеміки, це вже справді вважається змішана мова.
Тому що йдуть суперечки між мовознавцями, коли мову можна вважати змішаною: білоруську та російську, українську та російську.
Морфологічна система мови - це її кістяк, а от лексика змінна.
Процитую вас пані Ларисо: суржик утворюється внаслідок заочного заповнення зруйнованих ланок
структури української мови елементами поверхнево засвоєними російської мови,
Про це ви пишете у своїй книжці "Мова і суспільство у посттоталітарні дні".
І Артур Брацкий зауважує, що ось ці чужі нашарування, здаються мовцеві дуже влучними, зручними і піддаються бліц-обробці.
Зрештою з цього виходить усім зрозуміле, але поза системне, позанормоване слово, ось цей суржикізм.
Росіянам здається, що це і є українська мова.
А чому, бо вона їм зрозуміла.
Люди, які говорять суржиком зовсім не вважають, що вони чимось хизуються, на цьому ґрунті вони дуже комплексують.
І вони часто відповідають, що самі не знають, якою мовоюговорять.
Коли ми питали у Київській області людей, що говорять змішаною мовою,
то вони відповідали, що самі не знають, якою мовою говорять, але переважно казали, що українською.
Коли ми записували інтерв'ю на Донеччині, казали, що це російська.
Коли я готувалася, дуже часто бачила таку тезу, що суржик - це дитя початку ХХ століття,
коли селяни масово переїжджали в міста, і так воно все формувалося.
Але з іншого боку, ми зустрічаємо в Шевченка: "Тумани, тумани долиною, краще жити з родиною.
А ще лучше за горою, з дружиною молодою".
Або інші слова, теж такі нібито суржикізми.
Чи це не суржик, і коли він з'явився?
У ХХ столітті чи ні?
Частково ви маєте рацію, лучше - це аж ніяк не суржик.
Це слово ми маємо ще дослідити, бо ми часто відносимо до запозичених від російської українські слова.
"а лучше було б, лучше було б не тужить...", як там в народній пісні йдеться, слово лучше можна трактувати як українське.
Ви зачепили правильно, суржик дуже поширився з індустріалізацією в кінці ХІХ на початку ХХ століття.
Але почався він раніше.
Через 20-30 років після приєднання України до Росії.
Українська мова була заборонена в усіх вищих сферах: в освіті, адміністрації.
А в адміністрації була поширена жахлива російська бюрократична мова, через свої мертві конструкції.
Але ж всі місцеві старости, писарі мали вести цю документацію російською мовою.
Вони її дуже погано засвоювали і плутали її з українською.
У творі Котляревського згадаємо Возного.
У Квітки-Основ'яненка є перли, наприклад писар каже: "казусноє дєло", а та каже: "та ти не казись".
Але тоді у XVIII столітті це була мова одного прошарку.
Ось цих місцевих начальничків, і своїх землячків, а селянство говорило повноцінною українською мовою, діалектами.
Але не змішаною мовою.
Почала вона змішуватися в період індустріалізації, зростання міст.
А Російська імперія зробила все, щоб в міста не допустити українську мову.
На Донбасі були українці, а також багато людей з Росії.
А коли селяни переїжджали до міста чи на заробітки, їм доводилось пристосовуватися.
У Володимира Жаботинського була гарна цитата, коли він їхав у Дніпро в 1904 році.
Він звернув увагу на мову селян, сказав, що це мішанка, потворна мова.
Робить висновок, що невже українська мова загине, куди всі дивляться,
відбувається згуба добра, згуба мови, якою століттями говорили.
Я інколи використовую суржик чи якісь зросійщені слова не через те, що воно якось більш зручно,
а спеціально вживаю його контексті, бо розумію, що це суржик.
Це як протест з іронічним відтінком.
От коли Забужко каже "дєвочька", то це іронічний відтінок.
Я теж думаю, що суржик може бути способом певного протесту,
певного донесення оригінальної, ефективної та ефектної думки.
На жаль, не можу з цим погодитись.
Окремі російські слова можна вставляти з різною метою.
Але суржик це розкладове явище.
Але коли це стилізований суржик, тоді він може цю гру грати.
Він тільки для гумору може вживатися, як смішна мова.
Але для якогось позитиву - ні.
Тобто на вашу думку це лише негативне явище.
Воно прийнятне тільки в гумористичних сценках,
подивіться, які персонажі говорять суржиком у Валерія Шевчука.
Оксана Забужко у "Музеї покинутих секретів".
Це люди низької культури.
Річ у тім, що ми не маємо ображати цих людей.
З екранів казати, що ось, ви так говорите.
Вони так говорять, бо така була ситуація.
Тим паче це цілі території: схід, північний-схід, от вся Сумщина говорить суржиком.
Я не думаю, що вся, якщо звідти Лукаш, геніальний викладач.
І на Донеччині є геніальні, прекрасні люди.
Розкажу вам про свідомість на Донеччині, моя аспірантка записала, як селяни ставилися до цієї мішанини.
Розповідає жінка, яка родом з цього села, переїхала в Донецьк, перейшла на російську мову.
Коли вона приїздила в село, то її селяни називали кацахолка.
Ось ці слова кацап і хохлушка вони дотепно обіграли з негативним значенням.
І дражнили її.
Як цікаво.
і це свідчить про те, що у них була стійкість до української.
Дуже дякую за те, що ви сказали, що ми не маємо ображати цих людей.
Минулого року Артем Чапаєв написав колонку про суржик,
і він навів історію, як він приїхав відвідати в госпіталі пораненого українського офіцера,
Це був молодий юнак, якийсь телеканал брав у нього інтерв'ю.
Телеканал попросив його говорити українською, він почав говорити суржиком, і коли телеканал поїхав,
Артем сказав йому, що він добре говорить українською.
Він відповів: "Та це не українська, це суржик, мені соромно за те, що я так говорю".
Артем багато говорить у цій колонці розповідає про засудження чи не засудження суржикомовних людей.
Хочу процитувати те, що він написав укінці колонки.
"Якщо нас покоління за поколінням учили полоти бур'ян,
а у мові Шевченка в ХІХ столітті, у мові мого діда, родом з 1930-тих,
а потім в мові офіцера, молодшого за мене трапляються ті самі слова та конструкції,
можливо, прийшов час визнати, що це така стійка розмовна мова?
Звісно потрібно знати літературну, але не треба нічого виполювати з розмовної.
Це просто різні мовні пласти, можна часами іронізувати, але з любов'ю, без сорому та присоромлення".
Я вважаю, що частково він має рацію.
