Цікавий
Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно — весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить — щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається — аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. — Здоров, Кіндрате! — Влас гукає.— Куди се бог носив? — А на базар пашню возив,— Кіндрат йому мовляє. — Що ж,— Влас пита,— чи справивсь молодцем? — А бач, вертаюсь порожнем… Та що балакать нам про теє… Ось попитай, що бачив я! І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, Що тільки в казці розказать. Дивлюся — люди аж кишать… Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть… Всі кажуть: треба заплатить. Віддав я копу — ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись: Яких я бачив там звірюк, Довготелесих та страшних гадюк, Комашечок… А овечата? Подивишся — аж сміх бере: Такі малесенькі, як кошенята… Хоч німець грошики й дере, Та вже ж і диво, пане-брате! — А бачив бугая, Кіндрате? — Питає Влас,— учора був У городі наш титар… З ним їздив і Микола-писар… Од них я чув, Що є бугай над бугаями, Неначе добрий віз з снопами… — Який бугай? Я бугая Не вгледів якось, пане-брате… — Овва! Такий же ти, Кіндрате!
Таких Кіндратів бачив я,— Уміють добре прибрехати… Та цур їм! — лучче не чіпати…
