Байки Леонiда Глiбова, Огонь і Гай

Огонь і Гай Fire and Forest

Під Гаєм хтось Огонь покинув,— Чи подорожній там, чи косарі були, Чи, може, вівчарі картопельку пекли — Вітрець моторненький прилинув І потихеньку роздував. Under the Grove, someone left the fire, - Was it a traveler there, or were there mowers, Or maybe the shepherds were baking potatoes - A small motor breeze came in and slowly blew it. Розжеврівся Огонь, аж іскри кидать став… — Ой Гаю! Гаю зелененький! Green grove! — Промовив він, пускаючи димок.— Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький? - He said, blowing smoke. - Do you see how warm I turned out to be? В холодний час нагрів би ввесь Гайок… Мене покинули, мою забули службу; Коли б Вітрець не був, то, може б, я погас. In cold weather, the whole Hayok would be heated... I was abandoned, my service was forgotten; If Vitrets had not been there, maybe I would have died. Скажу тобі під сей веселий час: Чому б з тобою нам не поєднати дружбу? I will tell you during this happy time: Why don't we combine friendship with you? Всю нічку я б тобі світив І видненько б було, хто б не ходив: Чи звір який у гущині сховався, Чи злодій уночі з сокирою підкрався; І знали б нас як двох братів, І я б горів, і ти б шумів, Не турбувало б нас ніяке лихо враже. I would shine the whole night for you And it would be clear who was walking: Or a beast that hid in the thicket, Or a thief sneaked up at night with an ax; And we would be known as two brothers, And I would burn, and you would make noise, No calamity would bother us. Чи правду я кажу — нехай Вітрець нам скаже! Whether I am telling the truth - let Vitrets tell us! — Авжеж, що так! — піддакнув їм Вітрець, Усюди вдатний молодець. Не довго думав Гай, на брехні спокусився, Не знаючи того, який Огонь дружок. Guy didn't think for long, he was tempted by a lie, not knowing what kind of friend Fire is. Вітрець їм зараз прислужився: Мерщій поніс Огонь в Гайок І на суху поклав полянку. The wind served them now: Mershchii carried the fire to Hayok and put it on a dry glade. Світив Огонь всю нічку, аж до ранку. Попереду він за сушню узявсь І потихеньку став тріщати, А як Вітрець-підлиза розгулявсь, Тоді вже всюди став палати І братика свого по пожалів: І обпалив його, і обсмалив. Пропав Гайок, аж жаль було глядіти,— Мов чорная мара стоїть; Вже більш йому не зеленіти І краю рідного не веселить.

Молодіж любая, надія наша, квіти! Пригадуйте частіш ви баєчку мою; Цурайтеся брехні і бійтеся дружити З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.