Розділ перший, 2 Section one, 2

Гордій лежав горілиць до відчиненої брами, угрузши верхньою частиною тіла у сіно. Gordiy (1)|lay|on his back||open|gate|sinking|upper||||hay Gordy lay his torch against the open gate, plunging his upper body into hay. Витягнені ж ноги на всю свою довжину приємно трималися вище рівня живота. Extended||||||length||were holding|||of the abdomen The extended legs, for the whole of their length, were pleasantly kept above the level of the abdomen. Вся його істота була сповнена бадьорого тепла, що йшло і від кожуха, який покривав лише по рамена, і від пахощів сіна, під ним розворушених. ||being|||invigorating||||||the coat||covered|||shoulders|||fragrance of hay|hay|||stirred up His whole being was full of invigorating warmth, coming from both the casing that covered only his shoulders and the incense of hay under him. З правого боку, в стрісі, стриміла до половини коса без кісся і поблискувала від місячного світла, що тримало в непорушних чарах і верхи верб, і осик, і яворів, які витикалися з яру нарівні з брамою клуні, і по той бік на горбі священиків дім. |right|||the eaves|the eaves|||sickle||the braid||sparkled||moonlight|light||||unmoving|charms||the tops|willow||aspen||maple trees||stuck out|||on level with||the barn gate|||||||hill|| On the right side, in the stress, she kept her braids half-slashed without hair and glinted from the moonlight, holding the willow-tops and willows, aspen, and sycamores protruding from the ravine along with the gates of the priests, and beyond that on the priests' hill. home. А ген-ген далі височіла під самим місяцем мовчазна церква. |there|||towered||||silent| And the silent church continued to rise under the moon. Нижче від неї ліворуч і праворуч темніло село. ||||||darkened| Below her, the village was darkening to the left and right. Над ним ворушився білий туман, неначе формувалися для церкви крила того самого кольору, що і її стіни. ||was swirling|||as if|were forming|||wings||||||| A white fog moved above it, as if the wings of the church were being formed in the same color as its walls. Давно вже затихли тітчині кроки в подвір'ї, і в селі й над селом світилася біла тиша. ||had fallen silent|aunt's|||||||||||| My aunt's footsteps in the yard had long since ceased, and white silence glowed in the village and over the village. Ніч була проти неділі. ||before|Sunday It was the night before Sunday.

В Гордієвій душі промайнуло все семінарське життя без пригод і без радощів, за якими його молода душа тужила не вгаваючи і під час студій, і під час самотніх блукань по черкаських вечірніх празникових вулицях. |Gordiev's||||seminar life|||adventures|||joys||||||longed||without ceasing|||||||||wanderings||Cherkasy|evening festive|holiday| Hordii's entire seminary life passed by without adventure and without the joys that his young soul longed for during his studies and during his lonely wanderings through the streets of Cherkasy in the evening. І думка, підкинута зором, зупинилася над церквою між місяцем і хрестом, тим, що на найвищій бані. ||thrown||||the church||||the cross||||highest|dome And the thought, thrown up by my vision, stopped over the church between the moon and the cross, the one on the highest dome. Зупинилася на мерехтливій зірці, до якої жодна людська сила вовіки вічні не досягне своїм реальним дотиком. |||||||||forever|||||| She stopped at a shimmering star that no human power will ever reach with its real touch. І похолоділо в його душі. |it got cold||| And his soul became cold. Він відчув безодню світову як продовження тієї пустки життєвої, серед якої його маленьке серце билося тривогою, чуючи свою приреченість, мабуть, їй, уже світовій пустелі. ||the abyss|worldly||||emptiness|||||||was beating||||doom||||| He felt the abyss of the world as a continuation of the wasteland of life, in the midst of which his little heart was beating with anxiety, feeling his doom, perhaps, to this world desert. З'явилося дике бажання схопитися і бігти до тітки. |||grab||||aunt I had a wild desire to get up and run to my aunt. І коли там двері заперті, то скажено гнатися через поле, поки не зустріне якусь людину, може дівчину, і вхопити її руку, притиснути до серця і крикнути: "Людино, глянь у світ і збагни, де ми. ||||locked||madly|chase|||||||||||grab|||press||||shout|human|||||understand|| And when the door is locked, he runs frantically across the field until he meets a person, maybe a girl, and grabs her hand, presses it to his heart and shouts: "Man, look at the world and realize where we are. І зрозумій, що ми манюсенькі-манюсенькі... { роковані на поталу комусь страшному і незбагненому... і через те наш розпач нехай буде великим чуттям згоди між теплом твого єства і мого аж до останнього нашого зітхання, бо за ту кривду, що ми з'явилися на світ, ніхто ні перед ким не стане покутувати і ніхто нас не пожаліє, крім нас самих". |understand|||tiny|tiny|doomed||fate||||incomprehensible|||||||||sense|||||being|||||||||||injustice||||||||||||atone|||||will pity||| And understand that we are tiny, tiny... {cursed to be a slave to someone terrible and incomprehensible... and because of this, let our despair be a great sense of agreement between the warmth of your being and mine until our last breath, for no one will atone to anyone for the wrong that we have been born, and no one will pity us except ourselves."

І саме в цю мить щось у яру заспівало таким сумним, чистим та високим голосом, що луна від нього нестримною потугою покотилася через село проз церкву в степ і вдарилася в високе небо — і воно над степом і селом і над осяяним від місяця церковним хрестом не видержало тієї туги, що підіймали людські звуки у немирінність ночі... не видержало і стало возноситись вище і вище... стало розходитись ширше і ширше... А голос жіночий безперестанку тужив: |||||||the ravine|sang||sad||||||echo|||uncontrollable|strain|rolled|||towards|||||struck||||||||||||moonlit|||church|cross||withstood||strength||lifted||||the immensity|||withstood|||rising|higher and higher||||to spread|||||||without stopping|took And at that very moment something in the ravine sang in such a sad, clear, and high voice that the echo from it rolled through the village and past the church into the steppe and hit the high sky, and it could not bear the longing that human sounds lifted into the immensity of the night.... it could not stand it and began to rise higher and higher... it began to spread wider and wider... And the woman's voice kept on lamenting:

Ой горе, горе з такою годиною! Oh, woe, woe with such an hour!

Прокляла мати малою дитиною, cursed||| She cursed her mother when she was a small child,

Прокляла мати і щастя позбавила, My mother cursed me and deprived me of happiness,

Під тинами людськими без жалю поставила... |the human fences|human||| Under the hedges of people without pity, she put...

В Гордієвім єстві всі почуття притаїлися, і моторошний холод обхопив тіло на теплім сіні і під теплим кожухом, і кожна цятка нервів стала слухом. |Gordiev's|existence|||were concealed||terrifying||gripped|||warm|||||cloak|||spot|||hearing All his senses were hidden in Gordii's being, and a terrible cold gripped his body on the warm hay and under the warm coat, and every speck of nerve became a hearing.