×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими правилами обробки файлів «cookie».

image

Старший боярин, Розділ тринадцятий, 3

Розділ тринадцятий, 3

А за нею покійницькі покривала так хурчать, неначе цівки на прядці у тієї вдовиці, що, приспавши дітей, довго вночі пряде, поки сон не зможе її. І, добігши до свойого гробу, незапечатана душа зникає в ньому. Але Гордій не ждав, поки лусне хрест, а по тій гілляці, що звисала в монастирське подвір'я, спустився руками і плигнув на землю. Попід мурами росла стрижена акація, а по той бік неї світилася стежка, над якою у вишеньках і в кущах бузку біліла келія з маленьким ганочком. В її лівій половині з двох невеличких віконець ледве-ледве блимало світло. Лундик, оглянувшися на всі боки, підійшов до вікна. Зсередини над ним висіла серпанкова запона. І під супротивною стіною стояло ліжко з дівочою постіллю. Над подушкою в кутку висів образ Спасителя, прибраний рушником і заквітчаний у якесь зілля. І світилася лампадка перед ним. Але живої душі не було. Що робити? І він постукав у шибку двічі так, як навчав отець Дмитра і відчув такий же спокій, який він уже переживав, коли цілився на Проня, аби вбити.

Із-за стіни швиденько вийшла дівчина, одягнена в рясу, і, одкинувши клямку, ввійшла в сіни. І гуркнула засувом. Гордій ждав, що вона вийде надвір, і вже ніяковів, не знаючи, як опанувати ситуацію. Але вона мелькнула знов у вікні за ту саму стіну, з-за якої виходила. Хлопець, далі вже не вагаючися, зійшов на ганок і відчинив двері в сіни. Із них у келію двері були вже навстіж... І він опинився у пристановищі якоїсь дівчини в чернецькім одязі і сказав:

— Добривечір!

Черничка, стоячи коло маленького столика, на якім лежав дерев'яний хрест, і спираючися лівою рукою на ріжок таки ж цього столика, застеленого чорним обрусом, замість звичайного привітання на привітання, спиталася злякано:

— Хто ви такий?

— Я Лундик! — була відповідь.

— А хто ж вас навчив, як до мене добратися?

— Ваш батько. Вони послали мене до вас сказати, що виїздять із цих країв на кілька років.

Остаточно упізнавши панну Варку, Гордій виклав, так би мовити, офіціальну причину свого візиту.

— Дякую. Був у мене батько про людське око, а тепер у мене виривають його і з цієї ділянки людських відносин. Роблять найсиротішою сиротою навіть у цих стінаx. Так можуть справлятися тільки ті люди, які на цім світі не те що не шанують, а навіть нищать свою кревність. Люди заклопотані тільки собою. Люди дикі. Ідіть негайно з цієї оселі. Лишіть мене моїй самотині, про яку я так розпачливо марила останній час. Чого ж ви стоїте? Облиште мене, —майже вигукнула тремтячим голосом нещасна дівчина. Гордій остовпів від несподіваного звороту мови і спитався з таким почуттям, яке опановує ту людину, що, впавши в водяний вир, шукає очима, за віщо б ухопитися руками, аби тільки не осісти своєю вагою у глибокий, смертельннй холод бурхливої стихії:

Learn languages from TV shows, movies, news, articles and more! Try LingQ for FREE

Розділ тринадцятий, 3

А за нею покійницькі покривала так хурчать, неначе цівки на прядці у тієї вдовиці, що, приспавши дітей, довго вночі пряде, поки сон не зможе її. |||the deceased|||hiss||spools||spindle|||the widow||having lulled||||||||| І, добігши до свойого гробу, незапечатана душа зникає в ньому. |having run|||||||| Але Гордій не ждав, поки лусне хрест, а по тій гілляці, що звисала в монастирське подвір'я, спустився руками і плигнув на землю. ||||||||||branch||||monastery||||||| Попід мурами росла стрижена акація, а по той бік неї світилася стежка, над якою у вишеньках і в кущах бузку біліла келія з маленьким ганочком. |||trimmed||||||||||||the cherry trees||||||cell|||porch В її лівій половині з двох невеличких віконець ледве-ледве блимало світло. ||||||small|windows|||flashed| Лундик, оглянувшися на всі боки, підійшов до вікна. |looking around|||||| Зсередини над ним висіла серпанкова запона. ||||silk|curtain І під супротивною стіною стояло ліжко з дівочою постіллю. ||opposite|wall|||||bedding Над подушкою в кутку висів образ Спасителя, прибраний рушником і заквітчаний у якесь зілля. ||||||the Savior|dressed|||adorned||| І світилася лампадка перед ним. ||a lamp|| Але живої душі не було. Що робити? І він постукав у шибку двічі так, як навчав отець Дмитра і відчув такий же спокій, який він уже переживав, коли цілився на Проня, аби вбити. |||||||||||||||||||had experienced||||||

Із-за стіни швиденько вийшла дівчина, одягнена в рясу, і, одкинувши клямку, ввійшла в сіни. ||||||||robe|||||| І гуркнула засувом. |thundered|with a bolt Гордій ждав, що вона вийде надвір, і вже ніяковів, не знаючи, як опанувати ситуацію. ||||||||was feeling awkward||||manage| Але вона мелькнула знов у вікні за ту саму стіну, з-за якої виходила. ||flashed||||||||||| Хлопець, далі вже не вагаючися, зійшов на ганок і відчинив двері в сіни. Із них у келію двері були вже навстіж... І він опинився у пристановищі якоїсь дівчини в чернецькім одязі і сказав: ||||||||||||shelter||||monk's|||

— Добривечір!

Черничка, стоячи коло маленького столика, на якім лежав дерев'яний хрест, і спираючися лівою рукою на ріжок таки ж цього столика, застеленого чорним обрусом, замість звичайного привітання на привітання, спиталася злякано: Blueberry|||||||||||leaning||||corner|||||covered||tablecloth|||||||

— Хто ви такий?

— Я Лундик! — була відповідь.

— А хто ж вас навчив, як до мене добратися?

— Ваш батько. Вони послали мене до вас сказати, що виїздять із цих країв на кілька років. |||||||are leaving||||||

Остаточно упізнавши панну Варку, Гордій виклав, так би мовити, офіціальну причину свого візиту. ||||||||to say|official|||

— Дякую. Був у мене батько про людське око, а тепер у мене виривають його і з цієї ділянки людських відносин. |||||||||||they are taking away||||||| Роблять найсиротішою сиротою навіть у цих стінаx. |the most miserable|||||walls Так можуть справлятися тільки ті люди, які на цім світі не те що не шанують, а навіть нищать свою кревність. ||manage|||||||||||||||destroy||kinship Люди заклопотані тільки собою. |are preoccupied|only| Люди дикі. Ідіть негайно з цієї оселі. Лишіть мене моїй самотині, про яку я так розпачливо марила останній час. leave||||||||||| Чого ж ви стоїте? Облиште мене, —майже вигукнула тремтячим голосом нещасна дівчина. leave||||||| Гордій остовпів від несподіваного звороту мови і спитався з таким почуттям, яке опановує ту людину, що, впавши в водяний вир, шукає очима, за віщо б ухопитися руками, аби тільки не осісти своєю вагою у глибокий, смертельннй холод бурхливої стихії: |of the poles|||turn of events||||||||overcomes|||||||||||||grab|||||sink|||||mortal|||