×

我们使用cookies帮助改善LingQ。通过浏览本网站,表示你同意我们的 cookie 政策.


image

Украинский кризис, Ахметов несе пряму відповідальність за те, що відбувається на Донбасі – Гармаш

Ахметов несе пряму відповідальність за те, що відбувається на Донбасі – Гармаш

Ахметов несе пряму відповідальність за те, що відбувається на Донбасі – Гармаш Версія для друку Коментувати (1) Поділитись у соціальній мережі

«Ми воюємо з Росією, але чомусь це називається АТО» – Сергій Гармаш

РОЗМІР ШРИФТУ Інна Кузнецова

06.06.2014

Інна Кузнецова: Сьогодні у журналістів професійне свято. У мережі «Фейсбук» дехто пише про святковий журналістський ранок і про підсумки професійно прожитого року. Але дехто може говорити про зовсім не святкові дні. Тому що українська журналістика нині живе у воєнних умовах, не звичних для себе. Тому що за останніх 70 років журналістам України не доводилося перебувати у тих умовах на території України, в яких багато з них перебуває зараз. Сергію Гармашу ту журналістику, до якої він звик, довелося залишити у Доненьку через неможливість там працювати, бо це вже було небезпечно для життя. Він змушений бути тут. Пане Гармаш, якою має бути журналістика у військовий час?

Додати до плейлиста ЗАВАНТАЖИТИ

Сергій Гармаш: Мабуть, військовою. – Колись згадували жартома пісню ще радянських часів «С лейкой и с блокнотом, а то и с пулеметом». Виглядає так, що вже без блокнота, а, мабуть, з ноутбуком і відеокамерою, а далі вже у кого що. Приїхав з Донецька у Київ і… Тут мирне життяСергій Гармаш Сергій Гармаш: Я взагалі хочу сказати, що приїхав з Донецька у Київ і… Тут мирне місто, мирне життя. Я зараз можу дозволити собі ходити у тренажерну залу, в театр. У Донецьку я такого не мав останніх два місяці. І хочу донести, в цій країні йде війна!Сергій Гармаш І хочу донести до людей і в Києві теж, і до журналістів теж, що ця країна воює, в цій країні йде війна! І те, що вона відбувається поки що далеко, там на сході, то це не означає, що її немає тут, у Києві. Просто ви тут ще цього не відчули. Ми вже відчули. Тому що я не можу приїхати до себе додому у Донецьк. Я не можу зі своїм розпіареним, вибачте, на телебаченні обличчям приїхати у Донецьк теж. Тому що я розумію, що далі, ніж залізний вокзал, я не піду нікуди. І потім мене обміняють на якогось сепаратиста. Тобто умов для праці журналістів у Донецьку, якщо це журналісти об'єктивні все ж таки, якщо ці журналісти пишуть не те, що хоче «Донецька республіка», не має взагалі ніяких. Ми були змушені розпустити свій офіс і зробити його віртуальним просто, щоб бойовикам не було куди прийти і ставити свої умови. І кожного дня я з тривогою дивлюся на телефон, коли мені дзвонять з Донецька, я завжди очікую якоїсь поганої новини, що когось з моїх людей взяли чи щось з ними зробили. Це ситуація така. – Пані Романюк, Ви є представником «Репортерів без кордонів». Раніше «Репортери без кордонів» – це було щось таке, що от кордон ніяк не був в межах України. А зараз виглядає так, що кордон для журналістів у власній країні. От для пана Гармаша рідне місто стало кордоном. Через Україну проходить кордон між демократичним світом і патріархальним радянським суспільствомОксана Романюк Оксана Романюк: Так. І можна навіть так сказати, що через Україну проходить кордон між демократичним світом і якимось патріархальним радянським суспільством. Більше 30 випадків нападів на офіси місцевих ЗМІ на сходіОксана Романюк Якщо говорити про журналістів, які працюють у Донецькій області, дійсно, їм працюється надзвичайно складно. Перш за все тому, що йде страшний тиск на місцеві ЗМІ. Ми зафіксували більше 30 випадків нападів на офіси місцевих ЗМІ. Це коли люди приходили з бітами, з автоматами, палили офіси місцевих ЗМІ саме на сході країни. Це взагалі неприпустимо. Ми думаємо, що ця ситуація пов'язана з тим, що люди, які живуть на сході, отримують дві протилежні картинки. Одна картинка з українських ЗМІ, центральних, які кажуть, що у нас реформи, у нас Порошенко обраний шляхом прозорих виборів, а паралельно отримують картинку з Росії, що вас всіх змусять ходити на гей-паради, там «бандерівці», «нацисти», «фашисти». І в цих умовах найбільше довіру викликають саме місцеві ЗМІ. Тому що вони говорять мовою цього регіону, вони знають цих журналістів, вони знають, кому можна довіряти. Саме через це йде дуже великий тиск на офіси місцевих ЗМІ. – Сьогодні мені довелося спілкуватися телефоном з одним моїм знайомим з Луганської області. Він у мене запитав: а як там у вас в Києві? Я кажу: а що у Києві – все у Києві спокійно. А як з мародерством? І я запитую: з яким мародерством? Де? Що? Він мені каже: у вас же ж мародери! За його словами, групи Корчинського мародерствують. Я кажу: якщо у тебе є інформація про це, то передай мені, будь ласка, бо нам це потрібно для журналістського розслідування, ми цим будемо займатися. Він мене перевів на інше. Відразу ж його зацікавило, що зараз з будинком Януковича у «Межигір'ї». Я кажу: там живуть біженці. А він: а чому біженці не живуть в будинках Порошенка та Тимошенко? От! Оксана Романюк: Тому що ці будинки – це задекларована власність, куплена за власні гроші. Якщо говорити про Порошенка. А Янукович – це трошки інша ситуація. – Це приклад того, як люди зазомбовані. Люди живуть у зовсім іншій реальності, ніж вся країна. Думають досі «Правий сектор» все захоплює. Не розуміють, війна йде тільки в двох областях. В іншій частині України немає. Поки що. І кияни цього, не розуміютьСергій Гармаш Сергій Гармаш: Це приклад того, що там є друга реальність. І люди живуть у зовсім іншій реальності, ніж вся країна. Вони думають досі, що тут «Правий сектор» все захоплює. Вони думають, що тут грабують банки. І вони не розуміють, що війна йде тільки в цих двох областях. Війни в іншій частині України немає. Поки що. І кияни цього, до речі, не розуміють. – На території Донецької області зараз перебуває кореспондент Радіо свобода Левко Стек. Він зараз з нами на телефонному зв'язку. Левко, Ви зараз поміж військових. Як журналістам перебувати у військових умовах? Левко Стек: Насамперед треба зрозуміти, що тут, на території Донецької і Луганської областей, відбувається, ми не зовсім правильно усвідомлюємо, перебуваючи у Києві або в інших регіонах. Нам здається, що АТО, десь там хтось стріляє. Але, виходить, тут триває війна, є всі ознаки війни. Біженці, поранені, перестрілки і смерті. Тому журналістам тут працювати, як завжди у гарячих точках: чи то у Ліберії, чи то в Іраку, чи то в будь-якій іншій країні. Військовим ми – зайвий баласт, який нічим не є кориснийЛевко Стек Головне, на чому ґрунтується робота журналіста, як на мене, я, звісно, не маю великого досвіду, але з того, про що я встиг поспілкуватися зі своїми колегами, що сам встиг помітити, то це людські стосунки журналіста і безпосередньо тих, з ким ти перебуваєш поряд. Тобто не так важливо, з якого ти ЗМІ, яке в тебе завдання і все інше, доки в тебе немає довіри між тобою і українськими солдатами, навряд чи щось вийде. Бо військовим значно простіше відмовити журналісту в будь-якій допомозі, у будь-якій зйомці чи у виданні будь-якого матеріалу, аніж взяти на себе зайву відповідальність. Тобто для них ми – зайвий баласт, який нічим не є корисний. Але оскільки ми тут, то треба на це якось реагувати. Зазвичай реакція досить груба. Але я їх розумію – у них свої завдання, а у нас свої завдання. Тому доволі непросто добувати якісь матеріали. Але якщо тобі все ж таки вдається налагодити контакт з людьми, порозумітися, знайти спільну мову, то вони з розумінням ставляться до цього. – Левко говорив про те, що журналісти у зоні бойових дій іноді стають тягарем для військових. Тут це теж проблема. Не знімати обличчя, або ж знімати у балаклавах, не знімати секрети, потрібно розробити такі регуляції. Це полегшить співпрацю військових і журналістівОксана Романюк Оксана Романюк: Насправді це не проблема, наприклад, для інших країн. Наскільки я знаю, у США є спеціальні регуляція, які супроводжують війська. У тому ж Іраку. Тобто у них є певні зауваження. Наприклад, не знімати обличчя, або ж знімати обличчя у балаклавах, не знімати секрети, можна знімати те і те. Нам потрібно розробити такі регуляції. І це значно полегшить співпрацю військових і журналістів. Обов'язково це потрібно зробити. Тому що зараз відбуваються дуже часто такі ситуації, якщо немає особистого контакту, як каже Левко, журналіст приходить до військових, ті забороняють знімати просто все, журналіст тоді починає знімати тихо все на зло, потім просто міняє картку пам'яті і показує щось інше. Те ж саме – проблема з іноземними журналістами, які приходять, начебто не знають мови, теж знімають все. Зрозуміло, що все знімати все ж таки не бажано в умовах військової операції. Через це потрібно підійти з розумом і розробити такі регуляції. – Хто мав би це розробити? Оксана Романюк: Я думаю, що, напевне, журналістська спільнота у співпраці з СБУ. Я, напевне, зараз через Радіо Свобода закличу до співпраці. І на наступному тижні зустрінемося з представниками української влади і спробуємо якісь такі штуки розробити. Я думаю, що це буде правильно. – Може, РНБО? Оксана Романюк: Дізнаємося на наступному тижні. Немає державної інформаційної політики у стані війни, ми воюємо з Росією, але це чомусь називається АТОСергій Гармаш Сергій Гармаш: Тут треба казати не просто про співпрацю журналістів і військових, а про те, що немає взагалі державної інформаційної політики у стані війни, бойових дій. Тобто ми воюємо з Росією практично, але це чомусь не називається війною. Це називається АТО. Багато журналістів бояться, мабуть, називати терористів терористами. Немає інформаційної політики, яка взагалі зробила би неможливим продовження вприскування цієї «інформаційної отрути», яка йде з Росії. Тому що і зараз, я вважаю, на сході майже немає українських ЗМІ. У Краматорські і у Слов'янську взагалі ніяких немає. Люди обробляються лише… – Я прочитала у мережі «Фейсбук» написав один з колег: «Сьогодні бандити спалили редакцію торезької міської газети «Гірняк». Схоже, я залишаюся без роботи. Мало їм було погромів. Люди з будинку, в якому знаходиться редакція, дуже налякані. У них істерика. Вони з речами готові вже залишати свої квартири.». Сергій Гармаш: Я про це і кажу, що ЗМІ мають бути визначені, як стратегічні об'єкти. Їх треба захищати, їм треба допомагати ідеологічно у тому числі. У нас це все просто кинуте напризволяще, ніхто цим не займається. – Якщо це все покинуто, то, можливо, журналістська спільнота має сама звернутися до новообраного президента чи до РНБО. До речі, з'явилася інформація про те, що заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар подала у відставку саме сьогодні. Оксана Романюк: Наскільки я знаю, вона і раніше планувала подати у відставку. Вона у «Фейсбук» написала причини. Не пам'ятаю точно. Здається, що… Сергій Гармаш: Вона просто написала, що тепер цим має займатися адміністрація нового президента. І все. Оксана Романюк: Це вже відповідальність. Якщо говорити про державну інформаційну політику, насправді, мені здається, в Україні це неможливо зробити так, як в Росії. Перше – це тому, що у нас відсутня вертикальна цензура в країні. У Росії всі ЗМІ, 99% контролюються Путіним. І вони можуть спускати туди меседжі, можуть проводити цю «політику фейкових новин». Нам не потрібно брати приклад з цього взагалі. – Так. Ви сказали, що в нас не можна це зробити, як в Росії. А й не потрібно, як у Росії. Оксана Романюк: Так. Друге – це питання ресурсів. Якщо подивитися на «Раша Тудей», куди інвестуються сотні мільйонів євро, у нас немає таких «газпромівських» доларів. Що ми можемо протиставити? Перше – це прозорість. Ми маємо сюди запрошувати максимально журналістів із закордонних ЗМІ. Тому що наша цільова аудиторія – це, зрозуміло, Європа. Ми не змінимо Росію. Давайте будемо об'єктивними. І наша цільова аудиторія – це, звісно, Україна. Це якби і східні регіони країни. Але там дуже складно донести інформацію саме через фізичну агресію, саме через те, що терористи зі зброєю приходять і захоплюють телевежі, захоплюють ЗМІ. І вибити їх звідти можна тільки в рамках АТО, тільки за допомогою зброї. Або знову ж таки, як Ви кажете, ставити охорону. Але ж не поставиш охорону до кожного ЗМІ. Тому що знову ж таки немає ресурсів, наскільки я розумію. В нас маленька армія, у нас проблеми з озброєнням. І через це, власне, Путін напав на країну (і Янукович інвестував погано), коли країна надзвичайно слабка. І з цим дуже велика проблема пов'язана. Сергій Гармаш: Я задам питання. У нас така дискусія виникла. Чим взагалі повинна, на Вашу думку, відрізнятися журналістика під час війни від тієї журналістики, яка у мирний час? Має бути якась різниця чи ні? Об'єктивність і точність інформації – ключовий момент. Це буде працювали на Україну й за межамиОксана Романюк Оксана Романюк: Різниця у двох рівнях полягає. Перший – це об'єктивності дотримуватися. Але під час війни це мають бути факти, має бути прозорість, мають бути речі названі своїми іменами. Я проти того, щоб перебільшувати цифри, які, наприклад, винищені під час АТО чи ще чогось. Об'єктивність і точність інформації – це ключовий момент. Мало того, це буде працювали на Україну не лише в середині країни, але й за межами. Але є ще один ключовий момент. І він не пов'язаний, напевне, з інформаційною категорією. Це категорія фізичного тиску і категорія безпеки журналістів. Робота журналістів в таких умовах. За них має потурбуватися держава, щоб журналісти могли працювати безперешкодно, щоб вони могли працювати безпечно – В умовах війни складно працювати безпечно, направду. Але у будь-якому разі журналіст має дотримуватися журналістських стандартів. Оксана Романюк: Однозначно. Сергій Гармаш: У мирний час також. Але різниця є. Тому що, коли ми кажемо про російські ЗМІ, то це вже не ЗМІ. Це засоби масової пропаганди. Якщо ми кажемо, що йде війна, то ми всі знаємо, що почалася вона з «інформаційної війни». Тобто ця фізична війна готувалася «інформаційною війною». Якщо зараз ми воюємо фізично з бойовиками з Росії або ж з одуреними ними людьми, то треба казати про те, що треба воювати інформаційно теж. Оксана Романюк: Як? Сергій Гармаш: Хоча би тим, щоб не давати цій отруті впорскуватися знову і знову в цей хворобливий регіон. А ми чомусь дозволяємо це. Ми нічого не робимо, щоб цього робилося. Оксана Романюк: Чекайте. Заблоковані чотири ключові російські телеканали. Далі – це питання до провайдерів. Тому що у нас провайдери – це комерційні структури. Вони не належать державі. Треба порушувати кримінальні справи проти кожного окремого провайдера. Це добра воля провайдерів. Сергій Гармаш: Ну, а чому не порушуються кримінальні справи? Оксана Романюк: Подавайте до суду. – Це питання, очевидно, не до пані Романюк. Тому що вона не є регулюючим органом. Оксана Романюк: До речі, питання з регулюючим органом. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення зараз не функціонує, оскільки мають бути обрані нові члени до цього регулюючого органу. І друге – це знову ж таки питання того, що захоплюють фізично офіси ЗМІ. І третє – це питання довіри. Навіть, якщо ви будете давати інформацію, яка є об'єктивною, збалансованою, місцеві люди їй просто будуть не вірити. Сергій Гармаш: Їй не будуть вірити ті, хто не хоче вірити. Розумієте? – Але таких людей дуже багато. Маємо запитання радіослухача. Слухач: Цікавинка з того, що я тільки що почув. По-перше, що війна почалася з інформаційної частини. Ні, це помилка. Війна почалася з захоплення території у Криму. Якщо українські військові там жодного спротиву не чинили, то це вже питання до них. І друге. Шановна гостя сказала, що бракує зброї, бракує амуніції, обладнання українським військовим. А бандитам на Луганщині і на Донеччині нічого не бракує. Два дні тому передали, що бандити зайшли у магазин і все винесли. А мені цікаво, що там знайшлися навіть прибори нічного бачення, яких в українській армії чомусь немає. – Це коментар. «Інформаційна війна» все ж таки почалася ще до захоплення території України. Вона почалася набагато раніше. Схід готували до ненависті Партія регіонів, донецька і луганська еліти ,ЗМІ які контролює Ахметов. Він несе пряму відповідальність за те, що відбуваєтьсяСергій Гармаш Сергій Гармаш: Звичайно. Вона вже багато років. І найгірше, що її вів в принципі наш же уряд часів Януковича. Тобто схід готували до цієї ненависті до західної України, до Майдану, їх розпалювали спеціально. Партія регіонів це робила. І місцева донецька і луганська еліти це робили. І ЗМІ, які контролює Ринат Ахметов. І про це треба казати. Я вважаю, що він несе пряму відповідальність за те, що там відбувається зараз. Київ не віддає наказ, щоб люди просто оборонялися. Це ставить солдат перед вибором: або бути зрадником, або вбивцею беззбройної людини. Хтось має взяти відповідальність за такі діїСергій Гармаш А те, що зайшли у Луганську до магазину збройного, то зараз вони заходять у військові частини, забирають зброю. І питання: чому Київ не віддає наказ, щоб люди просто оборонялися? Тому що, за уставом, так, вони мають оборонятися, але не проти мирних мешканців, не проти тіток, який йде на військову частину. А наказу немає! Це ставить наших солдат перед вибором: або бути зрадником, або бути вбивцею беззбройної людини. Тобто хтось має взяти відповідальність за такі дії. – Хтось бере відповідальність на себе через значний час про закриття незначної частки кордону. Хтось бере на себе відповідальність за те, що хоче ввести воєнний стан на території цих двох областей. А хтось вважає, що це не потрібно. Точковими ударами, прибрати верхівку сепаратистів. Є люди, є можливості, немає наказу. Немає політичної воліСергій Гармаш Сергій Гармаш: Ми ж розуміємо, що не потрібно, тому що президент Порошенко хоче розпустити цю Верховну Раду. А якщо вводиться воєнний стан, то це неможливо за законом. Тому, я думаю, його не введуть. А, може, його і не треба вводити. Тому що, на мій погляд, я знаю, що є ресурси, принаймні у Донецькій області, за Луганську область не буду казати, точковими ударами, принаймні, прибрати верхівку сепаратистів. Тобто це можливо зробити, на мій погляд. Є люди, є можливості, немає наказу. Немає політичної волі. – Можливо, політична воля з'явиться після інавгурації. До інавгурації залишилося менше доби. Сергій Гармаш: Сподіваємося. Оксана Романюк: Сподіваємося. – Ви згадували сьогодні одного з олігархів – Рината Ахметова. У нас багато ЗМІ саме підпорядковані олігархам чи їхніми власниками є олігархи. Наскільки це заважає українській журналістиці? Оксана Романюк: Насправді це є питанням, яке заважає не лише інформаційній політиці. Оскільки люди мають право знати, хто маніпулює інформацією, хто стоїть за тим чи іншим ЗМІ. Це заважає розвитку медіа-ринку як такому. Тому що ми не знаємо. Насправді існують дуже великі медіа-холдинги, які мають спільні відділи реклами. В результаті фактично утворюється монополія на ринку реклами. І ЗМІ не можуть заробляти так, як це робиться в цивілізованих країнах. Відповідно вони стають залежними від волі олігархів. Українська журналістська спільнота планує звернутися до ПорошенкаОксана Романюк І сьогодні українська журналістська спільнота, рух «Стоп цензурі!» планує звернутися до президента Порошенка. Можна так вже казати? Чи завтра інавгурація. – Поки що до обраного президента. Щодо прийняття закону про прозорість медіавласності, з офшорками має бути покінчено, з тим, що люди, які обіймають державні посади, мають у своїй власності ЗМІОксана Романюк Оксана Романюк: І одним з ключових питань цього звернення буде політична воля щодо прийняття закону про прозорість медіавласності. З цим, з офшорками має бути покінчено, має бути покінчено з монополізацією ринку, має бути покінчено з тим, що люди, які обіймають державні посади, мають у своїй власності ЗМІ. І з цим є дуже велике питання до пана Порошенка. Чи буде він готовий продати «5 канал» після того, як він стане вже обраним президентом? Тому що ми почули від нього, що він буде готовий продати все… – Продати все, окрім «5 каналу». Оксана Романюк: Це як Берлусконі. Так не прийнято в цивілізованих країнах. Тому це дуже велике питання до нього. І окремо знову ж таки медіа-реформа. – Будемо чекати на медіа-реформу.

Ахметов несе пряму відповідальність за те, що відбувається на Донбасі – Гармаш Akhmetov is directly responsible for what is happening in Donbas - Garmash

Ахметов несе пряму відповідальність за те, що відбувається на Донбасі – Гармаш Версія для друку Коментувати (1) Поділитись у соціальній мережі Akhmetov is directly responsible for what is happening in the Donbass - Garmash Printable version Comment (1) Share on social network

«Ми воюємо з Росією, але чомусь це називається АТО» – Сергій Гармаш

РОЗМІР ШРИФТУ Інна Кузнецова FONT SIZE Inna Kuznetsova

06.06.2014

Інна Кузнецова: Сьогодні у журналістів професійне свято. Inna Kuznetsova: Today is a professional holiday for journalists. У мережі «Фейсбук» дехто пише про святковий журналістський ранок і про підсумки професійно прожитого року. On Facebook, some people write about a festive journalist's morning and the results of their professional year. Але дехто може говорити про зовсім не святкові дні. But some may not be talking about holidays at all. Тому що українська журналістика нині живе у воєнних умовах, не звичних для себе. Because Ukrainian journalism now lives in military conditions that are not familiar to them. Тому що за останніх 70 років журналістам України не доводилося перебувати у тих умовах на території України, в яких багато з них перебуває зараз. Because for the last 70 years, Ukrainian journalists have not had to be in the conditions on the territory of Ukraine in which many of them are now. Сергію Гармашу ту журналістику, до якої він звик, довелося залишити у Доненьку через неможливість там працювати, бо це вже було небезпечно для життя. Serhiy Harmash had to leave the journalism he was used to in Donenka because he could not work there, because it was already life-threatening. Він змушений бути тут. He has to be here. Пане Гармаш, якою має бути журналістика у військовий час? Mr. Harmash, what should journalism look like in wartime?

Додати до плейлиста ЗАВАНТАЖИТИ Add to playlist DOWNLOAD

Сергій Гармаш:  Мабуть, військовою. Sergei Garmash: Apparently, the military. – Колись згадували жартома пісню ще радянських часів «С лейкой и с блокнотом, а то и с пулеметом». - Once they jokingly mentioned a song from the Soviet times "With a watering can and a notebook, and even with a machine gun." Виглядає так, що вже без блокнота, а, мабуть, з ноутбуком і відеокамерою, а далі вже у кого що. It looks like without a notebook, and, apparently, with a laptop and a video camera, and then someone has something. Приїхав з Донецька у Київ і… Тут мирне життяСергій Гармаш Сергій Гармаш:  Я взагалі хочу сказати, що приїхав з Донецька у Київ і… Тут мирне місто, мирне життя. Arrived from Donetsk to Kiev and… Here is a peaceful lifeSergey Garmash Sergey Garmash: In general, I want to say that I came from Donetsk to Kiev and… Here is a peaceful city, a peaceful life. Я зараз можу дозволити собі ходити у тренажерну залу, в театр. I can now afford to go to the gym, to the theater. У Донецьку я такого не мав останніх два місяці. I haven't had such a thing in Donetsk for the last two months. І хочу донести, в цій країні йде війна!Сергій Гармаш І хочу донести до людей і в Києві теж, і до журналістів теж, що ця країна воює, в цій країні йде війна! Serhiy Garmash I want to convey to the people in Kyiv as well, and to the journalists as well, that this country is at war, there is a war in this country! І те, що вона відбувається поки що далеко, там на сході, то це не означає, що її немає тут, у Києві. And the fact that it is happening far away, in the east, does not mean that it is not here in Kyiv. Просто ви тут ще цього не відчули. It's just that you haven't felt it here yet. Ми вже відчули. We have already felt. Тому що я не можу приїхати до себе додому у Донецьк. Because I can't come home to Donetsk. Я не можу зі своїм розпіареним, вибачте, на телебаченні обличчям приїхати у Донецьк теж. I can't come to Donetsk with my face, I'm sorry, on TV. Тому що я розумію, що далі, ніж залізний вокзал, я не піду нікуди. Because I understand that I will not go anywhere further than the railway station. І потім мене обміняють на якогось сепаратиста. Тобто умов для праці журналістів у Донецьку, якщо це журналісти об'єктивні все ж таки, якщо ці журналісти пишуть не те, що хоче «Донецька республіка», не має взагалі ніяких. That is, there are no conditions for the work of journalists in Donetsk, if they are objective journalists after all, if these journalists do not write what the Donetsk Republic wants. Ми були змушені розпустити свій офіс і зробити його віртуальним просто, щоб бойовикам не було куди прийти і ставити свої умови. We were forced to disband our office and make it virtual simply so that the militants had nowhere to come and set their conditions. І кожного дня я з тривогою дивлюся на телефон, коли мені дзвонять з Донецька, я завжди очікую якоїсь поганої новини, що когось з моїх людей взяли чи щось з ними зробили. And every day I look anxiously at the phone when they call me from Donetsk, I always expect some bad news that one of my people was taken or something was done to them. Це ситуація така. This is the situation. – Пані Романюк, Ви є представником «Репортерів без кордонів». - Ms. Romanyuk, you are a representative of Reporters Without Borders. Раніше «Репортери без кордонів» – це було щось таке, що от кордон ніяк не був в межах України. Earlier, Reporters Without Borders was something that the border was not within Ukraine. А зараз виглядає так, що кордон для журналістів у власній країні. And now it looks like the border for journalists in their own country. От для пана Гармаша рідне місто стало кордоном. For Mr. Garmash, his hometown became a border. Через Україну проходить кордон між демократичним світом і патріархальним радянським суспільствомОксана Романюк Оксана Романюк:  Так. The border between the democratic world and patriarchal Soviet society runs through UkraineOksana Romanyuk Oksana Romanyuk: Yes. І можна навіть так сказати, що через Україну проходить кордон між демократичним світом і якимось патріархальним радянським суспільством. And we can even say that the border between the democratic world and some patriarchal Soviet society passes through Ukraine. Більше 30 випадків нападів на офіси місцевих ЗМІ на сходіОксана Романюк Якщо говорити про журналістів, які працюють у Донецькій області, дійсно, їм працюється надзвичайно складно. Перш за все тому, що йде страшний тиск на місцеві ЗМІ. First of all, because there is terrible pressure on the local media. Ми зафіксували більше 30 випадків нападів на офіси місцевих ЗМІ. Це коли люди приходили з бітами, з автоматами, палили офіси місцевих ЗМІ саме на сході країни. It was when people came with bats and machine guns and burned down local media offices in the east of the country. Це взагалі неприпустимо. This is generally unacceptable. Ми думаємо, що ця ситуація пов'язана з тим, що люди, які живуть на сході, отримують дві протилежні картинки. We think that this situation is due to the fact that people living in the east get two opposite pictures. Одна картинка з українських ЗМІ, центральних, які кажуть, що у нас реформи, у нас Порошенко обраний шляхом прозорих виборів, а паралельно отримують картинку з Росії, що вас всіх змусять ходити на гей-паради, там «бандерівці», «нацисти», «фашисти». One picture from the Ukrainian mass media, the central ones, which say that we have reforms, Poroshenko was elected by transparent elections, and at the same time they get a picture from Russia that you will all be forced to go to gay parades, there are "Bandera", "Nazis". "Fascists". І в цих умовах найбільше довіру викликають саме місцеві ЗМІ. And in these conditions, the local media are the most trusted. Тому що вони говорять мовою цього регіону, вони знають цих журналістів, вони знають, кому можна довіряти. Саме через це йде дуже великий тиск на офіси місцевих ЗМІ. This is why there is a lot of pressure on local media offices. – Сьогодні мені довелося спілкуватися телефоном з одним моїм знайомим з Луганської області. - Today I had to talk on the phone with one of my acquaintances from the Luhansk region. Він у мене запитав: а як там у вас в Києві? He asked me: how are you in Kyiv? Я кажу: а що у Києві – все у Києві спокійно. I say: what is in Kyiv - everything in Kyiv is calm. А як з мародерством? And what about looting? І я запитую: з яким мародерством? And I ask: with what looting? Де? Що? Він мені каже: у вас же ж мародери! He tells me: you have looters! За його словами, групи Корчинського мародерствують. According to him, Korczynski's groups are looting. Я кажу: якщо у тебе є інформація про це, то передай мені, будь ласка, бо нам це потрібно для журналістського розслідування, ми цим будемо займатися. I say: if you have information about this, please give it to me, because we need it for a journalistic investigation, we will deal with it. Він мене перевів на інше. He transferred me to another. Відразу ж його зацікавило, що зараз з будинком Януковича у «Межигір'ї». He was immediately interested in what happened to Yanukovych's house in Mezhyhirya. Я кажу: там живуть біженці. I say: refugees live there. А він: а чому біженці не живуть в будинках Порошенка та Тимошенко? And he: why don't refugees live in Poroshenko's and Tymoshenko's houses? От! From! Оксана Романюк:  Тому що ці будинки – це задекларована власність, куплена за власні гроші. Якщо говорити про Порошенка. If we talk about Poroshenko. А Янукович – це трошки інша ситуація. And Yanukovych is a slightly different situation. – Це приклад того, як люди зазомбовані. - This is an example of how people are zombified. Люди живуть у зовсім іншій реальності, ніж вся країна. People live in a completely different reality than the whole country. Думають досі «Правий сектор» все захоплює. They still think that the "Right Sector" captures everything. Не розуміють, війна йде тільки в двох областях. They do not understand that the war is going on in only two areas. В іншій частині України немає. Not in the rest of Ukraine. Поки що. Yet. І кияни цього, не розуміютьСергій Гармаш Сергій Гармаш:  Це приклад того, що там є друга реальність. And the people of Kiev do not understand thisSergey Garmash Sergei Garmash: This is an example of the fact that there is a second reality. І люди живуть у зовсім іншій реальності, ніж вся країна. Вони думають досі, що тут «Правий сектор» все захоплює. Вони думають, що тут грабують банки. They think that banks are being robbed here. І вони не розуміють, що війна йде тільки в цих двох областях. And they do not understand that the war is going on only in these two areas. Війни в іншій частині України немає. There is no war in the rest of Ukraine. Поки що. Yet. І кияни цього, до речі, не розуміють. And the people of Kiev, by the way, do not understand this. – На території Донецької області зараз перебуває кореспондент Радіо свобода Левко Стек. - Radio Liberty correspondent Levko Stek is currently in the Donetsk region. Він зараз з нами на телефонному зв'язку. He is now on the phone with us. Левко, Ви зараз поміж військових. Як журналістам перебувати у військових умовах? How can journalists be in military conditions? Левко Стек:  Насамперед треба зрозуміти, що тут, на території Донецької і Луганської областей, відбувається, ми не зовсім правильно усвідомлюємо, перебуваючи у Києві або в інших регіонах. Levko Stek: First of all, we need to understand what is happening here, in the Donetsk and Luhansk regions, we are not quite aware of when we are in Kyiv or other regions. Нам здається, що АТО, десь там хтось стріляє. It seems to us that anti-terrorist operation, somewhere there someone shoots. Але, виходить, тут триває війна, є всі ознаки війни. But, it turns out, the war is going on here, there are all signs of war. Біженці, поранені, перестрілки і смерті. Refugees, wounded, shootings and deaths. Тому журналістам тут працювати, як завжди у гарячих точках: чи то у Ліберії, чи то в Іраку, чи то в будь-якій іншій країні. That's why journalists work here, as always, in hot spots: whether in Liberia, or in Iraq, or in any other country. Військовим ми – зайвий баласт, який нічим не є кориснийЛевко Стек Головне, на чому ґрунтується робота журналіста, як на мене, я, звісно, не маю великого досвіду, але з того, про що я встиг поспілкуватися зі своїми колегами, що сам встиг помітити, то це людські стосунки журналіста і безпосередньо тих, з ким ти перебуваєш поряд. In the military, we are an extra ballast that is useless. Levko Stack The main thing on which the journalist's work is based , it is the human relationship of the journalist and those with whom you are close. Тобто не так важливо, з якого ти ЗМІ, яке в тебе завдання і все інше, доки в тебе немає довіри між тобою і українськими солдатами, навряд чи щось вийде. That is, it is not so important what kind of media you are from, what your task is and everything else, as long as you do not have trust between you and Ukrainian soldiers, something is unlikely to come out. Бо військовим значно простіше відмовити журналісту в будь-якій допомозі, у будь-якій зйомці чи у виданні будь-якого матеріалу, аніж взяти на себе зайву відповідальність. Because it is much easier for the military to deny a journalist any help, any filming, or the publication of any material than to take on unnecessary responsibility. Тобто для них ми – зайвий баласт, який нічим не є корисний. That is, for them, we are unnecessary ballast that is useless. Але оскільки ми тут, то треба на це якось реагувати. Зазвичай реакція досить груба. Але я їх розумію – у них свої завдання, а у нас свої завдання. Тому доволі непросто добувати якісь матеріали. Але якщо тобі все ж таки вдається налагодити контакт з людьми, порозумітися, знайти спільну мову, то вони з розумінням ставляться до цього. But if you do manage to establish contact with people, get along, and find a common language, they are very understanding. – Левко говорив про те, що журналісти у зоні бойових дій іноді стають тягарем для військових. Тут це теж проблема. Не знімати обличчя, або ж знімати у балаклавах, не знімати секрети, потрібно розробити такі регуляції. No filming of faces, or filming in balaclavas, no filming of secrets, we need to develop such regulations. Це полегшить співпрацю військових і журналістівОксана Романюк Оксана Романюк:  Насправді це не проблема, наприклад, для інших країн. Наскільки я знаю, у США є спеціальні регуляція, які супроводжують війська. У тому ж Іраку. In the same Iraq. Тобто у них є певні зауваження. That is, they have certain comments. Наприклад, не знімати обличчя, або ж знімати обличчя у балаклавах, не знімати секрети, можна знімати те і те. For example, do not remove the face, or remove the face in balaclavas, do not remove the secrets, you can shoot both. Нам потрібно розробити такі регуляції. І це значно полегшить співпрацю військових і журналістів. Обов'язково це потрібно зробити. Тому що зараз відбуваються дуже часто такі ситуації, якщо немає особистого контакту, як каже Левко, журналіст приходить до військових, ті забороняють знімати просто все, журналіст тоді починає знімати тихо все на зло, потім просто міняє картку пам'яті і показує щось інше. Because nowadays there are very often situations like this: if there is no personal contact, as Levko says, a journalist comes to the military, they forbid him to film just anything, the journalist then starts filming quietly out of spite, then just changes the memory card and shows something else. Те ж саме – проблема з іноземними журналістами, які приходять, начебто не знають мови, теж знімають все. The same is the problem with foreign journalists who come in, don't seem to know the language, and film everything. Зрозуміло, що все знімати все ж таки не бажано в умовах військової операції. Через це потрібно підійти з розумом і розробити такі регуляції. – Хто мав би це розробити? - Who should have developed it? Оксана Романюк:  Я думаю, що, напевне, журналістська спільнота у співпраці з СБУ. Я, напевне, зараз через Радіо Свобода закличу до співпраці. I will probably call for cooperation through Radio Liberty. І на наступному тижні зустрінемося з представниками української влади і спробуємо якісь такі штуки розробити. And next week we will meet with representatives of the Ukrainian authorities and try to develop some such things. Я думаю, що це буде правильно. – Може, РНБО? Оксана Романюк:  Дізнаємося на наступному тижні. Немає державної інформаційної політики у стані війни, ми воюємо з Росією, але це чомусь називається АТОСергій Гармаш Сергій Гармаш:  Тут треба казати не просто про співпрацю журналістів і військових, а про те, що немає взагалі державної інформаційної політики у стані війни, бойових дій. There is no state information policy in a state of war, we are at war with Russia, but for some reason it is called ATO Serhiy Harmash Serhiy Harmash: It's not just about cooperation between journalists and the military, but about the fact that there is no state information policy at all in a state of war and hostilities. Тобто ми воюємо з Росією практично, але це чомусь не називається війною. Це називається АТО. Багато журналістів бояться, мабуть, називати терористів терористами. Немає інформаційної політики, яка взагалі зробила би неможливим продовження вприскування цієї «інформаційної отрути», яка йде з Росії. There is no information policy that would make it impossible to continue injecting this "information poison" coming from Russia. Тому що і зараз, я вважаю, на сході майже немає українських ЗМІ. У Краматорські і у Слов'янську взагалі ніяких немає. Люди обробляються лише…   – Я прочитала у мережі «Фейсбук» написав один з колег: «Сьогодні бандити спалили редакцію торезької міської газети «Гірняк». Схоже, я залишаюся без роботи. It looks like I'm out of a job. Мало їм було погромів. Pogroms were not enough for them. Люди з будинку, в якому знаходиться редакція, дуже налякані. У них істерика. Вони з речами готові вже залишати свої квартири.». Сергій Гармаш:  Я про це і кажу, що ЗМІ мають бути визначені, як стратегічні об'єкти. Їх треба захищати, їм треба допомагати ідеологічно у тому числі. They need to be protected, they need to be helped ideologically, among other things. У нас це все просто кинуте напризволяще, ніхто цим не займається. We have it all just thrown at random, no one is doing it. – Якщо це все покинуто, то, можливо, журналістська спільнота має сама звернутися до новообраного президента чи до РНБО. До речі, з'явилася інформація про те, що заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар подала у відставку саме сьогодні. By the way, there was information that the Deputy Secretary of the National Security and Defense Council, Victoria Syumar, resigned today. Оксана Романюк:  Наскільки я знаю, вона і раніше планувала подати у відставку. Вона у «Фейсбук» написала причини. Не пам'ятаю точно. Здається, що…   Сергій Гармаш:  Вона просто написала, що тепер цим має займатися адміністрація нового президента. І все. Оксана Романюк:  Це вже відповідальність. Якщо говорити про державну інформаційну політику, насправді, мені здається, в Україні це неможливо зробити так, як в Росії. Перше – це тому, що у нас відсутня вертикальна цензура в країні. У Росії всі ЗМІ, 99% контролюються Путіним. І вони можуть спускати туди меседжі, можуть проводити цю «політику фейкових новин». Нам не потрібно брати приклад з цього взагалі. – Так. Ви сказали, що в нас не можна це зробити, як в Росії. А й не потрібно, як у Росії. Оксана Романюк:  Так. Друге – це питання ресурсів. Якщо подивитися на «Раша Тудей», куди інвестуються сотні мільйонів євро, у нас немає таких «газпромівських» доларів. Що ми можемо протиставити? Перше – це прозорість. Ми маємо сюди запрошувати максимально журналістів із закордонних ЗМІ. Тому що наша цільова аудиторія – це, зрозуміло, Європа. Ми не змінимо Росію. Давайте будемо об'єктивними. І наша цільова аудиторія – це, звісно, Україна. Це якби і східні регіони країни. This would include the eastern regions of the country. Але там дуже складно донести інформацію саме через фізичну агресію, саме через те, що терористи зі зброєю приходять і захоплюють телевежі, захоплюють ЗМІ. І вибити їх звідти можна тільки в рамках АТО, тільки за допомогою зброї. And they can be driven out of there only within the framework of the ATO, only with the help of weapons. Або знову ж таки, як Ви кажете, ставити охорону. Or again, as you say, to put guards. Але ж не поставиш охорону до кожного ЗМІ. Тому що знову ж таки немає ресурсів, наскільки я розумію. В нас маленька армія, у нас проблеми з озброєнням. І через це, власне, Путін напав на країну (і Янукович інвестував погано), коли країна надзвичайно слабка. І з цим дуже велика проблема пов'язана. Сергій Гармаш:  Я задам питання. У нас така дискусія виникла. Чим взагалі повинна, на Вашу думку, відрізнятися журналістика під час війни від тієї журналістики, яка у мирний час? In your opinion, how should journalism in times of war differ from journalism in peacetime? Має бути якась різниця чи ні? Об'єктивність і точність інформації – ключовий момент. Це буде працювали на Україну й за межамиОксана Романюк Оксана Романюк:  Різниця у двох рівнях полягає. Перший – це об'єктивності дотримуватися. Але під час війни це мають бути факти, має бути прозорість, мають бути речі названі своїми іменами. Я проти того, щоб перебільшувати цифри, які, наприклад, винищені під час АТО чи ще чогось. I'm against exaggerating the numbers that, for example, were killed during the ATO or something else. Об'єктивність і точність інформації – це ключовий момент. Objectivity and accuracy of information is key. Мало того, це буде працювали на Україну не лише в середині країни, але й за межами. Moreover, it will work for Ukraine not only inside the country but also abroad. Але є ще один ключовий момент. But there is one more key point. І він не пов'язаний, напевне, з інформаційною категорією. Це категорія фізичного тиску і категорія безпеки журналістів. Робота журналістів в таких умовах. За них має потурбуватися держава, щоб журналісти могли працювати безперешкодно, щоб вони могли працювати безпечно   – В умовах війни складно працювати безпечно, направду. Але у будь-якому разі журналіст має дотримуватися журналістських стандартів. Оксана Романюк:  Однозначно. Сергій Гармаш:  У мирний час також. Але різниця є. Тому що, коли ми кажемо про російські ЗМІ, то це вже не ЗМІ. Це засоби масової пропаганди. Якщо ми кажемо, що йде війна, то ми всі знаємо, що почалася вона з «інформаційної війни». Тобто ця фізична війна готувалася «інформаційною війною». Якщо зараз ми воюємо фізично з бойовиками з Росії або ж з одуреними ними людьми, то треба казати про те, що треба воювати інформаційно теж. If we are now fighting physically with militants from Russia or with people who have been deceived by them, then we must say that we must also fight informationally. Оксана Романюк:  Як? Сергій Гармаш:  Хоча би тим, щоб не давати цій отруті впорскуватися знову і знову в цей хворобливий регіон. Serhiy Harmash: At least by preventing this poison from being injected again and again into this painful region. А ми чомусь дозволяємо це. Ми нічого не робимо, щоб цього робилося. Оксана Романюк:  Чекайте. Заблоковані чотири ключові російські телеканали. Далі – це питання до провайдерів. Тому що у нас провайдери – це комерційні структури. Вони не належать державі. Треба порушувати кримінальні справи проти кожного окремого провайдера. We need to initiate criminal cases against each individual provider. Це добра воля провайдерів. Сергій Гармаш:  Ну, а чому не порушуються кримінальні справи? Оксана Романюк:  Подавайте до суду. Oksana Romaniuk: Go to court. – Це питання, очевидно, не до пані Романюк. Тому що вона не є регулюючим органом. Оксана Романюк:  До речі, питання з регулюючим органом. Oksana Romaniuk: By the way, the issue with the regulatory authority. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення зараз не функціонує, оскільки мають бути обрані нові члени до цього регулюючого органу. І друге – це знову ж таки питання того, що захоплюють фізично офіси ЗМІ. І третє – це питання довіри. Навіть, якщо ви будете давати інформацію, яка є об'єктивною, збалансованою, місцеві люди їй просто будуть не вірити. Сергій Гармаш:  Їй не будуть вірити ті, хто не хоче вірити. Serhiy Harmash: It will not be believed by those who do not want to believe. Розумієте? – Але таких людей дуже багато. Маємо запитання радіослухача. Слухач:  Цікавинка з того, що я тільки що почув. По-перше, що війна почалася з інформаційної частини. Ні, це помилка. Війна почалася з захоплення території у Криму. Якщо українські військові там жодного спротиву не чинили, то це вже питання до них. І друге. Шановна гостя сказала, що бракує зброї, бракує амуніції, обладнання українським військовим. А бандитам на Луганщині і на Донеччині нічого не бракує. Два дні тому передали, що бандити зайшли у магазин і все винесли. Two days ago it was reported that the bandits went to the store and took everything away. А мені цікаво, що там знайшлися навіть прибори нічного бачення, яких в українській армії чомусь немає. And I'm interested in the fact that there were even night vision devices, which for some reason are not in the Ukrainian army. – Це коментар. «Інформаційна війна» все ж таки почалася ще до захоплення території України. The "information war" began before the seizure of Ukrainian territory. Вона почалася набагато раніше. Схід готували до ненависті Партія регіонів, донецька і луганська еліти ,ЗМІ які контролює Ахметов. Він несе пряму відповідальність за те, що відбуваєтьсяСергій Гармаш Сергій Гармаш:  Звичайно. Вона вже багато років. І найгірше, що її вів в принципі наш же уряд часів Януковича. And the worst part is that it was led by our own government under Yanukovych. Тобто схід готували до цієї ненависті до західної України, до Майдану, їх розпалювали спеціально. That is, the East was prepared for this hatred of western Ukraine, of the Maidan, and they were incited on purpose. Партія регіонів це робила. І місцева донецька і луганська еліти це робили. І ЗМІ, які контролює Ринат Ахметов. І про це треба казати. Я вважаю, що він несе пряму відповідальність за те, що там відбувається зараз. Київ не віддає наказ, щоб люди просто оборонялися. Це ставить солдат перед вибором: або бути зрадником, або вбивцею беззбройної людини. Хтось має взяти відповідальність за такі діїСергій Гармаш А те, що зайшли у Луганську до магазину збройного, то зараз вони заходять у військові частини, забирають зброю. І питання: чому Київ не віддає наказ, щоб люди просто оборонялися? And the question: why doesn't Kyiv order people to just defend themselves? Тому що, за уставом, так, вони мають оборонятися, але не проти мирних мешканців, не проти тіток, який йде на військову частину. Because, according to the charter, yes, they have to defend themselves, but not against civilians, not against aunts who go to the military unit. А наказу немає! Це ставить наших солдат перед вибором: або бути зрадником, або бути вбивцею беззбройної людини. This puts our soldiers in front of a choice: either to be a traitor or to be a murderer of an unarmed man. Тобто хтось має взяти відповідальність за такі дії. – Хтось бере відповідальність на себе через значний час про закриття незначної частки кордону. Хтось бере на себе відповідальність за те, що хоче ввести воєнний стан на території цих двох областей. А хтось вважає, що це не потрібно. Точковими ударами, прибрати верхівку сепаратистів. Point strikes, remove the top of the separatists. Є люди, є можливості, немає наказу. Немає політичної воліСергій Гармаш Сергій Гармаш:  Ми ж розуміємо, що не потрібно, тому що президент Порошенко хоче розпустити цю Верховну Раду. А якщо вводиться воєнний стан, то це неможливо за законом. Тому, я думаю, його не введуть. А, може, його і не треба вводити. Тому що, на мій погляд, я знаю, що є ресурси, принаймні у Донецькій області, за Луганську область не буду казати, точковими ударами, принаймні, прибрати верхівку сепаратистів. Because, in my opinion, I know that there are resources, at least in the Donetsk region, for the Luhansk region I will not say, point blows, at least to remove the top of the separatists. Тобто це можливо зробити, на мій погляд. Є люди, є можливості, немає наказу. Немає політичної волі. – Можливо, політична воля з'явиться після інавгурації. До інавгурації залишилося менше доби. Less than a day left before the inauguration. Сергій Гармаш:  Сподіваємося. Оксана Романюк:  Сподіваємося. – Ви згадували сьогодні одного з олігархів – Рината Ахметова. - You mentioned today one of the oligarchs - Rinat Akhmetov. У нас багато ЗМІ саме підпорядковані олігархам чи їхніми власниками є олігархи. Наскільки це заважає українській журналістиці? Оксана Романюк:  Насправді це є питанням, яке заважає не лише інформаційній політиці. Оскільки люди мають право знати, хто маніпулює інформацією, хто стоїть за тим чи іншим ЗМІ. Це заважає розвитку медіа-ринку як такому. Тому що ми не знаємо. Насправді існують дуже великі медіа-холдинги, які мають спільні відділи реклами. В результаті фактично утворюється монополія на ринку реклами. І ЗМІ не можуть заробляти так, як це робиться в цивілізованих країнах. Відповідно вони стають залежними від волі олігархів. Українська журналістська спільнота планує звернутися до ПорошенкаОксана Романюк І сьогодні українська журналістська спільнота, рух «Стоп цензурі!» планує звернутися до президента Порошенка. The Ukrainian journalistic community plans to address PoroshenkoOksana Romanyuk And today the Ukrainian journalistic community, the movement "Stop Censorship!" plans to address President Poroshenko. Можна так вже казати? Чи завтра інавгурація. – Поки що до обраного президента. - For now, to the elected president. Щодо прийняття закону про прозорість медіавласності, з офшорками має бути покінчено, з тим, що люди, які обіймають державні посади, мають у своїй власності ЗМІОксана Романюк Оксана Романюк:  І одним з ключових питань цього звернення буде політична воля щодо прийняття закону про прозорість медіавласності. З цим, з офшорками має бути покінчено, має бути покінчено з монополізацією ринку, має бути покінчено з тим, що люди, які обіймають державні посади, мають у своїй власності ЗМІ. І з цим є дуже велике питання до пана Порошенка. Чи буде він готовий продати «5 канал» після того, як він стане вже обраним президентом? Тому що ми почули від нього, що він буде готовий продати все…   – Продати все, окрім «5 каналу». Оксана Романюк:  Це як Берлусконі. Так не прийнято в цивілізованих країнах. Тому це дуже велике питання до нього. І окремо знову ж таки медіа-реформа. – Будемо чекати на медіа-реформу.