×

我们使用cookies帮助改善LingQ。通过浏览本网站,表示你同意我们的 cookie 政策.


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 22

Вій 22

Розмова про відьом потяглася без кінця-краю.

Кожний навперейми хотів про своє розказати. До одного відьма скиртою сіна присунулась аж до хатніх дверей; а в того вкрала шапку чи люльку; багатьом дівчатам на селі пообрізала коси, а з тих випила по скількись там відер крові. Врешті уся кумпанія спам'яталась і побачила, що заговорилась уже занадто, бо надворі була вже глупа ніч.

Усі розбрелися на ночівлю — хто на кухню, хто по повітках, а хто й посеред двору. — Ану, пане Хомо, вже й нам пора рушати до покійниці, — мовив старий козак, звернувшись до філозофа.

Усі четверо, Свирид та Дорош із ними, пішли до церкви, одганяючись батогом від собак, а було їх на вулиці сила-силенна і від люті вони аж ціпки гризли.

Філозоф, хоч і підкріпився чималеньким кухлем горілки, все ж відчував, як непомітно опадає його переляк, і то все більший, що ближче підходили вони до освітленої церкви.

Оповіді та чудні пригоди, почуті за вечерею, ще дужче будили сполохану уяву. Чорна сутінь під тином і під деревами порідшала; місцина ставала все подібніша до пустки. Врешті вони зайшли за ветху церковну огорожу, у невеличкий дворик, за яким не було вже ані деревця, лишень стелилося голе-голісіньке поле та поглинуті нічною темрявою луки. Троє козаків зійшли разом з Хомою крутими сходами на ґанок і вступили до церкви. Тут вони зоставили філозофа, побажавши йому щасливо відбути свою повинність, і замкнули за ним двері, як наказував пан. Філозоф лишився сам.

Спершу він позіхнув, потім потягся, далі фукнув ув обидві руки і аж тоді вже став роззиратися. Посередині стояла чорна труна; свічі горіли перед темними образами; світло від них осявало самий іконостас і ледве сягало середини церкви; віддалені кутки вповиті були сутінню. Високий старовинний іконостас виявляв уже прадавню ветхість; просвітчасте різьблення його, колись позолочене, іще блищало самими лише іскрами: позолота в одному місці обсипалась, у другому й зовсім почорніла; святі на образах, геть потемнілі, дивилися якось похмуро. Філозоф іще раз роззирнувся. — Що ж, — сказав він, — чого тут боятися?

Людина прийти сюди не може, а від мертвяків та вихідців із того світу знаю я молитов таких, що як прочитаю, то вони мене й пальцем не займуть. Байдуже, — промовив він далі, махнувши рукою, — будемо читати. Наблизившись до криласу, угледів він кілька пучків свічок.

«От і добре, — подумав собі філозоф, — треба освітлити всю церкву, щоб було видно, як удень.

Ех, шкода, що в храмі Божому не можна люльки покурити». І він почав ліпити воскові свічки до всіх заломів, налоїв та образів, не окупуючи нітрохи, і незабаром уся церква сповнилася світлом.

Тільки вгорі темрява стала немов іще чорніша, і похмурі образи дивилися іще суворіше зі старовинних різьблених рам, що подекуди поблискували позолотою.

Вій 22 Viy 22

Розмова про відьом потяглася без кінця-краю. The conversation about witches went on and on.

Кожний навперейми хотів про своє розказати. Everyone was eager to talk about their own. До одного відьма скиртою сіна присунулась аж до хатніх дверей; а в того вкрала шапку чи люльку; багатьом дівчатам на селі пообрізала коси, а з тих випила по скількись там відер крові. The witch pushed a haystack right up to the door of one man's house; she stole his hat or pipe; she cut the braids of many girls in the village and drank buckets of blood from them. Врешті уся кумпанія спам’яталась і побачила, що заговорилась уже занадто, бо надворі була вже глупа ніч. Eventually, the whole campaign came to its senses and realized that it had talked too much, because it was already a stupid night outside.

Усі розбрелися на ночівлю — хто на кухню, хто по повітках, а хто й посеред двору. Everyone went to sleep, some in the kitchen, some in the stairwells, and some in the middle of the yard. — Ану, пане Хомо, вже й нам пора рушати до покійниці, — мовив старий козак, звернувшись до філозофа. - "Come on, Mr. Homo, it's time for us to go to the deceased," said the old Cossack, turning to the philosopher.

Усі четверо, Свирид та Дорош із ними, пішли до церкви, одганяючись батогом від собак, а було їх на вулиці сила-силенна і від люті вони аж ціпки гризли. All four of them, Svyryd and Dorosh with them, went to church, whipping the dogs, and there were a lot of them in the street, and they were gnawing on sticks in rage.

Філозоф, хоч і підкріпився чималеньким кухлем горілки, все ж відчував, як непомітно опадає його переляк, і то все більший, що ближче підходили вони до освітленої церкви. Although he had refreshed himself with a large mug of vodka, Philozof felt his fear slowly falling away, and more and more the closer they approached the illuminated church.

Оповіді та чудні пригоди, почуті за вечерею, ще дужче будили сполохану уяву. The stories and strange adventures heard at dinner further aroused the frightened imagination. Чорна сутінь під тином і під деревами порідшала; місцина ставала все подібніша до пустки. The black gloom under the fence and under the trees thinned out; the place looked more and more like a wasteland. Врешті вони зайшли за ветху церковну огорожу, у невеличкий дворик, за яким не було вже ані деревця, лишень стелилося голе-голісіньке поле та поглинуті нічною темрявою луки. Finally, they went behind the decrepit church fence, into a small courtyard beyond which there was no longer a single tree, only a bare field and meadows engulfed in nighttime darkness. Троє козаків зійшли разом з Хомою крутими сходами на ґанок і вступили до церкви. The three Cossacks went up the steep stairs to the porch with Khoma and entered the church. Тут вони зоставили філозофа, побажавши йому щасливо відбути свою повинність, і замкнули за ним двері, як наказував пан. Here they left the philosopher, wishing him to fulfill his duty happily, and locked the door behind him, as the lord had ordered. Філозоф лишився сам. Philosophus was left alone.

Спершу він позіхнув, потім потягся, далі фукнув ув обидві руки і аж тоді вже став роззиратися. First, he yawned, then stretched, then farted in both hands, and only then did he start looking around. Посередині стояла чорна труна; свічі горіли перед темними образами; світло від них осявало самий іконостас і ледве сягало середини церкви; віддалені кутки вповиті були сутінню. A black coffin stood in the middle; candles burned in front of dark images; the light from them illuminated the iconostasis itself and barely reached the middle of the church; the remote corners were shrouded in darkness. Високий старовинний іконостас виявляв уже прадавню ветхість; просвітчасте різьблення його, колись позолочене, іще блищало самими лише іскрами: позолота в одному місці обсипалась, у другому й зовсім почорніла; святі на образах, геть потемнілі, дивилися якось похмуро. The tall, ancient iconostasis was already showing its ancient dilapidation; its luminous carvings, once gilded, still shone with only sparks: the gilding had crumbled in one place, and blackened in another; the saints on the images, completely darkened, looked somehow gloomy. Філозоф іще раз роззирнувся. Philosophus looked around once more. — Що ж, — сказав він, — чого тут боятися? - "Well," he said, "what is there to be afraid of?

Людина прийти сюди не може, а від мертвяків та вихідців із того світу знаю я молитов таких, що як прочитаю, то вони мене й пальцем не займуть. A human being cannot come here, but I know prayers from the dead and those from the other world that, if I read them, they will not touch me. Байдуже, — промовив він далі, махнувши рукою, — будемо читати. "Never mind," he continued, waving his hand, "we'll keep reading. Наблизившись до криласу, угледів він кілька пучків свічок. As he approached the porch, he saw several bundles of candles.

«От і добре, — подумав собі філозоф, — треба освітлити всю церкву, щоб було видно, як удень. "That's good," the philosopher thought to himself, "we need to light up the whole church so that it can be seen as if it were daytime.

Ех, шкода, що в храмі Божому не можна люльки покурити». It's a pity that you can't smoke a pipe in the church." І він почав ліпити воскові свічки до всіх заломів, налоїв та образів, не окупуючи нітрохи, і незабаром уся церква сповнилася світлом. So he began to mold wax candles to all the halls, naves, and images, without occupying them at all, and soon the whole church was filled with light.

Тільки вгорі темрява стала немов іще чорніша, і похмурі образи дивилися іще суворіше зі старовинних різьблених рам, що подекуди поблискували позолотою. Only at the top did the darkness seem to become even blacker, and the gloomy images looked even more sternly from the ancient carved frames, which in some places gleamed with gilding.