22 Частина 22 Teil 22 Part 22 Partie

Навіть для наймогутніших існує межа сил, якими вони можуть користатися, не нищачи себе. Even the most powerful have a limit to how much power they can use without destroying themselves. Встановлення цієї межі є справжнім мистецтвом правління. Setting this limit is the true art of management. Неналежне використання сили є фатальним гріхом. Improper use of force is a deadly sin. Закон не може бути знаряддям помсти, заручником чи захистом від мучеників, ним самим і створених. The law cannot be an instrument of revenge, a hostage or protection against martyrs, created by it. Нікому не можна погрожувати безкарно. No one can be threatened with impunity.

«Муад'Діб про законодавство», коментарі Стілґара Muad'Dib on Legislation, Stilgar's Commentaries

Чані дивилася на ранкову пустелю крізь розпадину нижче від січі Табр. Chani looked out over the morning desert through the chasm below Tabr's sich. Вона не мала на собі дистикоста й через це почувалася незахищеною перед пустелею. She was not wearing a disticost and because of that she felt vulnerable to the desert. Вхід до січової печери був схований позаду Чані, угорі на схилку скелі. The entrance to the urine cave was hidden behind Chani, high up on the cliff face.

Пустеля... пустеля... Вона відчула, що пустеля супроводжує її всюди, куди б вона не пішла. The desert... the desert... She felt the desert follow her wherever she went. Повернення до пустелі було навіть не поверненням додому, а так, наче вона обернулася, щоб побачити те, що було завжди з нею. Returning to the desert was not even a return home, but as if she had turned around to see something that had always been with her.

Живіт скорчила болісна судома. A painful spasm convulsed his stomach. Невдовзі пологи. Childbirth soon. Вона переборола біль, прагнучи пережити цю мить самотою, лише з пустелею. She fought through the pain, wanting to live this moment alone, with only the desert.

На землю сходив тихий ранок. A quiet morning descended on the earth. Тіні втікали поміж дюни й тераси довкола Оборонної Стіни. Shadows fled between the dunes and terraces around the Defense Wall. Денне світло впало на високу скелю, і перед зором Чані постав похмурий пейзаж, що розкинувся під вицвілим блакитним небом. Daylight fell on the high rock, and Chani saw a bleak landscape spread out under a faded blue sky. Околиця цілковито відповідала страшному цинізму, що мучив Чані, відколи вона довідалася про сліпоту Пола. The surroundings perfectly corresponded to the terrible cynicism that had plagued Chani since she had learned of Paul's blindness.

«__Чого ми тут?__» __—__ спитала вона себе. "Why are we here?" she asked herself.

Це не гаджра — мандрівка пошуку. This is not a gajra - a journey of search. Пол нічого не шукав, окрім, може, місця, де вона могла б народити. Paul wasn't looking for anything except maybe a place where she could give birth. «Для цієї мандрівки, — подумала Чані, — він зібрав чудернацьке товариство: тлейлаксанського карлика Біджаза; гхолу Гайта, котрий міг бути воскрешеним Дунканом Айдаго; Стернового-Посла Гільдії Едріка; Ґая Єлену Могіям, Превелебну Матір Бене Ґессерит, яку він неприховано ненавидів; дивну Усаймову доньку Лічну, з якої не зводили очей пильні вартові; наїба Стілґара — дядька Чані — та його улюблену дружину Хару... а ще Ірулан... Алію... For this journey, Chani thought, he has assembled a strange company: the Tleilaxan dwarf Bijaz; gholu Gaita, who may have been the resurrected Duncan Idaho; Sternovoy-Ambassador of the Guild Edrik; Gaius Elena Mogiam, the Venerable Mother of the Bene Gesserit, whom he openly hated; Usaim's strange daughter Lichna, whom the watchful guards kept their eyes on; Naib Stilgar - Chani's uncle - and his beloved wife Haru... and Irulan... Alia...

Шум вітру в скелях акомпанував її роздумам. The noise of the wind in the rocks accompanied her thoughts. День у пустелі наклав свої кольори: жовтий — на жовтий, бронзовий — на бронзовий, сірий — на сірий. The day in the desert laid its colors: yellow on yellow, bronze on bronze, gray on gray.

— Навіщо тобі здалося таке дивне товариство? - Why did you think such a strange company? — запитала вона. she asked.

— Ми забули, — сказав Пол у відповідь, — що слово «товариство» первісно означало гурт подорожніх. "We've forgotten," replied Paul, "that the word 'companion' originally meant a group of travelers. Ми товариство. We are a company.

— А яка від них користь? - And what is the use of them?

—От! - Here! — промовив він, повертаючи до неї свої страхітливі очниці. he said, turning his terrifying eyeballs on her. — Ми втратили ясний і простий сенс життя. - We have lost the clear and simple meaning of life. Якщо чогось не можна залити в пляшки, закоркувати, розтовкти чи поскладати, воно для нас не має жодної користі. If something cannot be bottled, corked, pounded or stacked, it is of no use to us.

Болісно вражена, вона сказала: Painfully shocked, she said:

— Я не це мала на увазі. - I didn't mean that.

— Аххх, найдорожча моя, — примирливо сказав він, — ми такі "Ahhhh, my dearest," he said conciliatoryly, "we are like that."

багаті на гроші й такі вбогі на життя. rich in money and so poor in life. Я злий, упертий, дурний... — Ти не такий! I'm angry, stubborn, stupid... - You're not like that!

— І це теж правда. - And this is also true. Але мої руки посиніли від часу. But my hands are blue from time. Я гадаю... I think...

гадаю, що намагався винайти життя, не розуміючи, що його вже винайдено. I think I tried to invent life, not realizing that it had already been invented.

Він торкнувся її живота, аби відчути там нове життя. He touched her belly to feel the new life there.

Згадавши це, вона поклала обидві руки на живіт і здригнулася, пожалівши, що попросила Пола взяти її сюди. Remembering this, she put both hands on her stomach and shuddered, regretting asking Paul to bring her here.

Пустельний вітер приносив важкі запахи з насаджень, що обрамляли дюни біля підніжжя скель, водночас стримуючи пісок. The desert wind carried heavy scents from the plantations that framed the dunes at the base of the cliffs, while keeping the sand at bay. Вона згадала фрименський забобон: __злі запахи — злі часи.__ Підставила обличчя вітру й побачила хробака, що з'явився по той бік насаджень. She remembered the Fremen superstition: bad smells mean bad times. She turned her face to the wind and saw a worm that appeared on the other side of the plantations. Він стримів із дюн, наче дзьоб демонічого корабля, а за мить шмагонув піском, занюхавши смертельну для його роду воду, і втік за довгий вигнутий горб. He held back from the dunes like the prow of a demonic ship, and in a moment he was whipping through the sand, sniffing the water deadly to his kind, and fled behind a long curved hump.

Наче заразившись страхом хробака, і вона в цю мить зненавиділа воду. As if infected with the fear of a worm, and at that moment she hated water. Вода, колись серце й душа Арракіса, стала отрутою. Water, once the heart and soul of Arrakis, has become poison. Вода принесла моровицю. Water brought anthrax. Лише пустеля була чистою. Only the desert was clean.

Унизу під нею з'явилася робоча бригада фрименів. A work crew of freemen appeared below her. Вони підіймалися до середнього входу до січі. They climbed to the middle entrance to the sich. Чані зауважила, що ноги їхні вкриті багнюкою. Chani noticed that their feet were covered in mud.

__І це ж бо у фрименів!__ And that's because the Freemen have it!

Згори, з верхнього входу, до неї долетіла ранкова пісня, яку співали січові діти. From above, from the upper entrance, the morning song sung by the Sich children reached her. Їхні голоси підштовхнули її до думки, що час тікає від неї, наче яструби на крилах вітру. Their voices made her think that time was running away from her like hawks on the wings of the wind. Вона затремтіла. She trembled.

Які бурі __бачить__ Пол своїм невидющим видінням? What storms does Paul see with his blind vision?

Вона відчувала в ньому злого шаленця, виснаженого піснями та суперечками. She sensed in him an evil madman, exhausted by songs and arguments.

Небо перетворилося на сірий кришталь, пронизаний алебастровим промінням і помережаний химерними узорами, що їх виткав із принесеного піску вітер. The sky turned into a gray crystal, pierced by an alabaster ray and interlaced with whimsical patterns, which were woven from the sand brought by the wind. Її увагу привернула блискуча біла смужка на півдні. Her attention was drawn to a gleaming white stripe to the south. З раптовою тривогою в очах вона зрозуміла знак: побіліло з півдня небо — Шай-Хулуда ждати треба. With sudden anxiety in her eyes, she understood the sign: the sky turned white from the south - Shai-Khulud must be waited for. Надходила буря, а з нею й сильний вітер. A storm was coming, and with it a strong wind. Вона відчула перший застережливий подув — кришталики піску на щоках. She felt the first warning gust—crystals of sand on her cheeks. Вітер приніс і запахи смерті: запахи води, що текла в канатах, вологого піску й кременю. The wind also carried the smells of death: the smells of water flowing in the ropes, wet sand and flint. Вода — через неї Шай-Хулуд і послав свою коріолісову бурю. Water — through it Shai-Khulud sent his Coriolis storm.

В ущелині, біля якої вона стояла, з'явилися яструби, шукаючи захисту від вітру. In the ravine near which she stood, hawks appeared, seeking protection from the wind. Були вони коричневі, наче скелі, лише крила мінилися шарлатом. They were brown, like rocks, only the wings turned scarlet. Чані відчула, що її дух рветься до них: вони мали місце сховку, вона — ні. Chani felt her spirit rush to them: they had a place to hide, she didn't.

— Міледі, надходить буря! - Milady, a storm is coming!

Вона обернулася й побачила, що це з верхнього входу до січі її кличе гхола. She turned and saw that it was a ghola calling her from the upper entrance to the sichi. Чані охопив фрименський страх. Chani was gripped by Fremen fear. Чиста смерть і належна племені вода з тіла — це вона розуміла. She understood pure death and water from the body belonging to the tribe. Але... щось повернуте зі смерті... But... something brought back from the dead...

Несений вітром пісок сік її обличчя, рум'янив щоки. Wind-blown sand licked her face, blushed her cheeks. Вона глянула через плече на страшну смугу пилу, що перетинала небо. She looked over her shoulder at the terrible streak of dust that crossed the sky. Пустеля перед бурею набрала брунатного кольору, і дюни, наче хвилі, накочувалися на берег — так Пол колись описував їй море. The desert turned brown before the storm, and the dunes rolled onto the shore like waves—that's how Paul had once described the sea to her. Вона вагалася, відчуваючи швидкоплинність пустелі, — порівняно з вічністю цей киплячий пісок видавався ніщотою. She hesitated, feeling the fleetingness of the desert—compared to eternity, this boiling sand seemed nothing. Піщаний прибій уже бився об скелі. The sandy surf was already beating against the rocks.

Буря назовні почала здаватися Чані чимось всеохопним: усі тварини поховалися хто куди... нічого не зостається в пустелі, крім її власних звуків: піщаний вітровій шкрібся об скелі, свистів вітер, камінні брили котилися з пагорбів, а тоді... Десь там, The storm outside began to seem like something all-encompassing to Chana: all the animals were hiding somewhere... nothing remains in the desert except for her own sounds: the sand of the wind scraped against the rocks, the wind whistled, the stone blocks rolled down the hills, and then... Somewhere there,

куди не сягало око, задуднів хробак, вивернувся і, рятуючись, пірнув у сухі глибини. as far as the eye could see, the worm snorted, twisted itself and, trying to save itself, dived into the dry depths.

Упродовж одної-єдиної миті її життя відміряло час, але за ті миті вона відчула, що наче вся ця планета звіялася в космос, перетворилася на зоряний пил, стала піщинкою в інших хвилях. For a single moment, her life measured time, but in those moments she felt as if this entire planet was swept away into space, turned into stardust, became a grain of sand in other waves.

— Мусимо поспішати, — сказав поряд із нею гхола. "We must hurry," said the ghola beside her.

Чані відчула в його голосі страх і тривогу за її безпеку. Chani could feel the fear and concern for her safety in his voice.

— Буря здирає навіть плоть із кісток, — сказав він так, наче __їй__ "The storm tears even the flesh from the bones," he said as if to her

треба було це пояснювати. it had to be explained.

Його турботливість розвіяла її очевидний страх. His concern allayed her obvious fear. Чані дозволила гхолі допомогти їй піднятися по кам'яних сходах до січі. Chani allowed the ghola to help her up the stone steps to the sichi. Вони підійшли до закрученої перегородки, що захищала вхід. They approached the twisted partition that protected the entrance. Вартові відкрили ущільнювачі для втримування вологи й закрили їх за ними. The guards opened the moisture seals and closed them behind them.

Січові запахи вдарили їй у ніздрі. Urine odors hit her nostrils. Це місце нуртувало ароматами, які вона досі пам'ятала: випарами скупчених, як у мурашнику, тіл, дистилатами туалетних відновлювачів, знайомим запахом їжі, крем'яним паленим запахом працюючих машин... а понад цим усім — нездоланний дух прянощів. This place filled with aromas that she still remembered: the fumes of bodies piled up like an anthill, the distillates of toilet refreshers, the familiar smell of food, the burnt flint smell of working machines... and above all this, the irresistible spirit of spices. Усюдисущий меланж. The ubiquitous melange.

Вона глибоко зітхнула: She sighed deeply:

— Удома. - At home.

Гхола забрав руку їй із плеча та відійшов убік, терпляче очікуючи, наче його вимкнули, коли перестали користуватися. Ghola took his hand from her shoulder and stepped aside, waiting patiently as if it had been turned off when it was no longer in use. А все-таки... він спостерігав. And yet... he watched.

Чані затрималася в кімнаті при вході, заінтригована чимось таким, що його не могла назвати. Chani lingered in the room at the entrance, intrigued by something she couldn't name. Це справді був її дім. It really was her home. У дитинстві вона полювала тут на скорпіонів за допомогою світлокуль. As a child, she hunted scorpions here with the help of light balls. І все-таки щось змінилося... And yet something has changed...

— Чи не слід вам піти до своїх покоїв, міледі? "Shouldn't you go to your rooms, my lady?" — спитав гхола. asked the ghola.

Наче під впливом його слів її лоном прокотилася хвиля переймів. As if under the influence of his words, a wave of excitement swept through her bosom. Вона спробувала приховати біль. She tried to hide the pain.

— Міледі? "Milady?" — занепокоївся гхола. Ghola was worried.

— Чому Пол боїться за мене, як і моїх пологів? — Why is Paul afraid for me, as well as for my birth? — запитала вона. she asked.

— Це ж природно, тому що він переживає за ваше здоров'я. - This is natural, because he is worried about your health.

Чані торкнулася рукою щоки там, де вона розчервонілася від піску. Chani touched her cheek where it was red from the sand.

— А за дітей він не боїться? - Is he not afraid for the children?

— Міледі, він не може думати про дитину, не згадавши вашого первістка, котрого вбили сардаукари. "Milady, he can't think of a child without thinking of your firstborn, who was killed by the Sardaukar."

Вона придивилася до гхоли — пласке обличчя, непроникні металеві очі. She looked closely at the ghola, the flat face, the impenetrable metallic eyes. Цікаво, чи ця істота є справдешнім Дунканом Айдаго? I wonder if this creature is the real Duncan Idaho? Чи він був комусь приятелем? Was he someone's friend? Чи зараз він говорить правду? Is he telling the truth now?

— З вами повинні бути лікарі, — сказав гхола. "You must have doctors with you," said the ghola.

Вона знову почула в його голосі страх за неї. She heard the fear for her in his voice again. Вона раптом відчула, що її розум цілковито незахищений, відкритий для будьяких вражень. She suddenly felt that her mind was completely unprotected, open to all kinds of impressions.

— Гайте, я боюся, — шепнула вона. "Hey, I'm scared," she whispered. — Де мій Усуль? - Where is my Usul?

— Його затримують державні справи, — відповів гхола. "He is being held up by state affairs," replied the ghola.

Вона кивнула, думаючи про урядовий апарат, який супроводжував їх у великій ескадрі орнітоптерів. She nodded, thinking of the government apparatus accompanying them in a large squadron of ornithopters. Зненацька вона усвідомила, що здивувало її на січі: чужі запахи. Suddenly, she realized what surprised her in the urine: foreign smells. Урядники й службовці принесли в це середовище власні аромати — своєї їжі, одягу, екзотичних парфумів. Officials and officials brought their own aromas into this environment — their food, clothes, exotic perfumes. І ними тут пропахло все. And everything here smelled of them.

Чані отямилася, переборюючи бажання гірко розсміятися. Chani regained her composure, fighting the urge to laugh bitterly. У присутності Муад'Діба навіть запахи міняються! In the presence of Muad'Dib, even smells change!

— Були пильні справи, які він не міг відкласти, — промовив гхола, помилково зрозумівши її вагання. "There were pressing matters that he could not put off," said the ghola, mistaking her hesitation.

— Так... так, розумію. - Yes... yes, I understand. Я ж прилетіла разом з усім цим роєм. I flew in with this whole swarm.

Вона згадала політ з Арракіна, зізнавшись собі, що не сподівалася його пережити. She remembered the flight from Arrakin, admitting to herself that she did not expect to survive it. Пол наполіг на тому, що сам пілотуватиме власний 'топтер. Paul insisted on piloting his own 'thopter. Безокий, він привів машину сюди. Eyeless, he brought the car here. Після цього вона зрозуміла, що її вже ніщо не здивує в ньому. After that, she realized that nothing would surprise her anymore in him.

Її живіт прошив черговий напад болю. Her stomach was pierced by another attack of pain.

Гхола, помітивши її уривчасте дихання й стиснуті щелепи, сказав: Ghola, noticing her ragged breathing and clenched jaws, said:

— Надійшов ваш час? — Has your time come?

— Я... так, це воно... "I... yes, that's it..."

— Ми не можемо зволікати, — сказав він, відтак ухопив її за "We can't delay," he said, then grabbed her by the hand

плече й квапливо повів униз коридором. shoulder and led hastily down the corridor. Відчувши його паніку, вона сказала: — Час іще є. Sensing his panic, she said: - There is still time.

Він, здавалося, не почув. He didn't seem to hear.

— Дзен-сунітський підхід до пологів, — сказав, іще більше її підганяючи, — це чекати в стані найбільшого напруження, не ставлячи собі жодної цілі. "The Zen-Sunni approach to childbirth," he said, urging her on even more, "is to wait in a state of greatest tension, without setting any goal." Не змагатися з тим, що має трапитися. Don't compete with what has to happen. Змагатися — це готуватися до поразки. To compete is to prepare for defeat. Не спокушатися здобуттям цілі. Do not be tempted by the goal. Так здобудеш усе. That's how you get everything.

Доки він говорив, вони дісталися входу до її покоїв. As he spoke they reached the entrance to her chambers. Підштовхнувши її за завіси, гхола гукнув: Pushing her by the curtains, the ghola shouted:

— Харо! - Haro! Харо! Haro! Час Чані настав. Chani's time has come. Клич лікарів! Call for doctors!

На його заклик забігали слуги. Servants ran at his call. У загальному людському гармидері Чані почувалася ізольованим острівцем спокою... аж до наступного нападу болю. In the common human garmider, Chani felt like an isolated island of peace... until the next bout of pain.

Гайт, вигнаний до зовнішнього коридору, зайнявся аналізом власних вчинків. Hayt, banished to the outer corridor, began to analyze his own actions. Почувався зафіксованим у певному моменті, де всі правди були лише тимчасовими. I felt fixed in a certain moment where all truths were only temporary. Зрештою він усвідомив, що причиною всіх його дій була паніка. In the end, he realized that the reason for all his actions was panic. Причиною цієї паніки була не ймовірна смерть Чані, а те, що в такому разі сюди прийде Пол... сповнений скорботи... його кохана... її не стало... не стало... The reason for this panic was not the probable death of Chani, but the fact that in that case Paul would come here... full of grief... his beloved... she was gone... gone...

«__Щось не може постати з нічого, —__ сказав собі гхола. "Something cannot come out of nothing," said the ghola to himself. — __Що спричинило цю паніку?__» "What caused this panic?"

Він знав, що його здібності ментата притупилися, відтак глибоко, уривчасто вдихнув. He knew his mentat abilities had dulled, so he took a deep, ragged breath. Якась тінь лягла на його розум. Some shadow fell on his mind. У мороці, що охопив його душу, він відчував лише, що чекає якогось абсолютного звуку, тріску гілки в джунглях. In the darkness that engulfed his soul, he felt only that he was waiting for some absolute sound, the crack of a branch in the jungle.

Зітхання струснуло ним. A sigh shook him. Небезпека минула, не вдаривши. The danger passed without striking.

Повільно, зібравшись із силами, долаючи перепони, він занурився в ментатську свідомість. Slowly, gathering his strength, overcoming obstacles, he plunged into the Mentat consciousness. Викликав її силоміць — не найкращий метод, але так було потрібно. Called her by force - not the best method, but it was necessary. Усередині нього примарними тінями рухалися люди. Inside it, people moved like ghostly shadows. Він був проміжною станцією для всіх даних, з якими будь-коли стикався. He was a go-between for all the data he ever encountered. Його єство наповнили ймовірності. His being filled with probabilities. Вони пропливали перед ним, а він порівнював й оцінював їх. They swam in front of him, and he compared and evaluated them.

На його чолі виступив піт. Sweat broke out on his forehead.

Нечіткі, невиразно сформульовані думки відлетіли в темряву нерозпізнаними. Vague, vaguely formulated thoughts flew into the darkness unrecognizable. Незамкнуті системи! Open systems! Ментат не може належно працювати без усвідомлення того, що оперує в незамкнених системах. A mentat cannot function properly without the awareness that it is operating in open systems. Усталене знання не може охопити нескінченність. Established knowledge cannot encompass infinity.

__Всезагальність__ не можна оглянути зі скінченної перспективи. Universality cannot be viewed from a finite perspective. Тому він мусить __стати__ нескінченним бодай на мить. Therefore, it must become infinite, at least for a moment.

В одному з блискавичних спазмів побачив Біджаза, котрий сидів над ним, світячись якимсь внутрішнім полум'ям. In one of the lightning spasms, he saw Bijaz, who was sitting above him, glowing with some kind of inner flame.

__Біджаз!__ Bijaz!

Карлик щось зробив із ним! The dwarf did something to him!

Гайт відчув, що балансує на краю смертоносної прірви. Haight felt himself teetering on the edge of a deadly abyss. Він проектував у майбутнє лінії ментатських розрахунків, аби побачити, що може розвинутися з його власних дій. He projected into the future the lines of Mentat calculations to see what might develop from his own actions.

— Примус! - Compulsion! — задихнувся він. he gasped. — Мене налаштовано на примус! - I am set on coercion!

Кур'єр у синій формі, котрий саме проходив повз Гайта, завагався: The courier in the blue uniform, who was just passing by Hayt, hesitated:

— Ви щось сказали, сер? "Did you say something, sir?"

Не дивлячись на нього, гхола кивнув: — Я все сказав. Without looking at him, Ghola nodded: - I said everything.